«Перш за все люди питали, чи залишилась Харківщина Україною», – волонтерка Олена Карпенко

17.08.2022 13:37 Разом
На фото волонтери БФ «Шлях нескорених», Харківська область На фото волонтери БФ «Шлях нескорених», Харківська область

Благодійний фонд «Шлях нескорених», який заснувала керівник однієї з харківських агенцій нерухомості Олена Карпенко, існує всього кілька місяців – з березня 2022 року. В ньому офіційно працює всього 10 людей, але допомагають, як зізнається директорка меценатської організації, сотні.

Зареєструвати цілий благодійний фонд було вимушеним кроком, адже саме так з’явилася можливість залучати додаткові кошти з різних держав і тим самим надати допомогу більшій кількості жителів області. Сили волонтерів зорієнтовані передусім на підтримку потреб ЗСУ, допомогу дітям-сиротам і мешканцям хоспісів. Про те, як звичайна керівниця агенції нерухомості задля допомоги Харківщині об’єднала представників професійної спільноти з усієї України й не лише, читайте в нашому матеріалі.

Олена Карпенко народилася в місті П’ятихатки Дніпропетровської області. Навчалася в Криворізькому державному педагогічному університеті. Другу вищу освіту жінка здобула в Харкові, закінчивши Харківський інститут залізничного транспорту й отримавши економічну спеціальність – бухгалтерський облік та аудит. Після закінчення вишу жінці запропонували лишитися працювати в Харкові.

Мамо, такого просто не може бути – це фейк

Економічна складова стала невіддільною частиною життя Олени. За кілька років вона обійняла посаду головного бухгалтера, а після перейшла на роботу в агенцію нерухомості. У 2004 році, лідер за натурою, Олена відкриє власну агенцію – «Ренесанс», діяльність якої пошириться на всю Харківську область. Фірма розквітне, партнери з’являться по всій Україні, а палкий злет проєкту перерве війна...

– 23 лютого в нас був дівич-вечір: святкували в Харкові день народження моєї подруги Наталі, – розповідає Олена. – 24-го рано-вранці прокинулася від шуму вибухів і крику подруги. Спочатку навіть не зрозуміла, що відбувається, відкрили соціальні мережі, а там... Почалася війна. Повний шок. Здавалося, що у ХХI сторіччі, у світі, де сортують сміття і рятують тварин, це неможливо. Перше, що зробила, зателефонувала своєму 30-річному сину, в якого тільки-но 5 місяців як народилася лялечка. Син відмахнувся спросоння: «Мамо, такого просто не може бути – все це якийсь фейк».
За кілька годин Харківщину почали сильно бомбити…

«Олено, нам немає що їсти»

Поклавши слухавку, керівниця агенції нерухомості виглянула у вікно і побачила, як метушаться люди на вулиці. Всі, в кого були автівки, вантажили речі. Місто потроху порожніло. Олена з подругами зробили каву. Тоді вони пообіцяли одна одній, що б не сталося, як би не склалася доля далі, вони лишаються в рідних оселях і будуть допомагати наближати перемогу. Думками Олена повернулася у 2014 рік…

– Тоді ми допомагали військовим у Донецькій і Луганській областях. Усім, чим могли, – збирали кошти, шукали медикаменти. В нас не було волонтерської організації. Ми просто допомагали тим, хто потребував. Я працювала в агенції нерухомості – ми приймали велику кількість переселенців у 2014 році через БФ «Станція Харків», яка дуже активно займалася евакуацією, а ми намагалися всіма силами розселити людей. Тих, хто хотів залишитися в Харкові та області. Ми робили це не лише через нашу агенцію нерухомості, співпрацювали з усіма – задля справи багато хто об’єднувався. Згадалися всі моменти… Не можна було уявити… Та навіть і зараз війна в Україні вже майже пів року, а я інколи й досі не можу повірити, що так воно є…– зазначає жінка.

До активної діяльності Олену підштовхнули старі знайомі – військові медики, які боронили область. Одного дня пролунав телефонний дзвінок, і жінка почула в слухавці голос приятеля. Він сказав коротко: «Олено, нам немає що їсти».

– Так і почалася наша волонтерська діяльність. Відра борщів, каші. Пекли хліб і пиріжки – а що було робити, – розповідає Олена. – Треба було хлопцям допомагати. А потім крок за кроком ми втягнулися. Пройшлися по під’їзду, зрозуміли, хто лишився з мешканців, об’єдналися з молодими й активними сусідами. Почали допомагати тим, хто не міг про себе попіклуватися… 10 травня ми відкрили благодійний фонд. На той час нам багато допомагали, адже агенція нерухомості має в інших містах велику кількість працівників, які об’єднані професійними групами в соціальних мережах. До них ми й зверталися по допомогу в першу чергу. Так Харківщині стали допомагати з усіх куточків України. Ми кидали клич, і завжди знаходилися ті, хто допомагав знайти необхідне.


Один з волонтерів, які об’єдналися під гаслом «нескорених», Володимир Колій, є вихованцем Шевченківського дитячого будинку-інтернату. Після закінчення навчального закладу зв’язок з установою він не втрачав, знав всі проблеми і потреби вихованців. Наразі допомога цьому закладу – один з постійних напрямів діяльності руху. Незважаючи на те, що населений пункт знаходиться в окупації, Олена з командою всіма правдами і неправдами знаходять шляхи доставляння туди всього необхідного.

– У нас є свій транспорт. Кожного тижня ми збираємо харчові продукти і медикаменти, намагаємося оперативно доставити допомогу, як би складно це не було, – зауважує жінка. – Зазвичай вдається завезти допомогу діткам кожного тижня… Спочатку все було хаотично. Зараз уже розумію: сьогодні приїжджають за пакетами громадам – треба підготувати, завтра їдемо в дитячий будинок – треба підготувати. Шевченкове, Куп’янськ… Починається калейдоскоп. Але він уже впорядкований.


Стіни мого дому мені допоможуть

Під час біди сарафанне радіо працює «на відмінно». Так серед підопічних Олени і команди з’явилися жителі Слатиного, Черкаських Тишків, Дергачів, Чугуєва, Золочівської громади. Географія і кількість тих, хто потребує допомоги, стрімко зростали. Складніше за все було збирати кошти хлопцям із ЗСУ – на коптери, прилади нічного спостереження, автівки, тобто на все, що потребує чималих матеріальних витрат.

– Насамперед ми намагаємося допомогти нашій армії, – розповідає Олена. – Адже якщо не дай Боже десь щось, то наша допомога – гуманітарні коробки – вже не буде потрібна нікому.

Серед пріоритетів діяльності Олена також називає допомогу дітям і пільговим категоріям. Серед «підопічних» є і хоспіси. Якщо чогось не може знайти, Олена звертається по допомогу через соціальні мережі чи пише пост у власному телеграм-каналі. Говорить, що не було ще жодного разу, щоб допомогу не зібрали.

– В області дуже багато людей похилого віку, які не евакуюються навіть із зон бойових дій. Зазвичай вони не їдуть не тому, що вони не можуть. Спрацьовує якась ментальна установка – «стіни мого дому мені допоможуть». Вірите, от ми були в Черкаських Тишках, там люди по 80-90 днів просиділи у підвалах і не евакуйовувалися. Вони раділи тому, що на своїй землі. І коли ти туди приїздиш, вони просто ж боготворять наших хлопців, наших ЗСУшників, які звільнили їхнє село. От, наприклад, ми привозимо гуманітарну допомогу, люди дуже вдячні. Але ви б бачили, як вони дивляться на хлопців, які зачищають нашу землю від зла. Раніше я таке бачила лише в художніх фільмах. Зараз – на власні очі, – зауважує жінка.

Олена відзначає високий патріотичний дух жителів області. В холоді та голоді вони бажають одного – лишитися в Україні й українцями.
– Деякі люди, які ховалися від війни, були відрізані від світла і не мали змоги навіть зарядити мобільні телефони. Вони зовсім не мали можливості спілкуватися з навколишнім світом. Людей, які не їли й не пили до пуття по кілька днів, а то й тижнів, насамперед цікавили не вода і їжа, їм потрібна була інформація. Перше, про що питали, що їм дуже важливо було знати, що область і їхній населений пункт залишилися Україною. Такі випадки дуже мотивували для подальшої роботи. Ми розуміли, що на правильному шляху, – говорить засновниця благодійного фонду.