Очолив бізнес після загибелі батька на фронті
Історія молодого фермера з Близнюків
17.07.2025 15:20Від самого початку повномасштабного вторгнення 23-річний житель Близнюків Харківської області Василь Олексюк вимушено перейняв від батька управління сімейним агробізнесом – глава родини на третій день повномасштабної війни пішов на фронт добровольцем. За рік чоловік загнув. Василь не тільки не розпорошив батьківський спадок, а й примножив його.
Фермер за обставинами
Василь Олексюк-старший (у роду Олексюків від покоління до покоління першого сина називають Василем) був фермером-одноосібником. Чоловік обробляв власні земельні паї. Коли почалася повномасштабна війна, не зміг усидіти вдома. Усі свої справи, пов’язані із землеробством, передав синові.
– Я ніколи не цікавився землею. За дипломом я інженер-будівельник, і саме в цій професії я вирішив досягти успіху. Спершу так і було. По закінченні вишу півтора року встиг попрацювати в одній чеській будівельній фірмі. Починав різноробочим і щодня вперто доводив свою профпридатність. За пів року «доріс» до помічника інженера. Все складалося добре, але спливав час візи. Перед новим 2022-м роком поїхав додому оновити її, а тут – війна, – розповідає Василь Олексюк-молодший.
У чоловічої половини Олексюків так складалося, що син завжди тримав орієнтир на батька і запозичав від нього краще. Будівельну справу теж обрав услід за ним.
– Мій чоловік свого часу закінчив будівельний технікум, а син – виш. Чоловік у молоді роки будував людям хати під ключ. Син і в будівельний пішов, бо хотів освоїти це ремесло, як батько. А коли батька не стало, то довелося йому і фермерству навчитися. Така доля, – розповідає мама Василя Людмила Олексюк.
Майже рік родина щодня жила очікуванням звістки з фронту. Одного дня телефон замовк і вперто не відповідав. Підтвердилися найгірші очікування. Василь Олексюк-старший загинув під Соледаром.
– Чоловік був у самому пеклі. Вночі військові рф зайшли з тилу на їхні позиції. Він як лежав, так ніколи вже не підвівся – куля зайшла під бронік, – говорить Людмила Олексюк.
Поки батько був живий, він знаходив час подзвонити і дати настанови синові Василеві. Коли його не стало, все ускладнилося в рази.
– Я спершу розгубився. Думав, що не впораюся. Допомогли батькові друзі-фермери, до яких неодноразово звертався за порадою, а також – інтернет. У соцмережах я шукав відповіді на запитання, які мені боліли. Одна справа керувати трактором як звичайним транспортом, зовсім інша – обробляти ним поле. Довелося освоїти, паралельно з іншими, й цю премудрість, – згадує Василь Олексюк-молодший.
Ставка на часник
Старший Олексюк засівав землю переважно пшеницею і технічними культурами. Його спадкоємець частину сімейного клину відвів під часник.
– Починав син з пів гектара, поступово засаджуючи все більше площ часником. Уже другий рік поспіль засіває-засаджує ним три гектари. З таким обсягом робіт самим не впоратися, наймаємо людей. Допомагаю синові чим можу – на мені підвіз людей. Маю двадцять років водійського стажу. На початку двотисячних закінчила курси водіїв, отримала права. Рада стати синові в пригоді. Саме він «витягнув» мене з депресії після смерті нашого батька і чоловіка, – ділиться Людмила Олексюк.
За словами фермера, два роки тому, коли він тільки зайнявся вирощуванням часнику, за нього на ринку давали хорошу ціну.
Василь Олексюк
З кожним наступним роком ціна на часник падає. Війна, інфляція, логістика, ринки збуту – основні складові, які впливають на формування ціни на цю культуру і, на жаль, не в бік її зростання. Так, поки що я виходжу на «нуль», але затрати праці для таких прибутків дуже великі
На полі Василь користується здебільшого батьківською технікою. За два останніх роки купив усього один причіп до трактора і насадку для копання часнику.
З робітниками теж не просто. Чоловіки призовного віку або воюють, або за кордоном. Наймаються хлопці, які не досягли призовного віку, дівчата, жінки працездатного віку без постійної трудової зайнятості та пенсіонерки.
– Батько займався ще й бджільництвом. Я вимушений був відмовитися від пасіки через постійну нестачу часу. До наділів, які перебувають у нашій сімейній власності, взяв ще десять гектарів. На території громади є села, в яких майже не залишилось людей – старі померли, а молоді шукають щастя деінде. Хати порозсихалися, городи щороку родять тільки бур’янами. Через селищну раду документально оформив на себе оренду на них. Не люблю робити далекосяжних прогнозів, але, можливо, частину з цих земель таки засію часником. Без розумного ризику в нашій справі ніяк, – говорить фермер.
«Така в Близнюках одна»
Ризикувати Василь, справді, не боїться. За його твердим переконанням, чим більше людина має варіантів фінансово захистити себе, тим краще. Такий підхід до життя перейняв від своїх батьків.
– Узимку, коли земля і бджоли відпочивали, батьки їхали на заробітки за кордон. Гроші витрачали як на розвиток свого бізнесу, так і на розбудову садиби. Батьки звели хороший будинок, облаштували подвір’я. Усе це виключно за рахунок тяжкої праці на землі і на чужині. На початку війни батько дуже наполягав, щоб ми виїхали. Але мама не могла наважитися, бо все нажите не з неба впало. Орієнтуючись на батьків, я теж почав діяти схоже – паралельно з аграрним бізнесом відкрив у Близнюках кав’ярню, – розповідає бізнесмен.
Василь Олексюк
Така в Близнюках одна. Кава готується у нас вручну. До кави привожу випічку з Дніпра. Ділимо на порційні шматки і виставляємо відвідувачам. Шкода, що відвідувачі переважно одні й ті ж, бо людей у нас мало
Схвально відгукується про кав’ярню Василя Олексюка і секретар Близнюківської селищної ради Лідія Шулець.
– Вася відкрив у Близнюках кав’ярню, яка не поступається львівським. Він не тільки пригощає людей смачною кавою з тістечками, а й створює для них атмосферу свята. Кожна деталь інтер’єру продумана до найменших нюансів. Крім усього, він волонтер. Коли був менше завантажений, сам їздив у прифронтові міста з «гуманітаркою». Наразі частину коштів донатить на ЗСУ і періодично організовує збори на потреби армії, – говорить пані Лідія.
Бізнесмен Олексюк має власну філософію щодо реалізації нових бізнесових проєктів.
– Коли я наважився на кав’ярню, то виходив з тих міркувань, що в наш час мало мати одне джерело доходу. Якщо не буде врожаю, то бодай щось принесе кав’ярня. А якщо в кав’ярні не буде людей, то неодмінно вродить щось на полі, – розмірковує Василь Олексюк.
Фермеру, бізнесмену і волонтеру Олексюку 25 років, а на ньому вже така велика відповідальність – і за землю, і за кафе, і за людей, яких він залучив до роботи.
– У 23 мій син залишився сам на сам із гектарами землі. Він абсолютно не знався на цій справі. Йому довелося все вивчити. І це при тому, що Вася планував своє життя за кордоном. Там він бачив себе. Я вдячна своєму синові, що він взяв у свої руки і нашу сімейну справу і зумів піти далі нас, – говорить Людмила Олексюк.
Мама і син Олексюки живуть мріями про мир і Перемогу. За це загинув їхній батько і чоловік. А поки що працюють, не покладаючи рук, щоб підтримувати батькових побратимів. У цьому вони бачать сьогодні своє призначення.
Читайте також:
У Харкові відкрили бізнес понад 4 тисячі підприємців