Український Фенімор Купер

Український Фенімор Купер

Фото: wikiwand.com

26 квітня виповнюється 190 років від дня народження громадського діяча й автора авантюрних романів про українське життя Григорія Данилевського.

Викрадення жінок, лихі подвиги розбійників, фальшивомонетники, погоні, вбивства, підкопи – і все це не десь на Дикому заході, а в нас, у Приазов’ї. Автор цих пригодницьких романів Григорій Данилевський в Європі отримав за це титул «вітчизняний Купер».

Любов до України з дитинства

Григорій Петрович Данилевський народився в родині, що належала до українського дворянського роду, який походив від судді Ізюмського полку, Данила Даниловича Данилевського. Село Данилівка Ізюмського повіту Харківської губернії, в якому майбутній письменник з’явився на світ, належало його тітці по батьку. Дитинство провів він у тій самій місцині, у селі Пришиб, де розташовувалося родове помістя Данилевських. Його предки вели настільки розгульний спосіб життя, що його батькові довелося кинути службу й управляти маєтком, інакше він пішов би з молотка.

Дитячі роки маленького Грицька минули в обстановці патріархальної старовини. Велику роль у житті майбутнього письменника зіграла його няня – дворова Горпина і її чоловік Онисим: їх казки та поетичний світ України справили на дитину незабутнє враження.

Григорій рано втратив батька, і спочатку його вихованням займалася мати – Катерина Григорівна Купчінова, жінка освічена, начитана, і талановита музикантка. Допомагав їй вітчим, гарячий прихильник української культури, старовини, мови; звідси в письменника – любов до України, її м’якої, задумливої природи, побутових особливостей, співучої мови. У переважній більшості його творів зображувався український побут, і навіть в історичних романах неодмінно присутня дійова особа з українців.

Коли Данилевському виповнилося десять років, вітчим відвіз його до Москви й віддав у закритий навчальний заклад для хлопчиків вищого в Росії стану – дворянський інститут, знаменитий тим, що в ньому навчалися Лермонтов, Грибоєдов та інші письменники. Ще в шкільні роки Данилевський почав писати вірші і мріяв про письменницьку діяльність. Але після закінчення дворянського інституту юнак вступив до Петербурзького університету не на філологічний факультет, а на камеральне (економічне) відділення юридичного факультету. Це обіцяло просування в чиновницькій кар’єрі. Але своїх літературних занять юнак не залишав.

У квітні 1849 року студента третього курсу Григорія Данилевського заарештували у справі Петрашевського. Сидячи у фортеці, Данилевський непокоївся через здоров’я любимої матері, приручав павуків і писав вірші. До речі, він тривалий час вважав себе хорошим поетом: багато з його поетичних творів побачили світ, приносячи автору – небагатому студенту – певний дохід.

Повернувшись після звільнення в університет, Данилевський у 1850 році закінчив його і вступив на службу в міністерство народної освіти. Почавши свою чиновницьку кар’єру з посади канцеляриста, він швидко пішов на підвищення і через рік став уже чиновником особливих доручень при міністрові. За службовим обов’язком йому часто доводилося виїжджати у тривалі й далекі відрядження, насамперед – на південь Росії, у Приазов’я, спостерігати життя і звичаї різного люду, набувати багатого матеріалу для літературної творчості. У його творчості переважне місце починають займати оповідання та повісті з українського життя. Згодом критика навіть винайде для його манери спеціальний термін – художня етнографія.

Харківський період

У 1857 році письменник, досягнувши доволі високого чину – надвірного радника (підполковник у військовій службі), пішов у відставку, щоб, як пояснював він у листі до матері, цілком віддатися літературі. Він оселився у своєму маєтку на Харківщині, одружився з дочкою місцевого поміщика і, крім письменства, зайнявся громадською діяльністю. У 1857 і 1858 роках Данилевський був депутатом харківського комітету з поліпшення побуту поміщицьких селян. У його завдання входило ознайомлення з низкою поміщицьких маєтків Харківської губернії, у тому числі зі становищем і побутом селян-кріпаків. У 1863 році як приватна особа, за дорученням міністра народної освіти Головіна, він відвідав і описав близько 200 народних шкіл Харківської губернії.

На початку триріччя існування земства, з 1865 по 1868 рік, Данилевського було обрано спочатку членом Зміївської ради училища, потім гласним харківського губернського земського зібрання і членом Харківської губернської земської управи, де протягом трьох років він завідував піклувальним відділом, який відав народними школами губернії, лікарнями, притулками. У 1867–1868 роках він у Петербурзі як член депутації від Харківського губернського земства клопотав про будівництво курсько-харківсько-азовської залізниці. У 1867 і 1870 роках його було обрано почесним мировим суддею Зміївського повіту. Крім того, протягом усієї земської служби Данилевського в його обов’язки входило друкування всіх звітів та інших видань губернської земської управи, а також журналів губернського земського зібрання. Діяльність на посаді мирового судді навела Григорія Данилевського на думку зайнятися адвокатурою, і він залишає службу в земстві. У 1868 році указом сенату Григорія Данилевського було затверджено присяжним повіреним округу Харківської судової палати.

 «Харківський період» став для Григорія Данилевського плідним не тільки як для громадського діяча, а й також і як для письменника. У цей час побачили світ три побутові романи Данилевського – «Збіглі в Новоросії», «Воля» і «Нові місця», причому два перші було опубліковано в журналі братів Достоєвських «Время». Життя Південної Росії під пером Данилевського в цих романах набуло романтично-авантюрного забарвлення; саме за ці романи західна критика й нагородила його титулом «російський Купер».

У 1866 році Данилевський видав збірку «Українська старина», що містить в собі дослідження про харківські народні школи в давнину та новітній час і біографії південноросійських діячів: Квітки-Основ’яненка, Сковороди та Каразіна – поважна праця, яку Академія наук у 1868 році оцінила премією в 500 рублів.

Присяжним повіреним Данилевський довго не пропрацював. Незабаром після цього призначення прийшло повідомлення з Петербурга – йому пропонували місце помічника головного редактора «Правительственного вестника». «Харківський період», що тривав 12 років, завершився. На зміну йому прийшов «петербурзький період».

Історичний романіст

Із середини 1870-х років Данилевський зосередився на писанні творів винятково історичної тематики. Користуючись своїм особливим становищем головного редактора, він домігся пропуску в секретні державні архіви XVIII століття. Письменникові відкрилися унікальні історичні джерела, що й дозволило йому створити роман «Мирович» про вбивство законного претендента на російський престол імператора Івана Антоновича, який утримувався у фортеці як секретний в’язень. Роман наробив чимало галасу, його було вирізано за наказом цензури з готового номера «Вестника Европы». Данилевському довелося звернутися особисто до імператриці, яка знайшла твір вельми цікавим, подарувала письменнику перстень з рубіном і діамантами, але цензура ґрунтовно скоротила твір.

У 1886 році було видано, як вважають деякі фахівці, один з найкращих романів Данилевського – «Спалену Москву». Повстанню Пугачова присвячений був наступний роман письменника «Чорний рік», який дуже високо цінують історики. Однак найвідомішим його твором залишається, напевно, «Княжна Тараканова» – книга, яка багатьом відкрила таємниці російської історії – ті, про які не пишуть у підручниках.

Григорій Данилевський помер у 1890-му у віці 61 року в Петербурзі, а похований у своєму маєтку в селі Пришиб на Харківщині. Його могилу, покинуту й недоглянуту, років сорок тому виявили харківські краєзнавці та довели її до ладу.

Читайте також: «Розважливий безумець» Мамонт Дальський і Харківщина 

Автор: Інна Можейко