Почати життя з нуля

За сім місяців 2025 року громадська організація «Гуманітарна місія «Проліска» допомогла 430 родинам, які евакуювалися у Харків. Людям, які фактично втратили усе, фахівці надають комплексну допомогу: від стабілізації емоційного стану до допомоги з оформленням документів і карток та адаптацією на новому місці.

Олена Анатоліївна завжди була сильною жінкою. Її життя в затишному будинку на Харківщині було звичним, впорядкованим, сповненим простих радощів і щоденних турбот. Жінка мужньо долала труднощі, зокрема й ті, що приносили хронічні захворювання, які потребували постійного догляду. У 2015 році їй установили III групу інвалідності, але навіть тоді пані Олена не втрачала оптимізму та жила з вірою в спокійне, стабільне завтра. А потім почалася війна.

Коли почалися постійні обстріли, Олені Анатоліївні довелося тікати. На початку січня 2025 року, залишивши все, вона евакуювалася до Харкова. У руках – лише паличка для опори та сумка з найнеобхіднішим. Позаду залишилися рідний дім, речі та спогади. Попереду – невідомість.

Жінка потрапила у місце тимчасового проживання. Її стан здоров’я не дозволяв самостійно пересуватися на великі відстані. Похід до лікаря, соціальної установи або банку був просто неможливим без допомоги.

У лютому 2025 року фахівець із соціального супроводу Гуманітарної місії «Проліска» почав системну роботу з нею. Спочатку – оформлення дубліката податкової картки, відновлення банківського рахунку та картки, отримання статусу і виплат ВПО. Потім – пошук сімейного лікаря, тривалі медичні обстеження, лікування, гуманітарна допомога, грошові виплати від міжнародних організацій.

Найважчим випробуванням став процес поновлення статусу особи з інвалідністю. Термін дії попередніх документів закінчився ще у 2021 році, а стан здоров’я не дозволяв самостійно зібрати документи й пройти всі етапи процедури. Олену Анатоліївну супроводжували фахівці з «Проліски»: збирали необхідні довідки, організовували перевезення та підтримували морально. Через майже пів року, в липні 2025 року, вона знову отримала III групу інвалідності.

Жінці також допомогли оформити пенсійне посвідчення, переоформити виплати ВПО, зареєструватися в територіальному центрі соціального обслуговування.

Сьогодні пані Олена говорить, що дім, хоч і залишився в минулому, завжди буде з нею – в серці. А нове життя у Харкові – це другий шанс, який став можливим завдяки людяності, турботі й підтримці тих, кому не байдуже.

Раніше у них був дім з квітами біля ґанку, дитячим сміхом у дворі й голосом батька, який щовечора закривав хвіртку. Але коли лінія фронту підійшла до Кіндрашівської громади, родина з трьома неповнолітніми дітьми не мала вибору. У квітні 2025 року під звуки вибухів вони залишили свій будинок, не знаючи, коли і чи взагалі зможуть повернутися.

Евакуація була організована швидко – дітей і маму Ірину вивезли разом з найнеобхіднішими речами. У Харкові родина орендувала невеличку квартиру. Опинившись у великому місті без стабільної роботи й підтримки, вони були розгублені, але разом.

Батько спочатку залишився вдома – доглядати за садибою, проте згодом зруйнована інфраструктура, пошкодження будинку і загроза життю змусили його приєднатися до родини в Харкові. Життя почалося фактично з нуля. Їм допомогли фахівці соціального супроводу Гуманітарної місії «Проліска».

Спільними зусиллями вдалося зареєструвати нове місце проживання, відновити документи, оформити статус багатодітної родини й відповідні посвідчення, подати документи на отримання статусу ВПО та виплат, відкрити банківський рахунок, пройти медичні огляди, знайти сімейного лікаря, отримати дублікати карток платників податків й оформити допомогу від міжнародних організацій.

Це були місяці активної роботи, постійних виїздів, консультацій, черг. Сьогодні ця родина каже, що попереду ще багато викликів, але тепер вони знають – їм допоможуть, тому мають сили рухатися далі.

Коли навесні 2022 року Куп’янський район опинився під окупацією, Миколі Павловичу було вже за 70. Виїхати він не міг, бо мав маломобільну маму, яку не міг покинути одну. Сам пересувався з труднощами, мав серцеві захворювання, поганий зір, але попри все залишився.

Після деокупації ситуація не стала легшою. З постійними обстрілами, зруйнованою інфраструктурою й відсутністю медичної допомоги Микола Павлович залишався в селі аж до смерті матері. Для нього це був удар. А потім ще один – будинок було знищено внаслідок обстрілів.

Волонтери привезли чоловіка до Харкова. Тоді, у листопаді 2024 року, розпочався інший етап його боротьби – тривале й складне лікування в обласній лікарні. У процесі переїзду Микола Павлович втратив паспорт, ідентифікаційний код, пенсійне посвідчення та залишився без доступу до послуг і засобів існування. Тоді чоловіка прийняли в гуртожиток, де він познайомився з працівниками «Проліски».

Фахівці із соціального супроводу допомогли з відновленням паспорта, отриманням дубліката ідентифікаційного коду, відкриттям банківського рахунку і оформленням картки. Микола Павлович отримав статус ВПО і вже має доступ до щомісячної допомоги. Вдалося також укласти декларацію із сімейним лікарем – зараз тривають медичні обстеження.

Також уже подано всі необхідні заяви на відновлення пенсійного посвідчення. Наступний крок – допомога з багатоцільовою грошовою підтримкою та подальший медичний супровід.

У громадській організації «Гуманітарна місія «Проліска» говорять, що евакуація – це не втеча, а, навпаки, сміливість та відповідальність. Адже у більш безпечних населених пунктах люди можуть отримати доступ до медицини й освіти, а діти – шанс на нормальне дитинство. За 2025 рік фахівці допомогли 430 родинам, які звернулися до організації на Харківщині.

– Евакуація – це лише перший крок, у транзитних центрах наші психологи та фахівці із соціальних питань допомагають людям стабілізувати емоційний стан, оформити необхідні документи, банківські картки. Також ми надаємо транспортний супровід. Щойно евакуйованим людям у транзитних центрах надаються постільна білизна та рушники. Зараз ми не евакуюємо людей на Харківщині, від початку загострення оперативної обстановки на Донеччині та Дніпропетровщині займаємося евакуацією там. Веземо людей на два транзитних центри: у Лозову на Харківщині та у Павлоград, а потім їх везуть в інші регіони України, – розповідає начальниця гуманітарного центру «Проліска» у Харківській області Ляна Щербина.