«Скажіть «простирадло» і «прання»: у Зміївській громаді дитячий блокпост збирає гроші для ЗСУ

12.08.2022 14:02 Зміїв
Фото: Олена Передерій Фото: Олена Передерій

Ця війна подарувала Україні, зокрема і Харківщині, багато героїв, які своїми справами підтримують нашу державу у важкий для неї час. Хто як може. Серед таких людей – 10-річний Максим і 12-річний Андрій із села Таранівка Харківської області. Ще у березні вони у вигляді гри виходили на трасу і віддавали честь військовим. А зараз у хлопців уже є облаштований блокпост, де вони чергують кожний день по 11 годин і намагаються заробити гроші. А зароблене передають на потреби ЗСУ.

Підтримували як могли

10-річний Максим і 12-річний Андрій – хороші давні друзі, вони товаришують понад п’ять років. Утім в основному бачаться тільки влітку, коли Андрій приїжджає на канікули до бабусі. Цьогоріч через вторгнення російських окупантів на територію України їх зустріч відбулася раніше. Андрій з родиною живе в Харкові, на Салтівці. Перші тижні війни вони постійно бігали з квартири до підвалу. А потім їм удалося виїхати в рідне село Таранівка Зміївської громади.

Мама Максима Олена Передерій розповідає, як їх родина зустріла початок війни.

– Діти бачили, як ми переживаємо через усе те, що відбувається навколо. Повз нашого будинку постійно проїжджають військові, виходиш на шум техніки і плачеш, дивлячись на них. А діти ці всі емоції стримували, не знали, як поводитися. У березні вони почали виходити ближче до траси і віддавати честь військовим, що проїжджають повз. Син сам мені казав, що насамперед вони робили це для того, аби підтримати наших захисників та їх військовий дух, – згадує жінка.

Дитячий блокпост у Зміївській громаді Харківської області: 10-річний Максим

10-річний Максим

Згодом хлопці стояли на посту з прапором України, який пошили власноруч.

– Син попросив купити прапор України, втім тоді це було дуже важко зробити. Приїхали до бабусі, і вона власноруч нам його пошила. Діти стояли з цим стягом біля траси, а проїжджаю­чі повз машини їм сигналили, люди посміхалися, махали руками. Таке ставлення до них хлопцям дуже сподобалося. Один з переселенців з Харкова почастував їх смаколиками, а потім своїми руками зробив макети гармати, ракети, протитанкового їжака тощо. Вони все це виставили на узбіччі, і так у дітей з’явився свій блокпост, який облаштований, як справжній – українські стяги, рації, автомати, аптечка тощо, – розповідає мама Максима.

Дитячий блокпост у Зміївській громаді Харківської області: 12-річний Андрій

12-річний Андрій

Читайте також: Маленький хлопчик допомагає прикордонникам на блокпосту в Харківській області. Відео

Працюють без вихідних

Спочатку хлопці своєю справою займалися по кілька годин на день, оскільки на початку війни було холодно. А коли потеплішало, в травні, діти почали ходити на чергування, як на роботу, – щодня без вихідних з 9-ї ранку до 8-ї вечора. Жінка говорить, що хлопцям дуже подобається, коли люди зупиняються, спілкуються та фотографуються з ними.

– День на день не випадає, але в середньому десь зупиняється кожна третя машина, а сигналять усі. Людина, що проїжджає, бачить хлопців, які усміхаються, сама зупиняється. Буває, що людина зі своєї ініціа­тиви показує документи,
проїжджаючим це самим цікаво, вони з нашими дітьми залюбки фотографуються. Іноді хлопці запитують перевірні слова для ідентифікації, чи українець ти. Просять сказати «простирадло» та «прання». «Паляниця» – це вже минуле століття, кажуть, що росіяни вже навчилися вимовляти це та інші схожі слова. І тому хлопці нові слова застосовують. Не знаю, чи самі вони придумали їх, чи в Інтернеті подивилися, втім ніде більше я цього не чула, – каже жінка.

Дитячий блокпост у селі Таранівка Зміївської громади Харківської області

Усе до копійки – для ЗСУ

Проїжджаючі люди частують дітей різними смаколиками, дають, що є із собою. Трапляються такі ситуації, що людина спеціально їде в магазин і повертається на блокпост, аби порадувати дітей чимось смачненьким. Згодом дітям почали давати гроші, втім хлопці не витратили на себе жодної копійки.

– Я кажу: «Купіть собі морозиво чи щось». А вони навідріз в один голос: «Ні, ці всі гроші підуть для наших захисників». Вони самі так вирішили, ніхто їм не радив так робити. І загалом вони зібрали 5500 гривень. Коли назбирали перші 500 гривень, ми відправили військовим у бригаду, де наші односельці служать, – там саме збирали на машину. А от зараз через волонтерів передали п’ять тисяч, які підуть на потреби нашим захисникам, – зауважує Олена Передерій.

Ці п’ять тисяч хлопці 6 серпня передали відомому українському письменнику і волонтеру Сергію Жадану, який написав про цей блокпост на своїй сторінці у Facebook:

«На Харківщині, в одному із сіл, 12-річний Андрій і 10-річний Максим влаштували блокпост. Вирішили патрулювали свою вулицю. Батьки їх підтримали – знайшли прапори. Дідусь змайстрував майже справжню гармату. Сусіди теж підтримали, почали передавати хлопцям кошти, щоби ті віддавали їх для ЗСУ. Оскільки через село постійно їздять військові, хлопців вони відразу помітили й полюбили – щоразу, проїжджаючи, сигналять, зупиняються, фотографуються, дякують, привозять подарунки. Ми ось теж вирішили привезти щось цікаве – спорядження, шеврони, ліхтарики, картузи. Комбат привіз дрон, аби показати, як він літає. Доки стояли, біля пацанів зупинилося кілька військових автівок. Андрій з Максимом до роботи ставляться відповідально, навіть обідати бігають по черзі – щоби хтось лишався на блокпосту. Нам за подарунки подякували, віддали зібрані кошти – близько 5000 гривень, за що їм величезна подяка».

Зустріч Сергія Жадана 6 серпня з хлопцями на дитячому блокпосту в селі Таранівка Харківської області

Жінка зізнається, що вони трохи засмутилися, коли побачили в дописі Сергія Жадана суму, меншу за п’ять тисяч. Оскільки в них була саме така кількість грошей, навіть трохи більша, вони хотіли передати круглу суму. А потім вияснилося, що ще 350 гривень загубилися на їх столі, а Сергію віддали 4 тисячі 800 гривень. Хлопці дуже не засмучуються, оскільки ця частина грошей піде в наступний транш для військових. До речі, за ці кілька днів діти зібрали вже 5 тисяч 700 гривень. Дві тисячі їм давали на блокпосту, а ще сто євро (3 тисячі 700 гривень) відправили на картку. Ці всі гроші згодом теж підуть на потреби Збройних Сил України.

Військові несуть дітям автомати

Пані Олена зізнається, без огляду на те, що блокпост хлопців розташовується поруч з їх будинком, вона все одно переймається за дітей.

– Переживала і тоді, і зараз. Якщо чуємо, що шумно, хтось зупинився, виходимо і дивимося. В основному всі добрі люди зупиняються, за цей час ніхто поганий не зупинявся, і нічого поганого хлопцям ніхто не зробив. Ніхто за цей час на них не скаржився. Поліція, «швидка», пожежники – всі їх підтримують, сигналять, пригощають. Усі їх дуже люблять. Напевно, негативу в людей до них взагалі немає, тому що вони дуже серйозно і відповідально сприймають свою справу, начебто працюють на справжньому блокпосту. Тут дуже шумно буває, літаки, гелікоптери летять, а їм не страшно, – ділиться мама Максима.

Максим і Андрій на дитячому блокпості у Зміївській громаді Харківської області

Пані Олена розповідає, що за цей час у житті хлопців трапилося багато цікавих історії.

– Нещодавно батюшка заїжджав до них на блокпост. Максим дуже багато не розповідає, питаю, що батюшка зробив, а син каже: «Під’їхав, руку на голову поклав, пошепотів і поїхав». Як я розумію, він хлопців благословив. Ми були здивовані цим, – згадує жінка. – Якось дітям дали такий великий кавун, що вони його й підняти не могли. А ще ось яка ситуація була. Дивлюся, що на їх блокпосту зупинилися військові, несуть автомати їм, на вигляд справжні. Побачивши це, була в шоці, а виявилося, що це муляжі, військові такий подарунок їм зробили.

Дитячий блокпост у селі Таранцівка Харківської області

Читайте також: «Не сваріть мене за помаранчевий фломастер для прапора, іншого у мене немає»

Потрапили в іноземний фільм

Нещодавно в хлопців здійснилася мрія, про яку вони вже розповіли постфактум, – вони хотіли, щоб їх показали в Інтернеті та по телебаченню.

– Перші журналісти до нас приїхали випадково. Повз проїжджав український фотокореспондент Євген Малолєтка, вони знімали сюжет про Барвінкове. Проїжджали мимо, побачили хлопців, зупинилися, спитали дозволу на зйомку та зробили сюжет. Виїжджаючи, сказали: «Ми їх прославимо на весь світ», – каже жінка.

Так і сталося. До хлопців приїжджали журналісти з Великої Британії, які знімали документальний фільм про дітей війни в Україні.

– Зовні життя після цієї популярності не змінилося, а всередині так. Хлопці з такою гордістю цим займаються, їм дуже приємно, що їх помітили. Ми звичайні люди, а тут нібито гра, а все набуло таких масштабів… Ми шоковані, приємно шоковані. Не думали, що такий резонанс буде. Я дуже пишаюся Максимом і Андрієм, вони наша гордість, – ділиться Олена Передерій. – Також журналісти з Британії зробили подарунок моєму синові. В Андрія був бронежилет, а у Максима ні. Так ось йому спеціально його привезли. Справжній бронежилет, тільки без залізних пластин. Ще британці дали хлопцям 40 доларів. Звичайно, ці гроші теж пішли на ЗСУ.

Згодом загальнонаціональні канали теж показували сюжети про дітей. Після цього хлопці стали місцевими зірками.

– До хлопців з великою повагою ставляться як проїжд­жаючі люди, так і місцеві жителі, яким подобається та атмосфера в селі, що створили наші діти. У нас тут цілий день як весілля, всі сигналять. Уже всім незвично, коли тиша на вулиці. Моя мама із сусіднього села, виходить на город, чує, що сигналять, і розуміє, що все нормально, блокпост працює, – розповідає мама Максима.

Справу не кидатимуть

Пані Олена зізнається, що до війни син хотів бути інженером, йому дуже подобалося в деталях малювати, з чого складається машина чи інша техніка, втім наразі мета змінилася. Він поділився з мамою, що тепер мріє бути військовим.

– У нього просто очі горять від тієї справи, якою він наразі займається. Ви не уявляєте, коли хтось зупиняється і тисне йому руку – це маса задоволення, посмішка, очі горять. І мені приємно, коли дитина така щаслива. Це відволікає від усього, що наразі відбувається, – зізнається жінка. – Максим щодня приходить втомлений – поїв, помився і спати. Нещодавно була сильна спека, він весь червоний, кажу: «Може, підеш додому?», а він: «Ні, я стоятиму й далі». Вони відлучаються тільки на обід, і то ходять їсти по черзі. Вони дуже серйозні, через це їм роблять подарунки для їх блокпоста, до яких хлопці ставляться дуже дбайливо.