Від заводського гурту до народного хору: «Джерелу» з Балаклії - 55 (фото)
Народному хору народної пісні «Джерело» з Балаклії виповнилося 55 років. За цей час колектив пройшов шлях від невеликого заводського гурту до знаного на Харківщині народного хору, який об’єднав сотні учасників і зберіг живу традицію української пісні.
Про це кореспондентці медіа «Слобідський край» розповіла одна з перших його учасниць, староста хору Надія Тарасова.
За словами Надії Тарасової, хор «Джерело» був створений у Балаклії у 1970 році. За понад пів століття через колектив пройшло більше чотирьох сотень учасників, а сама назва «Джерело» стала символом пісенної традиції, пам’яті й духовної опори для кількох поколінь балаклійців.
Від цементного заводу — до обласного телебачення
Історія «Джерела» починалася на Балаклійському цементному заводі. Саме там у грудні 1970 року Володимир Шило — фаховий хоровий диригент, випускник Харківського інституту культури, працівник профспілкової організації підприємства — зібрав перших вісім дівчат і запропонував створити вокальний колектив.
«Спочатку було вісім дівчат. А вже за місяць підтягнулися хлопці. Колектив ріс дуже швидко. Я прийшла до хору у 1972 році, було мені лише 21. Сьогодні із першого складу вже нікого не залишилося. Нещодавно пішла з життя Алла Вінник… Тепер ми вже носії тієї пам’яті», — говорить Надія Тарасова.
Перший концерт хор дав уже в січні 1971 року — у підшефному колгоспі. А менше ніж за рік – 6 грудня 1971-го – «Джерело» виступив на обласному телебаченні. Для аматорського колективу з райцентру це була подія великого масштабу.
Репетиції спочатку проходили у «червоному куточку» цементного заводу, згодом — у гуртожитку, збудованому для робітників підприємства, у місцевому музеї, інших приміщеннях міста. Займалися двічі на тиждень — і люди йшли охоче, попри втому після роботи та домашні клопоти.
«Хор був дуже молодий. Найстаршому, нашому керівникові Володимиру Шилу, було 36. А дівчата й хлопці — переважно до тридцяти. Люди шукали в пісні віддушину», – каже Надія Тарасова.
Репертуар, гастролі й звання
Від початку хор працював у жанрі народної пісні. Співали, переважно, українські народні твори. Репертуар складався як із серйозних пісень, так і веселих, жартівливих.
Колектив виступав по всьому району, був бажаним гостем в області, згодом — у різних куточках тодішнього союзу. А вже за часів незалежної України «Джерело» став постійним учасником масштабних заходів і мистецьких подій: Сорочинського ярмарку, Слобожанського ярмарку в Харкові, обласних фестивалів.
«У 1995 році хору було присвоєно почесне звання «народний». Наш тодішній керівник Володимир Шило прийняв нагороду з радісною стриманістю, оскільки звання, як він пояснив, означало ще більшу відповідальність і більш високі вимоги. Шило очолював колектив 34 роки і був Почесним громадянином Балаклії», – ділиться хористка.
Після його смерті у 2004 році керівником «Джерела» став професійний хормейстер, вихованець хору імені Григорія Верьовки, заслужений артист України Роман Пасєка. Саме за його керівництва колектив активно гастролював і неодноразово підтверджував почесне звання «народний».
Війна і відродження
Повномасштабна війна та окупація Балаклії стали болючою паузою в діяльності хору. Репетиції припинилися, люди роз’їхалися, частина учасників пішла з життя.
«Відновити спів вдалося лише в березні цього року. Нині в хорі — 12 жінок і двоє чоловіків, яких у колективі називають «золотим фондом». Акомпаніатором став Петро Іванкевич, баяніст, який оселився в Балаклії», – говорить Надія Тарасенко.
Серед нинішніх солістів — Борис Шипенко, Тетяна Скирта, Тамара Уланова, Ірина Ворошило. Середній вік учасників — близько 70 років.
Пісня як надія
Сьогодні репертуар «Джерела» — це українські народні пісні, патріотичні твори, колядки й щедрівки. Учасники співають «Червону калину», «Молитву за Україну», пісні про рідний край і Балаклію.
«Ми йдемо співати, бо хочемо підтримати людей. Коли співаємо, забуваються темні моменти. Є надія, є віра. А без цього не можна», – говорить самодіяльна співачка.
55 років для хору «Джерело» — не просто ювілей. Це жива історія Балаклії, в якій пісня й досі ллється, як чиста вода з джерела, підтримуючи, єднаючи й надихаючи.
Раніше ми писали, що один з найстаріших мистецьких закладів України відзначив ювілей.
Дякуємо, що прочитали цей матеріал. Приєднуйтесь до читацької спільноти «Слобідського краю».
