Як Коломацька громада справляється з напливом переселенців
Кожний другий у громаді — переселенець
Через свою близькість до Харкова та інших територіальних громад області Коломак став популярним місцем серед переселенців Харківщини. З початку війни до громади прибуло близько 4500 ВПО, хоча постійних мешканців у громаді живе близько 6900 осіб. Тобто переселенців на Коломаччині наразі 65 % від числа постійних мешканців. Більш ніж кожна друга людина у громаді — переселенець. Це колосальне навантаження на інфраструктуру населених пунктів. Не без проблем, але органи місцевого самоврядування всіма правдами та неправдами підтримують звичне і стабільне життя на ввіреній їм території.
Особливістю Коломацької громади є те, що вона, як і майже вся Харківська область, не є територією для прийняття евакуйованих та вимушено переселених осіб, оскільки вважається зоною активних бойових дій. До переліку громад, які знаходяться в зоні бойових дій, Коломаччину внесено Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України 28 квітня. У списку всього 51 громада Харківської області.
Попри це, Коломак не відмовив жодній людині, яка вирішила залишитися тут на час війни.
Зараз у громаді заселено все, що можна: житлові будинки, гуртожитки та навіть будинок ветеранів, який не працював 20 років. Коломак зараз прийняв до себе максимальну кількість людей і вже не може розмістити нових переселенців. У березні, щоб заселити більше переселенців, їх довелося розміщувати на другому поверсі гуртожитку, який довго не опалювався. Також керівництво громади шукало власників порожніх будинків.
— Старости обійшли всі пусті будинки по своїх селах, познаходили їхніх власників чи спадкоємців та прохали, щоб вони пустили переселенців. Будинки всіх, хто погодився, ми заселили, — розповідає "Слобідському краю" очільник Коломацької громади Володимир Гуртовий.
У перший місяць повномасштабного вторгнення рф до України житло для переселенців шукала волонтерка Ірина Полешко. Вона, як і багато харків'ян, була вимушена поїхати з міста заради власної безпеки. Оскільки вісім років тому вона придбала будинок у Коломацькій ТГ, то і вирішила переїхати до нього. А потім разом з чоловіком Юрієм вивозили людей з підвалів харківських будинків, де ті переховувалися від щоденних обстрілів.
— Бувало спускаєшся до сирого підвалу, а на тебе переляканими очима дивляться замурзані діти, які бояться кожної заведеної автівки, які при кожному гучному звукові падають на підлогу, закриваючи свої вушка. Це дуже вражає. Навіть зараз родини переселенців у Коломаці, коли бачать у полі трактор, телефонують мені, аби спитати, це танк чи ні? — ділиться Ірина.
Іноді вимушені переселенці зупинялися у будинку Ірини, поки їм не знаходили житло, яке надавала селищна рада або власники пустих будинків. Умови не завжди були прийнятними, тому Ірина зверталася до селищної ради по допомогу. Та, своєю чергою, намагалася у найкоротші строки створити належні умови — провести світло, спорядити запасом дров тощо.
Чому виникають проблеми з гуманітарною допомогою
Крім пошуку житла, Ірина з Юрієм закупають та розвозять по громаді гуманітарну допомогу тим, хто не може її отримати у пунктах видачі від Коломацької селищної ради.
— Продукти і все найнеобхідніше ми купуємо за відкладені до війни гроші та використовуємо консервацію з льоху, яку заготовлювала моя мама. Памперси, дитяче харчування та одяг нам іноді надсилають знайомі. Донька з-за кордону надсилає кошти на паливо та ліки для тих людей, хто не може собі дозволити їх придбати, — розповідає волонтерка.
Попри те, що виїзд з Харкова для Ірини був вимушеним, вона у захваті від взаємодії керівництва громади з її мешканцями.
— Я не жила в Коломаці, лише час від часу заїжджала. А тепер я збираюся залишитися тут жити! Зараз я розумію, що очільник громади та його помічники просто нереальні люди! Вони без вихідних допомагають усім, хто цього потребує. Нещодавно в нас помер переселенець — він дуже хворів та був паралізований. Так голова взяв усю організацію поховання на себе. Це просто людина з великим серцем, — каже вона.
Проте, Коломацький селищний голова Володимир Гуртовий не розділяє захвату Ірини, яка позитивно оцінює діяльність громади у воєнний час, оскільки частіше стикається з критикою від місцевих жителів та переселенців.
Одним з найбільших каменів спотикання є гуманітарна допомога. Люди жаліються, що її не так часто і масово роздають, як того б хотілося. Володимир Гуртовий підтверджує, що громада дійсно не може стабільно надавати всім мешканцям та переселенцям гуманітарні пакунки. Гуманітарною допомогою здебільшого забезпечуються соціально вразливі верстви населення: малозабезпечені та багатодітні родини, люди похилого віку, особи з інвалідністю тощо. Усім іншим продовольчі набори видаються за нагальної потреби. Винятком є лише гуманітарна допомога за програмою Президента України — вона надається на кожного мешканця та переселенця у громаді. Проте, у селищної ради немає достатніх ресурсів, щоб доставляти продовольчі набори кожному мешканцю одразу. Наразі до громади завезено понад 8600 гуманітарних пакунків за програмою Президента, приблизно 2800 ще очікується.
Уся інша гуманітарна допомога у громаді не є централізованою, а надходить лише за ініціативою та можливостями керівництва селищної ради. Це пов'язано з тим фактом, що громада не є офіційно визначеною територією для прийняття переселенців, тому вона не одержує регулярного постачання гуманітарних вантажів ані від українських постачальників, ані з-за кордону.
— До громади гуманітарна допомога надходить тільки від Президента. Ми їздимо в Харків її забирати. Усе інше ми просимо, де тільки можна — у народних та обласних депутатів, в інших громадах на заході України, у друзів-волонтерів, — пояснює Гуртовий.
Із заходу України Коломаччині допомагали Славутська та Понінківська територіальні громади Хмельницької області. Вони разом закупили все найнеобхідніше — харчові продукти, речі, медикаменти, — знайшли та спорядили машини й самі привезли гуманітарну допомогу.
На початку війни, коли громада розпочала приймати переселенців, селищна рада завозила всі добуті вантажі та під підпис видавала продуктові набори кожній особі в гуманітарному центрі. Ця модель видачі не виправдала себе, тому що допомога діставалася здебільшого тим, хто ближче жив до пункту видачі або був нахабнішим за інших. Такий розподіл не є справедливим, адже мешканці, які своїми силами не можуть дістатися до центру та вистояти довжелезну чергу, просто залишалися без необхідних для них харчових продуктів.
Наразі ситуація змінилася. Гуманітарною допомогою здебільшого споряджується соціальний контингент, продуктові набори продовжують майже щоденно видавати в центрі громади та розвозити по селах.
— Гуманітарну допомогу ми ділимо між населеними пунктами. Наприклад, сьогодні у Коломаку вивантажили 1150 пакунків за програмою Президента, в Іванівці 350, в Покровці 100, в Різуненковому 450 і в Шелестовому 500. Залишок розподілили між іншими селами, — розповідає очільник Коломацької громади.
Кожного тижня селищна рада намагається привозити до громади гуманітарну допомогу з різних джерел.
— Кожного тижня ми щось знаходимо. У гуманітарному центрі постійно щось є. Сьогодні це може бути дитяче харчування, памперси, а через п'ять днів завозимо цукор, борошно, крупи тощо. Тобто ми роздаємо гуманітарну допомогу постійно. Одне роздаємо, інше завозимо, — ділиться Гуртовий.
Проте, з логістикою також виникають проблеми. Селищна рада не має своїх машин, які були б придатними для масштабного завозу гуманітарних вантажів. Для цього використовуються шкільні автобуси. Тому громада звертається до підприємців та фермерів, які могли б виділити хоча б на день автомобіль, який можна завантажити в Харкові гуманітарною допомогою. Місцеві підприємці, фермери, керівники сільськогосподарських підприємств своєю чергою за можливості надають необхідний транспорт безкоштовно. Завдання селищної ради полягає лише в тому, щоб знайти пальне для дороги до Харкова та назад. У селищної ради обмежені ресурси бензину та дизелю, тому вони також мають звертатися по пальне до сільгосппідприємств та небайдужих громадян.
Якщо не будуть сплачуватися податки, селищна рада закриється
Гуманітарна допомога не єдина проблема в громаді. Не менш значущим є те, що в громаді наполовину знизилася сплата податків. Селищна рада переходить на скорочений робочий день та знаходиться на межі закриття, бо у неї немає чим виплачувати зарплату, не кажучи про закупівлю пального для завозу гуманітарних вантажів. Крім заробітної плати працівникам, селищна рада також виплачує компенсації комунальним господарствам для того, щоб не підвищувати тарифи для мешканців громади.
Нагадаємо, на період воєнного стану уряд звільнив підприємців від сплати єдиного податку. За словами Володимира Гуртового, це головні надходження до місцевого бюджету. Тож громада опинилася у підвішеному стані, адже з одного боку підприємцям потрібні послаблення, аби продовжувати вести свій бізнес, з іншого — ці послаблення залишають органи місцевого самоврядування без коштів, за які врешті-решт живе громада.
— Це найбільша проблема. Якщо не приймуть якісь закони та не змусять платити податки людей, які зараз працюють, сіють у нашій громаді, то селищна рада просто закриється, — пояснює Володимир Гуртовий.
Попри проблемні моменти, комунальні служби Коломацької ТГ продовжують працювати: вивозять сміття, подають воду, прибирають вулиці, ремонтують дороги, приймають людей у Центрі надання адміністративних послуг тощо.
