Відеоблогер із Савинців провів 100 днів у російському полоні

16.01.2023 14:41 Савинці
За 10 днів після повернення з полону відеоблогер знову взяв до рук камеру За 10 днів після повернення з полону відеоблогер знову взяв до рук камеру

Понад три місяці рашисти утримували відеоблогера із Савинської громади Харківської області Анатолія Гарагатого в камері. За кожне слово, сказане рідною українською мовою, 69-річного чоловіка карали ударом електрошокера.

Усього за 10 днів після повернення з російського полону Анатолій Гарагатий, відомий на Балаклійщині відеоблогер, знову взяв до рук відеокамеру. Щоправда, позичену у друга, бо його камеру разом із паспортом, іншими документами та цінними речами забрали під час арешту рашисти. Не погребували навіть ампулами для гелевих ручок, що вже говорити про золотий ланцюжок, який вони з дружиною підготували як подарунок на випускний для своєї онуки. Для цього, за взаємною згодою, вони розпрощалися зі своїми обручками. Дуже вже хотілося порадувати свою єдину внучку.

Завжди з відеокамерою

Менше ніж за пів року Анатолію Гарагатому виповниться сімдесят, пів століття з яких він займається фото- і відеозйомкою. Своє захоплення він зробив професією – усе своє трудове життя працював фотографом у Балаклійському райпобуткомбінаті, а професію – захопленням. Починав з шістнадцятиміліметрової чорно-білої плівки, згодом одним із перших у районі купив відеокамеру. Героями його сюжетів ставали звичайні люди, насамперед, земляки. У селищі Савинці, що приблизно за двадцять кілометрів від Балаклії, навряд чи знайдеться куточок, куди б він не проникав зі своєю відеокамерою. Більшість п’ятдесятирічних і молодших савинчан зберігають у своїх сімейних архівах оригінальні відеозаписи, на яких вони зафіксовані у період від першого по випускний клас. Не оминав Анатолій і весілля, зустрічі ветеранів Другої світової, які у вісімдесятих-дев’яностих були майже щорічними, інші події місцевого значення.

Особливе місце в його відеотеці відводиться темі футболу. Пам’ять відносить його до подій майже сорокарічної давності. У 1985-му він організував футбольний вечір, який звів у спортивному двобої професіоналів і любителів.

– На той час у нашому селищі було 5 футбольних команд, – згадує Анатолій Гарагатий. – У 2014-му не залишилось жодної. Я захопився ідеєю відродити в Савинцях несправедливо забутий вид спорту. Мені вдалося створити команду, чотири роки я керував футбольним клубом, та допомоги ніякої, і я вимушений був відійти від цих справ і став їздити волонтером до зони проведення антитерористичної операції разом з друзями-однодумцями.

Чоловіки передавали солдатам продукти харчування, шерстяні шкарпетки і рукавиці, засоби гігієни та печі-буржуйки. Анатолію вдалося побувати у Щасті, Авдіївці, всього за кілометр від Донецького летовища.

– І всюди, де б я не бував, обов’язково діставав відеокамеру. Відзнятий матеріал, який був очевидним доказом того, що росія дійсно країна-терорист, показував кумам, друзям, сусідам, але їхня реакція на побачене мене просто шокувала. Вони не вірили очевидному, навіть сміялися. Я ж, навпаки, пройнявшись ідеями Євромайдану, став на шлях свідомого громадського активіста – розклеював у людних місцях гасла антикорупційного змісту. Мені хотілося, щоб зміни, на які надихнув Майдан, почалися і в нашому селищі. Зрештою, все починається з малого, – вважає чоловік.

Так незадовго до війни Анатолій створив власний відеоблог, де встиг викласти більше двохсот архівних відео, об’єднаних спільною ідеєю – любові й поваги до краю, де судилося жити, працювати.

– За три місяці я вже мав понад тисячу підписників. Можливо, число тих, хто переглядав мої відеосюжети і чекав на нові, і збільшилося б, але тут почалася війна, – говорить чоловік.

2 березня Анатолій Гарагатий зняв російську танкову колону, що увійшла до Савинців, і невідкладно виклав сюжет у соцмережах. Це неабияк налякало його сусідів. Навіть дружина, яка завжди і в усьому його підтримувала, почала вмовляти припинити фільмувати наслідки перебування росіян у Савинцях. Та пан Анатолій не здавався, однак на догоду другій половинці все-таки переселився на дачу, сподіваючись, що там до нього, можливо, не доберуться.

«Українцям координати передавав?»

28 травня о шостій ранку вісім озброєних російських солдатів із щільно закритими обличчями увірвалися на подвір’я Гарагатих. Анатолій устиг заскочити до сараю і заховатися за стосом дров, та це його не врятувало. Солдати обнишпорили кожен куток не тільки на дачі, а й у квартирі. Забрали відеоапаратуру і все, що впало їм в око. Затриманого звинувачували в тому, що він корегувальник вогню. Анатолій усіляко відмовлявся.

Перший допит відбувся в гаражі селищної ради, куди його закинули, пообіцявши, що невдовзі прибуде слідчий. Слідчий, на відміну від тих, хто чинив обшук, обличчя тримав відкритим.

– Українцям координати передавав? Хтось з українських військових виходив з тобою на зв’язок, – допитувався прискіпливо окупант.

Анатолій усі звинувачення заперечував. Не домігшись потрібної відповіді, слідчий наказав прикріпити дроти до пальців ніг обвинувачуваного і пропустити ними струм. Після першого «сеансу» рашисти не забарилися з другим, помітно збільшивши «дозу». Після другого «струсу» Гарагатий знепритомнів. Та щойно отямився, йому накинули мішок на голову і закинули до машини. За лічені хвилини Анатолій знову опинився в якомусь сараї, тільки вже в Балаклії. З мішком на голові і руками, зв’язаними за спиною, він безсило опустився на підлогу. Минуло хвилин п’ять, не більше, як до нього з темноти звернувся незнайомець.

– Не сподівайся, що відразу кинуться, я вже п’ять днів сиджу, і ще ніхто жодного разу мною не зацікавився, – сказав чоловік.

«За годину ми тебе розстріляємо»

Кімната номер три у балаклійському ізоляторі місцевого відділу поліції на 100 днів стала місцем ув’язнення Анатолія Гарагатого. До камери, розрахованої на трьох осіб, окупанти набили восьмеро полонених. Літо, задуха, тіснота. Якогось дня двері прочинилися, і охоронець тицьнув у нього пальцем.

– Готуйся, завтра підеш на допит, – коротко сказав окупант.

Росіяни затялися довести, що Анатолій Гарагатий інформатор українських військових. Йому постійно ставили запитання на кшталт: «Хто дзвонив? Яку інформацію передавав?» Запитували, звісно, російською. Він відповідав українською. За кожне слово, сказане рідною мовою, отримував удар електрошокером.

За проукраїнські погляди його прозвали «бандерівцем». На запитання, чи Степан Бандера – герой України, чоловік завжди відповідав, що герой, зауважуючи, що ще президент Ющенко присвоїв історичній постаті це високе звання.

Умови утримання були жалюгідними. Годували пустою кашею. Сонце ув’язнені бачили хвилин зо п’ять на день, коли їх виводили до туалету. Скориставшись моментом, щоб якось урізноманітнити бідний тюремний раціон, що складався з нічим не приправленої каші, дорогою Анатолій Гарагатий щоразу встигав зірвати кілька зелених листочків дикого винограду.

– Дружина, довідавшись, де я знаходжусь, п’ять разів безрезультатно намагалася передати мені харчі, речі особистої гігієни. Росіяни прийняли тільки дві останні передачі. На довершення до всього від неї відвернулися односельці, боячись заплямувати себе зв’язком з дружиною «неблагонадійного» суб’єкта і тим самим розділити його участь. Вона потрапила в соціальну ізоляцію. Тяжко було зносити косі погляди, показне мовчання, відверте ігнорування, – згадує чоловік.

Подружжя Гарагатих разом вже понад 47 років

Анатолія Гарагатого, крім навішування йому ярлика «навідника», постійно схиляли до вихваляння путінського режиму через зйомку відверто пропагандистських роликів. Він уперто стояв на своєму і на співпрацю не погоджувався. Під час третього допиту слідчий різко наказав йому покласти обидві руки на стіл долонями вниз. На правій в Анатолія в результаті давньої травми відсутній вказівний палець. Чоловіку погрожували, що обрубають й інші пальці «для симетрії», якщо не погодиться співпрацювати. На цьому місці своєї розповіді пан Анатолій визнає, що ледь не оступився. Тоді, під тиском неминучої розправи, він погодився. Було це ввечері. Уночі він не зімкнув повік. Вузький периметр камери не раз зміряв скрадливими кроками, аби не розбудити чоловіків, які відбували з ним «відсидку».

На ранок його викликали і відразу закликали до справи.

– Зачекайте, я передумав. Маю вже поважний вік. Не так уже й багато мені лишилося... Помру, перетнуся з душами своїх батьків. Як витримаю їхній докір? Ні, жив порядною людиною, такою піду і на той світ, – промовив Анатолій.

У відповідь чоловік почув, що за годину буде розстріляний. У камері Анатолій Гарагатий просив хлопців, якщо вийдуть із застінків живими, розшукати його дружину, дітей і передати їм, як він їх любить, яким щасливим був із ними, перепросити за те, що завдає їм стільки горя, але по-іншому вчинити не може.

Про чоловіка окупанти згадали тільки за три тижні. Знов запропонували співпрацю, а почувши негативну відповідь, відправили до камери.

У полоні схуднув на 10 кілограмів

100 днів пробув Анатолій Гарагатий у рашистському полоні. 4 вересня, за два дні до звільнення Балаклії, його разом ще з одним чоловіком з їхньої камери неочікувано відпустили на волю, пригрозивши смертю, якщо блогер ще хоч раз візьме до рук відеокамеру.

– Та як же я пройду через чотири блокпости без документів? Поверніть бодай паспорт, ви ж усе забрали, – звернувся чоловік до окупантів.

Анатолій упевнений, що випустили його не просто так. Рашисти напевно знали, що недовго їм залишилось установлювати тут свої порядки. Після Ірпеня і Бучі вони вже чітко усвідомлювали, що за всі свої звірства рано чи пізно доведеться відповідати в суді в Гаазі.

У російському полоні Анатолій Гарагатий дуже сильно схуд

До полону Гарагатий важив понад 70 кілограмів, після – не набиралося й шістдесяти. Сьогодні вже додав у вазі, посвіжішав.

– Вижити допомогли заповіді 104-річного карпатського мудреця Андрія Ворона, звичайного чоловіка, який найкращими ліками для тіла і душі вважав молитву, піст і роботу для рук. Навіть у 104 роки він працював фізично. Можливо, прожив би й довше, якби не нещасний випадок. З вдячною молитвою до Всевишнього я починаю свій день, нею і закінчую. Піст мені й так був гарантований (посміхається), а от з роботою було сутужно. Та нічого, відеокамера вже знову зі мною, життя триває, – відповідає Анатолій на запитання, що допомогло вижити у полоні.

Наразі Анатолій Гарагатий, крім фільмування наслідків перебування російської армії на Балаклійщині та Ізюмщині, займається відновленням документів і дякує тим невидимим у собі силам, що не дозволили стати йому на шлях зрадництва.

– Мене зупинило ще й те, що я був би першим, хто не витримав би і збочив. До всього я був найстаршим. Якби я оступився, іншим було б простіше переступити межу, – говорить чоловік.

Життя після деокупації

Щемна зустріч з дружиною, разом з якою ось уже 47 років, рідні стіни додали сил Анатолію Гарагатому. Його житло, як і в більшості савинчан, уціліло. На тлі зруйнованих ущент будинків у сусідніх Залимані, Норцівці, Довгалівці, Морозівці, які входять до складу Савинської селищної ради, вибиті шибки, пробиті дахи тощо здаються дрібницями.

– З пам’яті, звісно, не викинеш, як п’ять місяців жили без газу і готували їжу просто неба, як півтора місяця поспіль не було світла і трималися за рахунок генераторів. Та це вже в минулому. Навіть дача вціліла. А «прильоти» були. Дісталося п’ятиповерхівці в центрі, та більше – околиці. Там чимало будинків з потрощеними дахами. Помітних пошкоджень зазнали і три хати поблизу залізниці, де російські окупанти організували блокпост. «Помітний слід» залишив «руський мір» і в частині селища, прозваній Раківкою, – розповідає чоловік.

Анатолій Гарагатий, перебираючи в голові позитивні зрушення, не забуває відзначити, що відновили роботу магазин «Посад», аптека, амбулаторія загальної практики – сімейної медицини, що працює банкомат.

– Жити можна, а не так, як при окупаційному режимі – животіти, – зауважує Анатолій.

Савиньска громада після російських загарбників

Нагадаємо, у Савинській громаді 108 домоволодінь знищено під фундамент. Найбільша кількість знищених вщент домоволодінь знаходиться у селах Залиман, Норцівка, Мирна Долина.

Нагадаємо також, що у грудні слідчі повідомили про підозру в скоєнні злочину жителю селища Савинці, який добровільно впроваджував російські програми навчання в школі. А наприкінці жовтня правоохоронці викрили колаборанта, який під час окупації обіймав посаду «завідувача сектора житлово-комунального господарства» в Савинцях Харківської області. 

Про головні новини Савинці та інших населених пунктів громади читайте на нашому сайті.