Історія богослова, який узяв до рук зброю

01.07.2022 18:59 Обличчя героїв
Олександр у мирному житті був богословом, але, коли росія зазіхнула на цілісність України, вдягнув форму та став «Прістом». Про метаморфози життя, дружбу з легендарною «Тайрою» та будні одного з підрозділів медичної служби на Харківщині – читайте в нашому матеріалі.

Горнило війни

З 24 лютого 2022 року до складу одного із Харківських підрозділів медичної служби ввійшов Олександр на позивний «Пріст». Чоловік є санінструктором. Свого часу він пройшов курси з тактичної медицини за стандартами ТССС (Tactical Combat Casualty Care). А от у мирному житті Олександр був богословом. І, за словами чоловіка, мирне покликання наразі дуже допомагає йому в службі.

У 2007 році Олександр закінчив духовну семінарію і працював не як церковнослужитель, а допомагав у службах при храмі. Була душевна потреба, і чоловік пішов на курси з тактичної медицини. Довелося взяти в руки і зброю, але він чітко розумів, що може допомагати і без неї, тож автомат планує використовувати за призначенням лише в крайньому разі.

Варто зазначити, що для «Пріста» теперішні бойові дії це не перший досвід. Олександр служив у зоні АТО на сході України, брав участь у боях на Світлодарській Дузі, в Попасній, Золотому, Широкіному. Події кінця лютого цього року знову повернули його в стрій.

У Харкові медична служба територіальної оборони була сформована задовго до повномасштабного вторгнення армії рф. Серед інших медиків працював там за контрактом і друг юності Олександра – теж Сашко. Незважаючи на давнє бажання «Пріста» стати одним із членів цього медичного підрозділу, потрапив він до медичної служби лише 24 лютого 2022 року.

За словами санінструктора, кінець лютого і весь березень були дуже важкими на Харківщині. Він разом з побратимами надавав першу медичну допомогу військовим на блокпостах на в’їзді до Харкова та на Північній Салтівці.

– У пеклі ми з друзями побували під час оборони Харкова. Два літаки, що принесли шість бомб, які впали на наші об’єкти, зробили свою страшну справу. Відразу після бомбардування я, Денис, якому лише 28 років, та Володя були на місці. Ми з Деном працювали в парі. Орієнтувались на поранених. Бігали понад чотири години безпосередньо після того, як пролунали вибухи, – згадує ті страшні дні «Пріст»

Олександр зазначає, що на «200-х» вони з колегами намагалися не звертати уваги, бо загиблим допомога була вже не потрібна.

– Останніх людей (приховує сльози на очах) витягали з-під завалів уже за два тижні. Зрозуміло, що всі вони були мертвими. 2 березня після чергового бомбардування під завали потрапила моя подруга Юлія – вона поліцейська. Її встигли витягнути, і тією ж автівкою швидкої допомоги відправили до госпіталю ще й друга Олександра. Всі, слава Богу, живі. Знаєте, люди, з якими я пройшов ці випробування, для мене справжні герої, – наголошує «Пріст».

Читайте також: «Видихаю і тисну спусковий гачок»: снайпер «Арчі» розповів, як гвардійці боронять Харківщину

Дружба з «Тайрою»

Олександр багато років займається спортом. І саме на цій ниві у 2010 році познайомився з народним героєм України Юлією Паєвською (волонтер, доброволець, військовослужбовець, позивний «Тайра», «Габрієл», парамедик, командир підрозділу «Янголи Тайри». – Прим. ред.). Вона є президентом федерації айкідо «Мутокукай-Україна». Паспорт федерації «Пріст» отримав у Краматорську в 2012 році саме від Юлії.

– Паєвська – киянка, я – харків’янин, але ми постійно були на зв’язку, часто зустрічались на семінарах. Утім, тісно здружилися з кінця 2015 року. Почали разом виїжджати в гарячі точки і перша «подорож» була в Золоте. Тоді Юля врятувала розвідника Олександра Дармороса. Та й взагалі на рахунку нашої «Тайри» безліч урятованих життів, – пояснює санінструктор.

З початком російсько-української війни у 2014 році Юлія Паєвська викладала на полігоні, базах добровольців та на фронті тактичну медицину в проєктах «Народний резервіст» і «Захист патріотів». Спочатку вона працювала самостійно як парамедик. А потім поступово вже на фронті зібралася команда для евакуації «Ангели Тайри». Богослов Олександр, який був поруч з Юлею, коли створювались «Ангели», ввійшов до складу цієї команди.

– Юля для мене не просто народний герой, це мій близький друг, з якою нам довелось багато через що пройти, – з теплотою в голосі розповідає «Пріст». – Я точно знаю, наскільки це сильна і мужня людина. Після її повернення з полону в Україну ми вже виходили на зв’язок, але потрібен деякий час, щоб наша «Тайра» трішки оговталась. Думаю, що вона швидко стане в стрій і продовжить свою місію, ведучи за собою таких же самовідданих патріотів, як сама.

Читайте також: Про мрії, горіхи та взуття для дівчини з Харківщини

Команда у Барвінковому

За словами «Пріста», наразі їм із колегами часто доводиться працювати у Барвінковому.

– Є батальйонний медик, є ротний медик, ми – медики бригад, тобто адміністрація, яка виконує військові завдання, – пояснює Олександр. – Зараз ми часто працюємо в Барвінковому.

Якою небезпечною та морально і фізично виснажливою є робота працівників медичної служби можна лише здогадуватися, бо за скупими фразами військового медика приховується безліч трагічних доль українців та врятованих життів. 

Серед тих, хто зараз пліч-о-пліч працює з «Прістом», і Анна – лікарка-анастезіолог з Харкова. Протягом двох перших місяців війни вона була волонтером, а потім жінку мобілізували.

– Зараз працюю в медпункті, видаю ліки, а згодом переведусь у госпіталь, – розповідає лікарка. – На щастя, поки що до мене звертались по допомогу з головними болями, високим тиском і гострими болями у спині та колінах. Загалом, на тлі стресу, а його так чи інакше зараз відчувають всі українці, у людей загострюються хронічні захворювання. От вони й даються взнаки.

Валерій – лікар-травматолог з Харкова. На початку травня вирішив піти добровольцем на фронт.

– Прийшов час і я зрозумів, що саме зараз моє місце тут, де моя професія і вміння необхідні найбільше. Пішов служити добровольцем. На щастя, будинок, де ми жили із сім’єю до війни, не пошкоджено. Дружина з меншим сином зараз за кордоном, а старший син працює програмістом у Харкові. Ми вже чергували в медевакуації в районі Барвінкового, тож поранених не було, а лише соматичні хворі (соматичні захворювання – це захворювання тіла, тобто хвороби, що викликаються зовнішніми впливами або ж внутрішніми порушеннями роботи органів і систем, які не пов’язані з психічною діяльністю людини. – Ред.), і це дуже часті випадки. Отже, надаємо медичну допомогу. Підтримуємо. Рятуємо, – зазначає Валерій.

Юрій – водій бригади медичної служби зі Львова. Він теж добровольцем пішов на фронт, а в медичну службу потрапив випадково.

– За професією я будівельник і вмію добре водити автівку. У мене були проблеми з колінами, пішов підлікуватися і ось тепер у складі цієї чудової фахової команди, – ділиться Юрій.

Будь у курсі

Медична служба Збройних Сил України – це служба у складіЗСУ для медичного забезпечення військ (сил) у мирний і воєнний час. Організаційно складається з органів управління і різноманітних медичних підрозділів, частин і закладів. Ця служба має необхідні сили і засоби, що дозволяють здійснювати лікувально-профілактичні, санітарно-гігієнічні і протиепідемічні заходи, кваліфіковану і спеціалізовану медичну допомогу, а також евакуацію поранених і хворих. Звичайно, такі служби постійно функціонують і на Харківщині.

Матеріал створено за підтримки Української Асоціації Медіа Бізнесу (УАМБ).