Фронтова Барвінківська громада: села-привиди та небезпечне повернення з евакуації
Повертатися не можна
Попри серйозну небезпеку, в громаді все одно залишаються люди. За словами очільника Барвінківщини Олександра Бала, деякі починають повертатися з евакуації, інші ні за яких умовлянь не хочуть залишати рідну домівку.
– Люди справді почали повертатися, мене це дуже турбує. В громаді перебувати небезпечно, ворог б’є по нас виключно касетними снарядами, зона їх ураження дуже велика. Оскільки місто в нас невелике – то ми всі одне одного знаємо. І останнім часом я бачу багато людей, які повернулися, питаю: «Навіщо ви вертаєтесь?». Тут відіграє наш менталітет – українці дуже прив’язані до своїх домоволодінь. Повертаються здебільшого люди похилого віку… Вони психологічно не витримують розлуку з домівкою. Звичайно, люди дякують, що їх прийняли небайдужі, не мають ніяких нарікань, але в них у голові тільки: «А коли ж додому?» Кажуть: «У мене тут город, будинок. Будемо ховатися від обстрілів, що ж робити», – розповідає Барвінківський міський голова Олександр Бало.
За підрахунками міського голови, після евакуацій у Барвінковому залишалося близько півтори тисячі людей, наразі повернулось щонайменше півтисячі барвінківців. Утім, Олександр Бало наголошує, що повертатися в громаду вкрай небезпечно.
– Люди проживають навіть там, де дуже небезпечно. Так, їх небагато, але вони там є. Візьмемо декілька сіл, наприклад, Грушуваха, там близько 13 людей зараз живе. У Рідненському старостаті – 26 людей, найнебезпечніше село в нас Дібрівне – там наразі залишається багатодітна сім’я, їх близько 12-13 осіб. Ніяким умовлянням вони не піддаються, залишати дім не хочуть. Діти там від семи до 16 років. Вони живуть, користуючись своїм городом та господарством, – зазначає Олександр Бало.
В усі населені пункти, де залишаються люди, доставляють гуманітарну допомогу. Зазвичай це роблять під обстрілами, бо в громаді рідко буває тихо.
– Нам дуже допомагає Червоний Хрест. У них є свої положення – мають надавати допомогу найнезахищенішим верствам населення. Але тут вони допомагають усім. На лінії вогню забезпечуємо всіх жителів. Дякувати Богу, у таких населених пунктах у нас всі живі. Але дуже боляче, що люди там залишаються, це вкрай небезпечно, – наголошує очільник Барвінківської громади.
У деяких селах світло відновити не вдасться
У громаді працюють усі комунальні служби, електрики намагаються відновлювати світло одразу після обстрілів. Утім, залишаються такі села, де просто неможливо налагодити електропостачання.
– У Новопавлівці немає світла давно. Ми привезли людям ліхтарики. Від сонячних батарей вони можуть зарядити телефони. У Грушувасі також світла немає. 13 людей там живе, вони самі вирішили там залишитися. Ми привозимо туди гумдопомогу, але світло там ніяк не відновити. А так по громаді електрика є скрізь, наш РЕМ миттєво реагує, хлопці просто молодці, працюють у будь-яких умовах. Дуже вдячні їм за це, – каже Барвінківський голова.
Від обстрілів у громаді постраждали навіть сміттєвози, один з них удалося відремонтувати. А от проблем з водопостачанням у громаді немає. За словами Олександра Бала, всі комунальні служби намагаються працювати на максимум.
Очільнику громади часто телефонують багато хто з місцевих, які виїхали.
– Дуже багато та часто дзвонять. Чекають моїх відео, як вісточки. Просять, щоб частіше їх викладав у соцмережі… Але у нас зв’язок не завжди стабільний. Жителі телефонують та питають: «Коли ж ми вже побачимо вас з посмішкою та почуємо, що ви запрошуєте нас додому?». Я намагаюсь їм підняти настрій, кажу, що Барвінківщина завжди була і буде Україною. Треба потерпіти… Розумію, як їм важко без рідної землі, – ділиться Олександр Бало.
Евакуація врятувала життя людей
Точної статистики руйнувань у громаді немає. Люди, які виїхали, не можуть подавати заявки на відшкодування пошкодженого або зруйнованого майна. Втім, за словами Олександра Бала, у громаді є майже повністю зруйновані села – Грушуваха, Комишуваха, Дібрівне, Курулька, Дмитрове. Всі вони знаходяться на лінії вогню.
– У Червоній Поляні у нас багато будинків зруйновано… У самому Барвінковому близько п’яти будинків знищено, 20 частково пошкоджено. Але майже всі будинки громади побиті касетними снарядами, проломлені, посічені. Понад дві третини точно, – констатує Барвінківський міський голова.
Уникнути великої кількості загиблих та постраждалих удалося завдяки масовим евакуаціям у березні та квітні. Шкільні автобуси громади їздили по селах, збирали людей та вивозили.
– Я дуже вдячний голові ХОВА Олегу Синєгубову, що він відгукнувся та допоміг… Тоді ми організували три електропоїзди для евакуації, ще автобуси свої запустили. Це найважче, що було за всю мою діяльність. Три каденції я обирався. Мабуть, найтяжче, що я пережив, це коли стояв на пероні й від’їжджав потяг із людьми. Але зараз, я іноді думаю, якби в нас залишилася така кількість населення… Я не знаю, скільки б людей ми вже поховали… – каже Бало.
У Барвінківській громаді ворожі снаряди влучали по багатоповерхівках, приватних будинках, закладах цивільної інфраструктури – врятувало лише те, що людей уже там не було.
«Робота з блокнотом на колінах, біля людей»
На жаль, у деяких населених пунктах громади фіксуються випадки мародерства.
– Не будемо приховувати, є і випадки мародерства. Поліція фіксує всі ці факти, – зазначає очільник Барвінківської ТГ.
Наразі головне завдання громади – пережити пекло, що влаштовують окупанти, та повернути своїх людей додому.
– З першого дня війни працюємо 24/7, без вихідних. Перші три тижні я майже не спав. Міг тільки відпочити, коли були обстріли. Під бомбардуваннями просто валився на диван та спав. Потім починали телефонувати барвінківці, питали: чи можна вже виходити з підвалів, і робота продовжувалась. Мій телефон майже не замовкав, – розповідає самоврядовець.
Зараз в Олександра Бала, «дякуючи» ворогу, немає робочого кабінету, тож працювати доводиться багато у «полях».
– Потрібно швидко приймати неординарні та нестандартні рішення. Якщо раніше я знав, що у мене є пальне, то зараз треба думати, де його знайти. Як відновити світло під обстрілами. Свого кабінету в мене більше немає, окупанти неодноразово били по адміністрації, наразі моя робота з блокнотом на колінах, біля людей, – ділиться міський голова.
Як і в багатьох громадах Харківщини, у Барвінковому намагаються не викладати нові фото та відео в Інтернет. Переймаються, що можуть спровокувати ворога.
– Я багато разів записував звернення до місцевих поруч з нашим пам’ятником у центрі міста. І прямо на те місце, де я зазвичай стояв, прилетів снаряд, дякувати Богу, тоді там нікого не було. Вони (окупанти) казали, що Барвінкове під їх контролем, а тут голова стоїть в центрі міста і записує звернення. Їх це розлютило, – розмірковує Олександр Бало.