Радянські пам'ятники Харківщини, або Епоха, що пішла (ФОТО)
Пам’ятники нашого нещодавнього минулого сьогодні пішли в тінь.
Їх навіть соромляться, як соромляться деякі міські жителі своєї далекої літньої родички із села: і одяг немодний, і розмовляє на суржику, і в сучасних гаджетах, чи то пак технічних пристроях, не розуміється.
Радянських пам’ятників залишилося не так уже й багато: спортивних дівчат з веслом, юних і завжди готових до боротьби за справу Комуністичної партії піонерів, робочих з молотами й колгоспниць з неодмінними оберемками колосся в руках. Винятком є хіба що пам’ятники Леніну, який, як співалося, завжди молодий.
Таких Володимирів Ульянових будь-якого віку й розміру можна зустріти не лише в райцентрі, а й чи не в кожному селі.
Мабуть, не варто відхрещуватися від радянських монументів, і тим паче – знищувати. Врешті-решт, у них відбилася ціла епоха: десь – жорстка, десь – наївна, десь – передова, десь – відстала, десь – дволична і брехлива, десь – чесна й щира.
Як будь-яка інша епоха, вона була сповнена протиріч. І такий спосіб зберегти пам’ять про епоху надійніший, ніж її ж пам’ятники.
Інна Можейко, матеріал з газети "Слобідський край" №133 від 07.11.2013