Про ляльок, надію та казки для дітей Харківщини

14.07.2022 13:49 Обличчя героїв

Вони грають вистави будь-де: біля турнікета в метро, посеред галявини, у кімнаті, де підлога – це партер, а величезний диван – балкон. Так, це не зовсім по-театральному, але це по-людськи. Адже акторів театру ляльок ім. Афанасьєва чекають маленькі глядачі в багатьох місцях Харківської області.

Цей волонтерський тур почався навесні. Організували його Харківський державний академічний театр ляльок імені В. А. Афанасьєва та Roman Panchenko Theatre Company. Їх надійний партнер – проєкт «Спільно. Точки зустрічі», який фонд «Професійний розвиток Харкова» реалізує за підтримки ЮНІСЕФ.

Творчих учасників, які їздять із виставами по Харківській області, п’ятеро: продюсер Роман Панченко, актори Олександра Шликова, Антон Андрющенко, Дар’я Кушніренко та Павло Савєльєв. Олександра з Антоном грають дві вистави – «Принцеси бувають різні...» та «Івасик-Телесик», Дар’я з Павлом – «Івасика-Телесика» (до речі, в них інша версія казки). Ще Дар’я віднедавна проводить майстер-клас з виготовлення родинної ляльки-мотанки.

Почалося все з ідеї головної режисерки театру ляльок Оксани Дмітрієвої.

– Мені зателефонувала Оксана Федорівна, сказала, що хотіла б поновити діяльність театру, хоч якось запуститися. Є ідея грати у метро. Але потрібні мобільні вистави – у театрі вони невиїзні, ставляться на сцені, зі світлом, звуком, певною кількістю людей. У нас з Антоном була така вистава, я за два дні зробила її переклад на українську мову. Репетирували телефоном текст – ми ж виставу грали давно, з ляльками репетирувати не треба було. І почали працювати в метро, у бомбосховищах, а потім виїжджати в область, – розповідає Олександра Шликова.

Лише в метро у квітні-травні вони показали близько 30 вистав. Скільки після цього виступали по області, усе ніяк не можуть порахувати. Актори виїздили у Південне, Високий, Мерефу, Кегичівку, «Бермінводи», Шарівку, Валки, Баранівку, Мельникове, Зелений Колодязь… І скрізь на них чекають, їм дуже раді.

– Коли ти починаєш працювати з дітьми, на початку вистави, вони сидять ніби чорно-білий телевізор. А потім телевізор починає давати колір. І наприкінці вистави діти оживають, приходять до тями. Ось чому ми організували волонтерський тур. Заради цього. Це ніби дати життю барви, – пояснює Роман Панченко. – Дітям зараз не вистачає радості, нам усім її не вистачає. Відволіктися від того, що відбувається, хоча б на пів години. Забути про те, що довкола війна. Куди б ми не приїжджали, нам кажуть: «Приїжджайте ще. Ви робите дуже правильну і корисну справу. Дітям це зараз потрібно».