Готують з Ектором та допомагають громадам: як працюють благодійники на Харківщині
Благодійні обіди з Ектором
У травні на «Благодійний Альянс» вийшли партнери з Києва, з якими вони співпрацювали у мирний час. Вони зробили харків’янам пропозицію, від якої неможливо було відмовитися.
– Зателефонували київські партнери і сказали, що Ектор Хіменес-Браво хоче приїхати до Харкова. Він зі своїми знайомими знімає документальний фільм про благодійні організації, що готують під час війни. Партнери попросили прийняти команду відомого кухаря. Звісно, ми погодилися, – розповідає голова БО «Український Благодійний Альянс» Олексій Курцев.
Разом з відомим шеф-кухарем благодійники готували та фасували обіди для підопічних одного з інтернатів Харківщини.
– Разом з Ектором ми приготували три страви: курячий бульйон з яйцем, картопляне пюре з котлетою та млинці з абрикосовим джемом. Знаєте, в Ектора виходять дуже красиві млинці. Я на це звернув увагу, бо в мене такі ніколи не виходили. Скажу відверто, ми б взяли його в нашу команду на довший час, упевнений, що він би впорався, – сміється Олексій.
Та лише приготуванням їжі не обійшлося. Ектор прогулявся вуличками Харкова, на власні очі побачив ще не загоєні рани міста від російських снарядів. Спустився до бомбосховища, почув історії харків’ян.
«Кожного дня ми дивилися на руїни, що скоїли рашисти, розмовляли з людьми, очі яких були сповнені болем. Кожен розповідав свою болючу історію, а нам потрібно було триматись емоційно, щоб не впасти в дипресію. Все це робиться зі страхом, що в будь-який момент може влучити бомба», – згодом на своїй сторінці в соцмережі Ектор Хіменес-Браво поділився враженнями від поїздки до Харкова.
Окрім Харкова, Ектор побував й у місті Південне (близько 25 кілометрів від Харкова), там разом з волонтерами годував пацієнтів Комарівського психоневрологічного диспансеру.
– Підопічні цього закладу хворіють на олігофренію. Вони мають вигляд дорослих, але діти в душі. Коли ми приїхали, вони одразу підбігли до нас, почали тиснути руки, обійматися. Їм дуже не вистачає спілкування та уваги, – пояснює Олексій Курцев.
Підопічні інтернату з нетерпінням чекали, поки гості почнуть роздавати їжу. Окрім готових обідів, благодійники з Ектором роздавали продуктові набори, аби кухарі закладу могли готувати різноманітні страви.
– Як і в усій країні, тут були проблеми з постачанням продуктів. Тому ми вирішили привезти ці набори, щоб їм вистачило їжі на довший відрізок часу, – зазначає харківський волонтер.
За день понад 100 людей отримали гарячі обіди та продукти першої необхідності.
«Твоя національність – це не твій паспорт. Твоя національність – те, що у твоїй душі. Я українець. Я це усвідомлював і раніше, але зараз у цьому переконався на мільйон відсотків», – написав після своєї поїздки у Харків шеф-кухар.
Документальний фільм, частину якого Ектор Хіменес-Браво знімав у Харкові, будуть показувати на Amazon та Netflix. Кошти від його показу підуть на відновлення України. За очікуваннями авторів стрічки – це 10 мільйонів доларів.
Розносили пакунки у 20 кг без ліфта
У системному форматі організація «Український Благодійний Альянс» почала працювати з 2018 року. Волонтери займаються приготуванням благодійних обідів для самотніх людей похилого віку, людей з інвалідністю, сиріт та інших осіб, які опинилися в складних життєвих обставинах.
Організація злагоджено працює із соціальними службами Харківської області. Саме соцпрацівники надають інформацію про людей, які потребують допомоги. У мирний час під опікою «Благодійного Альянсу» було понад півтори тисячі людей. А з початком повномасштабного вторгнення росіян команда Олексія направила всі сили на допомогу всім людям, які її потребують. З перших днів війни вони збирали двадцятикілограмові продуктові набори та адресно їх доставляли.
– Харків та область тоді постійно обстрілювали. Ми працювали за такою тактикою: краще привезти на одну адресу більше продуктів, аби не їздити кожний тиждень та не наражати себе на небезпеку. Згодом наші волонтери почали втомлюватися, 20 кілограмів один пакунок – це забагато, тим паче в нас чимало жінок працює, – розповідає про волонтерські будні Олексій Курцев.
Після цього продуктові набори зменшили до 10–12 кілограмів. У своїй роботі волонтери стикалися з відсутністю транспорту, у будинках не працювали ліфти. А підопічні благодійників жили переважно на верхніх поверхах. За тиждень доводилося розносити близько півтори тисячі пакунків. За словами волонтерів, це було фізично важко.
Водночас, охочих допомогти в добрій справі багато. Щодня до «Українського Благодійного Альянсу» звертаються нові люди та пропонують свої руки для роботи.
– З початку війни в нас стало набагато більше волонтерів, щодня у роботі залучено майже 50 людей. Їх могло бути набагато більше, ми часто отримуємо повідомлення з пропозиціями про допомогу. Але в нас просто немає стільки роботи на таку кількість людей, ми б з радістю охопили всіх охочих, – говорить голова благодійної організації.
А от знайти час на себе наразі волонтерам важко. Доводиться працювати без вихідних.
– Вихідних немає, прокидаюсь і одразу занурююся в роботу. Не встигаю навіть поснідати. У нас дуже велика команда, яка багато працює. Всю роботу треба організувати. Приїжджає вантаж, його треба віднести, розпакувати, розфасувати, завантажити та відвезти у громаду, – зазначає Олексій.
Іноді просять голлівудську посмішку
«Благодійний Альянс» підтримують багато партнерів – українські діаспори в США та Канаді завжди на зв’язку і готові відгукнутися на будь-які потреби. Крім того, допомагає чимало українських організацій. За словами Олексія, під час війни діяльність БО вийшла на ще більш професійний рівень.
– Наші донори починають звикати до того, що в Україні війна. Вони допомагають грошима, продуктами та хочуть бачити голлівудську картинку. Хочуть бачити, що людина, яка отримала набір, посміхається. І це важко, в такій ситуації взагалі важко посміхатися. Спочатку ми могли просто замилити фото та відправити, зараз усе робимо професійно, – ділиться харківський волонтер.
За його словами, країни світу починають переключатися на свої проблеми, такі, як гуманітарна криза, нестача пального та інше. Але забувати про корінь усіх проблем, який зараз руйнує Україну, не можна. Наразі через зменшення постачання гуманітарної допомоги більшість продуктових наборів передають людям віком 75+, які не можуть самі знайти для себе їжу.
– Донори хочуть, щоб допомогу отримували ті люди, які обмежені у своїх можливостях. Тому ми приділяємо їм більше уваги, але все одно реагуємо на всі звернення, – зазначає Олексій.
Називають волонтерів онуками
У перші тижні повномасштабного вторгнення від війни втікали тисячі жителів Харкова та області. Водночас під обстрілами залишилося багато літніх людей. Частину з них під свою опіку і взяли волонтери. Часто самотні люди їх називали онуками.
– Літні люди майже в кожній ситуації кажуть, що їх покинули діти та онуки. Вони питають у рідних: «Коли ви до мене приїдете?». Їм відповідають: «Коли закінчиться війна». Ми ні в якому разі не засуджуємо нікого, це особистий вибір кожного. Сподіваємося, що ці онуки та діти також роблять для своєї країни все, що можуть, – зауважує Олексій.
У травні благодійники завітали до Золочівської громади, там вони зустрілися з 97-річним ветераном Другої світової війни Іваном Лисуном. 4 травня окупанти зруйнували його будинок, тоді ветеран казав, що виїздити з рідного селища не збирається, буде чекати на перемогу, і якщо був би трохи молодшим, то пішов би сам боронити рідну землю від російських окупантів.
– Він був дуже бадьорим, зустрів нас. Ми разом посиділи, довго так спілкувалися, обіймалися. Для нас це була дуже яскрава зустріч з людиною, яка була готова віддати своє життя задля перемоги, – розповідає волонтер.
10 червня 2022 року Золочівська селищна рада повідомила, що серце Івана Лисуна зупинилося.
– Ми були шоковані… Заспокоює те, що в останні дні його життя ми приїхали, подарували йому увагу та радість. Інший ветеран з Харкова також нас зустрічав з радістю, тоді він сказав таку фразу: «Я не просто так прожив своє життя та захищав країну. Бо тепер до мене приїжджають такі дівчата і хлопці, як ви». Наразі у нього значні проблеми зі здоров’ям, сподіваємось, що все налагодиться, – ділиться голова благодійної організації.
На думку благодійників, головне в таких ситуаціях – підтримати покинутих та самотніх людей. Серед них є ті, кому пощастило більше – до них щодня заходять соцпрацівники, волонтери, голови громад та сусіди. Але є й такі, хто зовсім обділений увагою.
– Іноді наші підопічні кажуть: «Ой, до нас вчора і позавчора приходили, і по кілька разів на день заходять». Ми їх тоді питаємо: «Вас, мабуть, наші походеньки вже дістали». Але вони дуже радіють, що стільки уваги отримують. Є і такі випадки, коли ми приходимо до літньої людини, а вона каже, що до нас її ніхто не провідував… Харківська область велика, силами волонтерів та соцпрацівників намагаємося підтримувати людей, – розповідає Олексій Курцев.
Надійне плече для громад
З громадами Харківської області у благодійників особливий контакт. За період війни вони допомогли Солоницівській, Кегичівській, Новопокровській, Лозівській, Слобожанській, Олексіївській та Коломацькій ТГ.
Зі Слобожанською громадою благодійники працювали ще до війни. З деякими громадами організація познайомилась уже на місці. Як розповідає Курцев, на Харківщині є ТГ, які самі все мають і допомагають іншим громадам.
– Переважно свою діяльність ми спрямували на найнезахищеніші верстви населення. Це ті, хто не може сам знайти собі їжу, вийти до місця видачі «гуманітарки». Сім’ї з дітьми, люди, які втратили своє житло, переїхали з територій, де йдуть активні бойові дії тощо, – зазначає Олексій.
Університетські гуртожитки, які прихистили переселенців з Ізюма, Балаклії та інших гарячих точок Харківщини, благодійники підтримують продуктами та речами першої потреби.
Нещодавно волонтери завітали до сіл Слобожанської громади, аби доставити 400 продуктових наборів сім’ям з дітьми до шести років. Ці родини втекли від постійних обстрілів і з тимчасово окупованих територій.
– Роботи там немає навіть у місцевих, які живуть за рахунок власного городу та господарства. З жахом усі ці люди чекають на зиму, – зауважує волонтер.
За місяць організація планує забезпечити 800 таких сімей продуктовими наборами.
– Також ми їздили до сіл Новопокровської громади, там ситуація дещо інакша. У громаді найвищий показник онкозахворювань по області. Ми встигли розвезти пакунки для сотні тяжкохворих людей. Тут треба робити якісь висновки, з чотирьох сіл стільки онкохворих – це точно якісь проблеми з екологією. Після війни цим треба обов’язково зайнятися, – наголошує голова БО.
Волонтери переконані, що наразі не можна скидати обертів, потрібно розповсюджувати інформацію, допомагати незахищеним верствам населення та підтримувати одне одного.
– У наш час будь-яка історія зворушлива та драматична. Сім’ї розкидані по світу, чоловіки в Україні, жінки – за кордоном, багато літніх людей, кинутих напризволяще. Про це треба кричати та ні в якому разі не знецінювати проблеми інших людей, – підсумовує Олексій.
«Матеріал підготовлено в межах програми «Сильні медіа – сильне суспільство». Думки, виражені в цій публікації, відображають виключно точку зору авторів».