Мати – на «швидкій», син – на війні: династія медиків з Близнюківщини рятує людей

22.07.2022 15:00 Обличчя героїв

Старша фельдшерка бригад екстреної медичної допомоги Марія Звягінцева рятує людей у рідній Близнюківській громаді Харківської області. А її син Андрій спочатку під вибухами снарядів та бомб рятував немовлят та породіль у Сумах, а потім лікарський халат змінив на військову форму.

Приклад для сина

Швидка медична допомога у Близнюківській громаді представлена трьома відділеннями: Близнюківським, Уплатнівським та Добровільським, де працює тридцять три особи. Медики там працюють відповідальні та фахові, які пройшли за час роботи багато випробувань. На їх рахунку і безліч урятованих життів, і пологи в дорозі, і поїздки під обстрілами.

Очолює цей відважний і дружний колектив старша фельдшерка Близнюківського відділення КНП ХОР ЦЕМД та МК Марія Звягінцева. Вона є прикладом і для своїх підлеглих, і для рідних дітей. Старша донька Звягінцевої стала юристом, а от син змалечку мріяв бути, як мама. Ще навчаючись у сьомому класі, допомагав їй оперувати кота Цигана, який потрапив під косу, і таки домашній улюбленець вижив. Можливо, саме тоді зародилася в хлопчика мрія бути хірургом.

Марія Звягінцева

Андрій Звягінцев після закінчення Близнюківського ліцею вступив до Луганського національного медичного інституту, де навчався до 2014 року. До отримання диплома залишився лише рік, але росія вирішила, що має право руйнувати людські долі і залізла на територію суверенної України. Андрію довелося закінчувати навчання в Сумському державному університеті, а саме медичному інституті при ньому. З мрією бути хірургом він не розлучався ніколи, тож коли прийшов час вибору, і випускнику медичного вишу з «червоним» дипломом запропонували бути травматологом, отоларингологом, рентгенологом або гінекологом, обрав акушерство та гінекологію, де міг оперувати.

Вдруге змінені плани через росію

Усі три роки інтернатури молодий спеціаліст проходив в Сумському перинатальному центрі. Там у 2017 році познайомився і з чарівною акушеркою Настею. Вже за місяць після знайомства юнак зробив коханій пропозицію руки і серця. Незабаром народилася і донечка Єва, це було 16 вересня (день визволення Близнюківщини від німецько-фашистської навали. – Авт.).

Щаслива сім’я молодих спеціалістів, які обожнюють свою професію, планово торувала свій життєвий шлях, але росія знову вирішила, що має право руйнувати людські долі, і вже вдруге захотіла змінити плани Андрія Звягінцева. Втім, зі скромного юнака він уже виріс у захисника своєї маленької батьківщини та великої Вітчизни і поступатися ворогам своїми планами на майбутнє не збирався.

– О 6-й ранку 24 лютого мені зателефонувала мама і сказала, що почалася війна, тож уже в обід я перевіз сім’ю до тестя в приватний сектор, а сам поїхав на роботу. Втім, рідня вирішила, що в селі буде спокійніше, виїхали в передмістя Сум і потрапили в небезпеку, – розповідає Андрій. – До середини березня мої рідні знаходились під прицілом, бо вздовж села Шпільовка, де вони перебували, постійно курсували ворожі колони, як транспортні, так і живої сили.

Власне в Сумах були бомбардування, але не такі значні, як на околицях міста. Тож з часом Андрій таки зміг вивезти свою родину із села, і тоді вже облаштували у будинку в тестя підвал, де й проводили його рідні більшу частину часу.

За сина та його сім’ю дуже хвилювалася у Близнюках мама – Марія Миколаївна. У перервах між чергуваннями на «швидкій», а вони ставали все небезпечнішими, жінка мріяла про наближення того часу, коли зможе обійняти своїх найрідніших.

– Мої в Сумах сидять у підвалі вже декілька діб. Облаштували місця і там ночують. Онучка Євочка їх розважає. Дитині лише два рочки, і вона ще не розуміє, слава Богу, що відбувається. Співає, танцює, а на неї дивлячись, і дорослі посміхаються. Ось і я дивлюсь на відео, що син прислав, і плачу, і посміхаюся. Душа болить за них, – каже Марія Звягінцева.

Операції під вибухами

Андрій майже весь час проводив на роботі, бо проблем війна принесла багато.

– Я завідував відділенням, і на мені лежала відповідальність не тільки за здоров’я пацієнтів, а й забезпечення їх харчуванням. Лютий – місяць перехідний, тобто це час переукладання угод на постачання продуктів харчування, медикаментів тощо. Тож було важкувато, але ту ситуацію ми змогли вирівняти, – зауважує лікар Звягінцев.

Втім, найбільшою проблемою для лікарів стало збереження життя та здоров’я немовлят з критично малою вагою тіла. Таких на початок війни у Сумському перинатальному центрі було троє. Їхня вага не сягала й двох кілограмів, тож без апаратів ці дітки були приреченими. На свій страх і ризик лікарі під час бомбардувань малюків разом з вагітними та породіллями спускали у підвал. І вже там продовжували виконувати свою роботу, а ще підтримували жінок, вселяючи в них надію на краще.

– Усі дітки залишилися живими. Я дізнавався, бо за першої ж можливості їх з мамами евакуювали в безпечне місце, – розповідає Андрій Звягінцев, – а ми продовжували працювати. Іноді операцію починали в тиші, а закінчували вже під звуки вибухів. На одному з моїх чергувань, це було десь о 23-й годині ночі 7 березня, сталося найпотужніше бомбардування міста. Тоді загинуло понад 20 осіб. Дуже хвилювався за свою сім’ю, особливо за Єву. Вона ж у нас позитивчик, тож страшно було, щоб не злякалася тих вибухів.

«Як виб’ємо всю рашистську нечисть, то…»

Коли робота в перинатальному центрі більш-менш налагодилася, і повернулися лікарі, які на деякий час евакуювалися в безпечні місця, Андрій прийняв рішення стати військовим медиком.

– Я почав займатися волонтерством ще з перших днів війни. Після чергування розвозив на блокпости медикаменти, харчі та одяг. Були обстріли, руйнування і жертви, але, на щастя, не в центрі міста. Десь у середині березня ввечері нам зателефонували і повідомили, що в місто зайшла військова колона армії рф. Суми врятувало те, що рашисти пройшли по місту «вітром» і більше туди не змогли повернутися через опір Збройних Сил України. Я не міг бути ані вдома, ані на роботі, бо там усе стабільно функціонувало, тож шукав можливості піти на службу, – зазначає чоловік.

Незважаючи на заперечення дружини, 2 квітня він одягнув військову форму і став лікарем ЗСУ. А 19 червня в День медичного працівника, День батька та день народження коханої дружини Насті подружжя Звягінцевих дало обітницю вірності одне одному вже в храмі.

Маленька Єва всю службу стояла тихенько-тихенько, міцно притискаючи до грудей букетик квітів, а потім, коли мама з татом обвінчалися, обійняла їх і тихенько затягнула: «Ой, у лузі червона калина…».

Донька, народжена в День визволення рідного краю тата, є стимулом до дій та великих звершень її рідних, бо захищаючи її дитинство, вони щитом закривають інших дітей України.

– Як виб’ємо всю рашистську нечисть з нашої землі, обов’язково народимо ще дитину, бо Єва повинна мати братика, – пояснює Андрій Звягінцев. – Ми це вже обговорили на сімейній раді. Якщо буде дівчинка, теж добре, але і сина теж народимо, все одно яким він буде за ліком (сміється). Як гінеколог я ж розумію, що вагітність для жінки у воєнний час – це стрес, то встигнемо потім.

Матеріал створено за підтримки Української Асоціації Медіа Бізнесу (УАМБ).