П’ять таблеток на виживання і пологи під обстрілами: реалії війни для пацієнтів і лікарів Оскільської громади
Громади на зв'язкуПісля початку повномасштабного вторгнення рф медична галузь Оскільської громади зіткнулася із серйозними викликами. Її лікувальні заклади були знищені або розграбовані. Проте медики не залишили громаду, відновивши роботу одразу після визволення. Завдяки міжнародній підтримці, згуртованості колективу та рішучості влади медична допомога знову доступна для людей попри війну та нестачу ресурсів.
Найбільше боялись окупації
Разом зі створенням Оскільської громади було сформовано й медичний заклад – КНП «Оскільська амбулаторія первинної медико-санітарної допомоги». До її складу входили чотири амбулаторії (у селах Капитолівка, Оскіл, Студенок, Довгеньке) та два фельдшерські пункти (у Комарівці та Бражківці). Медична галузь активно розвивалася, медики надавали необхідну допомогу мешканцям громади, переймали досвід у колег за кордоном. Однак 24 лютого 2022 року змінилося усе.
Директорка КНП Світлана Сумець – переселенка з Донецька, тож добре знала слова «обстріли» та «окупація». На термінових зборах вона звернулася до своїх підлеглих із проханням максимально берегти себе, не панікувати та продовжувати виконувати роботу в межах можливостей – надавати допомогу та підтримувати пацієнтів. Також просила колег берегти інформацію та електронні ключі, щоб нічого не потрапило до окупантів, і не співпрацювати з ворогом.
«Я найбільше боялась окупації. На жаль, бачила і знаю, що це таке, для мене це страх», – ділиться пані Світлана.
Утім те, чого вона найбільше боялася, на жаль, сталося.
Винесли навіть кардіографи
З чотирьох амбулаторій залишилися тільки дві. Будівля в селі Довгеньке була розбита, основна амбулаторія в Осколі згоріла внаслідок прямого влучання.
«Дві амбулаторії, що не були зруйновані – в Студенку та Капитолівці, окупанти повністю розграбували. Винесли все – від стільців до медичного обладнання. Можна було б зрозуміти, якби їм знадобилися медичні кушетки чи тонометри, адже ці речі мають побутове застосування. Але навіщо вони вивезли біохімічні автоматичні аналізатори сечі, гематологічні аналізатори, кардіографи? Ці прилади є вузькоспеціалізованими, і людина, яка не має медичної освіти, просто не знатиме, що з ними робити», – обурюється Світлана Сумець.
Амбулаторію в Капитолівці окупанти не зруйнували, але розграбували/фото: Світлана Сумець
Крім розграбування, приміщення зазнали пошкоджень: були побиті вікна, двері, дахи.
Усі медичні працівники, які пройшли випробування окупацією, не постраждали. Вдалося зберегти основні установчі документи, необхідні для роботи підприємства, проте дитячі картки та форми щеплень згоріли внаслідок пожежі.
Вижити з діабетом
Жителька Оскільської громади Ольга Сербіна, яка страждає на цукровий діабет, під час окупації зіткнулася з труднощами доступу до життєво необхідних ліків.
«Спочатку в мене був запас таблеток, а коли закінчився, довелося десь діставати. Окупанти видавали всього по п’ять таблеток, і за ними потрібно було вистояти величезну чергу», – згадує пані Ольга.
Її врятував син, який зміг дістати ліки через свою однокласницю.
Після деокупації життя поступово налагоджується. Мешканці можуть звернутися до медиків за допомогою, необхідні препарати можна придбати в аптеці або замовити. А від цукрового діабету та тиску – отримати безкоштовно в межах державної програми «Доступні ліки».
Та, незважаючи на поступове відновлення нормального життя, почуття тривоги залишається. Лінія фронту зараз проходить недалеко від громади.
«Усе в нас налагоджується, от тільки окупанти спокою не дають. Ми зараз сидимо як на пороховій бочці. Але віримо, що все буде добре», – каже пані Ольга.
Янгол у білому халаті
Спогади про окупацію у багатьох жителів Оскільської громади пов’язані з відсутністю медичної допомоги. Рятівницею для сотень людей стала медсестра Наталія Глуходід із села Оскіл. Ризикуючи життям, вона розносила ліки, дитячі суміші та підгузки.
«Люди зверталися до неї, і вона з медичним рюкзаком на спині поспішала на допомогу. Мешканці писали Наталії Миколаївні записки з переліком ліків і залишали їх у продавців у магазині. Звідти потім і забирали необхідні ліки. Через сильні обстріли вона не завжди могла щодня обходити все село, але кожного разу знаходила можливість дістатися до тих, хто найбільше потребував допомоги», – згадує місцева жителька Наталя Кібальник.
Медсестра також допомагала її родині, але, на жаль, лежача свекруха, яка перенесла інсульт, не витримала вибухів і померла…
Пригадала пані Наталя й випадок, коли односелець переніс інсульт через прильот у двір, а Наталія Глуходід перші п’ять днів надавала йому медичну допомогу. Пізніше харківські фахівці, які лікували чоловіка, відзначили її високу кваліфікацію.
Медсестра Наталія Глуходід продовжує працювати й зараз. Люди щиро вдячні їй за те, що не покинула їх у найважчі часи.
Серце матері
Олена Кучугура – мама медсестри Наталії Глуходід, яка сама є колишньою фельдшеркою з понад 40‑річним стажем.
«Я дуже хвилювалася за дочку. Були тут такі, що приходили до мене і казали, що вона вже в списку, що завтра її «на підвал» відправлять», – згадує пані Олена.
Наталія, передбачаючи небезпеку, перед окупацією привезла до матері додому багато ліків та медичного обладнання. Усе це сховали в хаті, а самі жили в кухні.
Коли прийшли російські окупанти, Олена Вікторівна неабияк хвилювалася, щоб вони не зайшли до хати. Довелося піти на хитрість, щоб урятувати цінний вантаж.
«Сказала, що живу в кухні, бо в хаті нещодавно помер син. Сказала, що помер не від онкології, як насправді, а від ковіду. Тож вони і не пішли в хату. Так мені вдалось урятувати все, що дочка принесла для допомоги людям. На своїй вулиці я також давала людям необхідні ліки», – розповідає пані Олена.
Під час окупації було все: і голод, і холод, і страх. Сьогодні серце матері також неспокійне, але вона твердо вірить в українських захисників.
«Мені пропонували виїхати, але я навіть не хочу про це думати. Ми нікуди не поїдемо, і загарбники сюди не приїдуть уже. Наші хлопці їх сюди не пустять», – впевнено говорить жінка і постійно донатить для допомоги воїнам.
Дитина війни
Для Анжели Харківської з Осколу початок повномасштабної війни збігся з останнім місяцем вагітності. Замість радості від очікування дитини панував страх. «Думала, що народжуватиму в Ізюмі, як і першого синочка Давида, та війна внесла свої корективи. З наближенням пологів паніка посилювалася», – згадує Анжела.
Допомогли односельці, які їхали до Слов’янська в лікарню і порадили поїхати з ними. Через стрес пологи відбулися раніше: замість 7 квітня дитинка народилася 28 березня. За два тижні під звуки вибухів Анжела поверталася додому з новонародженою донечкою.
«Дівчинку назвали Златою. Це справжня дитина війни. Вона й на вибухи від народження не так різко реагувала», – каже Анжела Харківська.
Проте на цьому випробування молодої мами не закінчилися. Окупанти забрали її чоловіка, два дні його жорстоко били, звинувативши у шпигунстві. Анжела з маленькою дитиною змушена була його шукати.
Сьогодні вся родина разом і сподівається, що настане мир і виїжджати не доведеться.
Відновлення медицини
Після деокупації медики одразу повернулися до роботи.
«Наша громада пережила окупацію, руйнування, і медична сфера постраждала однією з перших. Але ми не складаємо руки, робимо все можливе, щоб медики мали змогу працювати, а мешканці – отримувати необхідну допомогу. Активно шукаємо підтримку в міжнародних партнерів і вже бачимо результати цієї співпраці у відновленні наших амбулаторій», – говорить сільський голова Геннадій Загоруйко.
У селі Оскіл, де амбулаторія була зруйнована, місцева влада надала медикам можливість працювати в приміщенні територіального центру – пацієнтів приймали в одній кімнатці. Оскільки постраждала громада не могла самотужки повністю відновити медичний заклад, почався пошук підтримки у міжнародних організацій.
«Почали співпрацювати з Міжнародним медичним корпусом, міжнародною організацією МЕДЕІР, ФСЧАЙ 360, Червоним Хрестом в Україні. Тобто ми активно шукаємо партнерів», – наголошує директорка Оскільської амбулаторії первинної медико-санітарної допомоги Світлана Сумець.
АЗПСМ в Осколі/фото: Світлана Сумець
Значну допомогу на той час надав Міжнародний медичний корпус. Завдяки їхній підтримці відремонтували та привели в робочий стан уцілілі амбулаторії у Студенку та Капитолівці. Також уклали з ними угоду на відновлення пошкодженого приміщення амбулаторії в Осколі. Там фактично здійснили капітальний ремонт: полагоджені дах, вікна, стіни, фундамент. Міжнародний медичний корпус також допоміг з оргтехнікою, що була повністю втрачена, та медикаментами, потрібними для роботи.
Виклики та сподівання
Наразі в громаді працюють три медичні заклади: амбулаторії загальної практики в Осколі, Капитолівці та Студенку. Також створені пункти тимчасового надання медичної допомоги, де лікарі надають послуги за розкладом. Місцева влада та старости інформують мешканців про графік прийому лікаря та види допомоги.
АЗПСМ у Студенку/фото: Світлана Сумець
Надаються всі послуги первинної допомоги у повному обсязі, а якщо медики не можуть надати допомогу самостійно, вони співпрацюють із вторинною ланкою. Швидка медична допомога прибуває з Ізюма.
Хоча кількість пацієнтів зменшилася, навантаження на медичних працівників залишилося значним. Наразі в громаді проживає до 4 тисяч осіб усіх вікових груп, а медичний персонал складається з чотирьох сімейних лікарів та семи медсестер.
«Ми усвідомлюємо, в яких непростих умовах працюють наші лікарі. Вони залишаються вдома у деокупованих, прифронтових громадах та в надзвичайно важких умовах допомагають людям, іноді навіть ризикуючи власним життям. Вони – справжні герої. Дякую їм за відданість професії й допомогу своїм пацієнтам. Ми віримо в перемогу і прагнемо створити всі умови для якісного життя в нашій громаді, у тому числі відновлюючи медицину та підтримуючи наших лікарів», – підсумовує сільський голова Геннадій Загоруйко.
