«Друга армія світу» – це армія мародерів і злодіїв»: як живе в окупації Куньєвська громада

05.07.2022 15:01 Куньє
Фото: Обрії Ізюмщини» Фото: Обрії Ізюмщини»

Куньєвська громада Харківської області з перших днів війни і до сьогодні перебуває повністю під окупацією. Про життя громади в окупації, про долю сільгосппідприємств та свавілля загарбників розповів очільник Куньєвської ТГ Нерсес Нерсисян.

– Пане Нерсесе, ви більше місяця перебували на окупованій території, що в той час там відбувалося і як удалося вирватися з окупації?

– 26 лютого на територію нашої громади зайшли окупаційні війська, ворожа техніка заполонила села нашої громади. В той час, близько 3-ї години ночі, ми знаходилися в Бугаївській школі з деякими жителями села, які вирішили заховатися від обстрілів в укритті.

Після окупації нашої громади переміщатися нам було можна лише по території громади, за винятком села Липчанівка, куди проїзд був заборонений окупантами на певний час. Від початку окупації і до останнього дня перебування на території ми намагалися допомогти жителям нашої громади пережити цей жах. Так нами було організовано підвіз у кожне село молока, яке безкоштовно надавало ТОВ «СК Восток», та хліба з Бугаївської пекарні по селах. Транспортуванню продуктів харчування між старостинськими округами заважав рух ворожої техніки і блокпости окупантів, які ворожо ставилися до роботи місцевої влади. Ми неодноразово з місцевими жителями та активістами, які відгукувалися на прохання допомогти, лагодили лінії електропередач, газову мережу (що вкрай важливо було в холодну пору) та вирішували безліч інших побутових питань в умовах окупації.

На жаль, гуманітарну допомогу доставити з підконтрольної території України не було можливим, оскільки російські загарбники не дозволяли проїзд на територію Куньєвської громади. Нашій команді вдалося декілька разів доставити ліки хворим у різні населені пункти громади, але, зрозуміло, їх кількість була обмеженою.

Без жодного вихідного дня ми продовжували працювати, до моменту, коли ця робота почала не влаштовувати проросійсько налаштованих жителів громади, які поскаржилися військовим, що місцева влада підриває своїми діями існуючий порядок, що призвело до мого арешту. Через певний час мене звільнили з-під арешту, але тиск на мене продовжувався.

Після того мені вдалося евакуюватися у підконтрольне місце, визначене розпорядженням обласної військової адміністрації.

– Яким чином зараз ви тримаєте зв’язок з мешканцями громади, чи є телефонний зв’язок з населеними пунктами?

– На жаль, зв’язок дуже поганий, а в деяких населених пунктах узагалі відсутній, однак ми знаходимо можливості зв’язатися з людьми, для вирішення питань, щодо яких ми можемо допомогти.

– Розкажіть детальніше про ситуацію в Бугаївському, Липчанівському, Чистоводівському, Олександрівському та Іванчуківському старостинських округах.

– Ситуація складна на території всієї громади, як я говорив раніше, гуманітарну допомогу на окуповану територію окупанти не дозволяють привезти.

– Чи покинули окуповану територію старости? Чи є випадки, коли окупанти призначили нових очільників?

– Більшість старост покинули окуповану територію задля безпеки, про призначення нових псевдоочільників, я думаю, ми дізнаємось пізніше.

Читайте також: «Ситуація важка, але контрольована»: як під постійними обстрілами живе Малинівська громада

Доля великих агропідприємств і виплати

– На території громади знаходяться два великі бюджетоутворюючі сільгосппідприємства. Яка їх доля? Як пройшла посівна і як відбуватимуться жнива?

– Сільгосппідприємства на території громади не мають можливості проводити свою діяльність, доля тих площ, які були засіяні, не відома, більшість сільгосптехніки на території громади виведена з ладу або була викрадена. Керівництво підприємств покинуло територію громади на початку окупації.

– Після початку війни виплачувалася заробітна плата чи ні працівникам бюджетних установ?

– Поки ми були на окупованій території, виплатити заробітну плату не мали змоги, через відсутність Інтернету і технічних можливостей. Та після евакуації на підконтрольну Україні територію було виплачено заробітну плату вчителям, працівникам шкіл та всім бюджетним працівникам громади, з ким є зв’язок і хто не покинув територію країни в незаконний спосіб.

– Зрозуміло, що багато людей залишилося без пенсій і соціальних виплат, як виживають мешканці без готівки?

– Дійсно, люди не можуть отримати пенсії та інші виплати, бо немає можливості доставити туди кошти. Частина людей отримують виплати на картку і за дуже великий відсоток можуть взяти готівку в Куп’янську. Всі жителі сіл розраховують тільки на себе, на власні домогосподарства та городи.

– Яка ситуація з енерго- та газопостачанням? Чи є можливість у населення дивитися українське телебачення та слухати національне радіо?

– Газопостачання в громаді відсутнє. Енергопостачання є, але воно постійно зникає, місцеві жителі самотужки лагодять пошкоджені мережі. В кого є супутникові антени, ті дивляться українське телебачення. Також доступне українське радіо.

Зрадники, мародери, загиблі

– На Ізюмщині вже є підтверджені факти державної зради. Чи є у вас інформація щодо колаборантів, можете назвати таких?

– Авжеж, як і всюди, звісно, є приклади колаборантства. Думаю, не варто називати прізвища до офіційних заяв правоохоронних органів.

– Як ведуть себе російські загарбники? Чи є випадки злочинів у вигляді мародерства, зґвалтування, насильства тощо?

– Так, «друга армія світу» показала себе як армія мародерів і злодіїв. Ще на початку окупації вони пограбували майже всі магазини. В деяких випадках по декілька разів. Потім почали вивозити речі з будинків, де господарі виїхали з громади.

– Скільки людей у громаді загинуло за час війни?

– Володію інформацією станом на квітень – п’ять людей. Зараз вести статистику складно, практично відсутній зв’язок та не працюють старостати.

Читайте також: На лінії вогню: як живе Чугуївська громада під ворожими обстрілами

«Вірте в перемогу України»

– Який морально-психологічний стан у мешканців громади? Чи є можливість евакуюватися з окупованих територій?

– Люди дуже виснажені від постійного гніту російських окупантів, страху за своє життя та близьких. Усі чекають на звільнення нашої території та повернення до мирного життя на своїй рідній землі.

Евакуюватися з окупованої території дуже складно, адже ми не маємо можливості допомогти людям. А виїхати можна лише на власному транспорті або винайняти за великі кошти перевізника.

– Що б ви хотіли побажати своїм землякам?

– Я хотів би побажати всім жителям нашої громади, які залишилися на окупованій території, та тим, хто покинув рідну домівку, здоров’я, сил, терпіння, злагоди та порозуміння між собою, вірити в себе і свою державу та не покидати надію на нашу Перемогу!