Шлюби-довгожителі. Харків’яни поділилися секретами вічного кохання

Шлюби-довгожителі. Харків’яни поділилися секретами вічного кохання

Подружжя Святенко: 56 років разом

День святого Валентина є добрим приводом до того, щоб згадати неймовірну історію кохання наших земляків, перевіреного часом.

Кохання в ДНК

За даними підрахунків співробітників Державної реєстраційної служби щодо кількості шлюбів і розлучень по Україні, у минулому році найбільше прагнули до одруження мешканці Донецької області. Львівська ж область може похвалитися мінімумом заяв на розлучення. До п’ятірки лідерів по кількості охочих взяти шлюб, окрім Донецької, Дніпропетровської, Львівської областей та міста Києва, увійшла й Харківщина.

Читайте також: Як харківяни вітали один одного з Днем Святого Валентина

Не відстає наша область і в якісному плані. Так, у 2013 році на Харківщині відгуляли шість золотих весіль. Минулоріч харківськими відділами реєстрації актів цивільного стану проведено обряди весіль із 50-річним стажем у відділах ДРАЦС у Чугуєві та Харкові. Також у Московському відділі ДРАЦС у 2013 році сталася незвичайна подія. Тут проводився обряд діамантового весілля (пара має сімейний стаж у 60 років). Цей шлюб було зареєстровано ще у 1953-му.

Показник міцності шлюбу сьогодні навіть науково обґрунтований. Нещодавно вчені з Каліфорнійського університету відкрили секрет довгого й щасливого подружнього життя. Дослідники спостерігали за 150 парами впродовж 20 років і з’ясували, що задоволеність браком – це показник, який так чи інакше визначається генетикою. Через кожні п’ять років з кожним з подружжя психологи проводили інтерв’ю, в якому запитували, які емоції викликає шлюб. Під час проведення інтерв’ю фіксувалися не лише мовленнєві відповіді, а й міміка, жести, тон голосу піддослідних. Окрім цього, у всіх учасників дослідження було взято зразок ДНК на аналіз. Фахівці порівняли генетичний профіль з рівнем задоволеності браком і тонусом емоційного фону. Ключову роль у цьому порівнянні вигравав так званий «ген щастя».

Ми не перевіряли ДНК героїв цієї статті, але напевно знаємо, що секрет їхнього сімейного довголіття криється в дечому більш духовному. Тож пропонуємо вам ознайомитися з історіями про те, чого не виміряєш.

Ой, у вишневому садочку...

Вишневий сад – один із сталих символів української ідентичності. Недарма це дерево так часто зображують у художніх, літературних і музичних творах. Навіть на створення відомої п’єси Антона Чехова надихнули сади вишневих дерев – до речі, на Харківщині. Тож вишневий сад – це символ Батьківщини, чогось світлого та рідного. А ще це символ кохання, додадуть герої цієї статті. Так, у селищі Березівка Харківського району у далекому 1949 році саме вишневий сад став місцем знайомства майбутнього подружжя Святенків, відтоді вони разом уже 56 років. Семикласники Тамара Колесник і Віталій Святенко зустрілись у місцевому колгоспі «Більшовик», коли збирали вишні. Хлопець підробляв вагарем у березівському колгоспі, а дівчина прийшла із сусіднього селища Комарівка заробити собі на зошити, які в повоєнні часи цінували як золото.

– Підходжу я до Віталія, а він мені й каже: «У нас норма – 30 кілограмів вишень на день, ти її ніколи не виконаєш. Тож насип на дно кошика землі, а зверху поклади листя, останнім шаром будеш класти вишні, скільки вдасться зірвати», – згадує події 65-річної давнини Тамара Святенко.

Чи промайнуло тоді якесь ніжне почуття між «вишневими аферистами», невідомо, але через два роки доля їх знову звела. У дев’ятому класі Тамара та Віталій сиділи за однією партою, хлопець допомагав дівчині з математикою, а вона йому – з диктантами. За словами Віталія Васильовича, закохався він у свою майбутню дружину, коли натрапив на її найціннішу річ.

– Перший раз почуття кохання прийшло, коли я прочитав її щоденник, – ділиться Віталій Святенко. – А в неї там вірш про осінь був: «Осінь, осінь, завжди осінь мене мучить і гнітить, я терпіть її не можу, я не можу при ній жить…» Я, коли прочитав, теж подумав, що не люблю осінь.

Тамара була також єдиною людиною, з якою Віталій поділився своїми планами на майбутнє. Адже хлопець наперекір матері хотів піти в Харківське льотне училище. На випускному вечорі на танець із красенем Віталієм Святенком вишикувалася черга з дівчат, а він дивився тільки в бік Тамари. А потім були роки листування, рідких зустрічей, першого поцілунку. З 1958 року Тамара офіційно перейшла на прізвище Святенко та отримала статус «дружини військового».

– Відтоді ми за службовим обов’язком об’їздили півсвіту: від Курил до Карпат, – розповідає Тамара Сергіївна. – Я стільки професій змінила за цей час: вихователька, прибиральниця, працювала в газетах.

У небі – військовий, на землі – романтик

Протягом 30 років Віталій Васильович пропрацював штурманом. Незважаючи на складність операцій, які доводилось виконувати чоловіку в небі, і на землі романтики йому було не відняти. Одного разу подружжя Святенків поїхали в сочинський санаторій військово-повітряних сил «Чемитоквадже», в якому відпочивали усі відомі космонавти. Цього літа саме в Сочі Юрій Гагарін проходив післяпольотну реабілітацію. Одного разу, прогулюючись разом узбережжям, подружжя Святенків та Гагаріних підійшли до ювелірної крамниці. Юрій Гагарін одразу ж придбав своїй дружині, Галі, золоту каблучку. Вирішив побалувати свою дружину й Віталій Святенко. Трошки запозичив грошенят і купив жінці каблучку з жовтим топазом. На радощах вирішили відсвяткувати перші в житті коштовності жінки. Через те, що грошей на квіти для улюбленої дружини після придбання каблучки не залишилось, лейтенант Святенко поліз на дерево магнолії. Але ж раптом до нього підбіг міліціонер і вже хотів стягти штраф у 5 карбованців, але, почувши історію про шалене кохання молодої пари, відпустив бідного «Ромео».

Кохання врятувало від смерті

Це було на початку 1960-х років. В Африці йшла війна за незалежність Конго. Радянський Союз – на боці засновника та керівника партії «Національний рух Конго» Патріса Лумумби. Москва надсилає до африканської країни військові літаки. Штурмана першого класу Віталія Святенка, який тоді служив у Литві, посилають у Конго. Нічого не поробиш, коли Батьківщина сказала «треба». Але в пані Святенко була щодо цього інша думка.

– Коли я почула цю звістку, у мене раптово щось у грудях обірвалося, – згадує Тамара Святенко. – І я кажу чоловікові: «Ти нікуди не полетиш».

Сльозами та погрозами жінка тоді умовила чоловіка та його керівництво, щоб в Африку відправили інший екіпаж, з іншим штурманом. Спочатку на жінку дивилися, як на божевільну, а потім, через тиждень, додому на літаку замість екіпажу повернулися шість цинкових гробів.
Про життя подружжя Святенків можна книгу писати, адже воно було досить насиченим як трагічними, так і радісними подіями, але все було пережито ними разом.

– Ми ніколи не гналися за матеріальними благами, ми просто жили, – каже Тамара Святенко. – Сімейний союз тоді залізобетонний, коли чоловіку вдається схопити та сховати в себе на серці душу жінки. Такий шлюб такий міцний, що його ніяка ворожка не зможе зруйнувати.

У 1991 році Віталій і Тамара Святенки повернулись у рідну Березівку. Тут можна було б і відпочити, але це не про них. У 1996 році пара нарешті вінчалася і з Божим благословенням почала впроваджувати в життя все те, що не встигла до цього. Віталій Васильович зробив усе, аби побудувати дзвіницю на місці зруйнованого більшовиками храму святого пророка Іллі, заснованого ще за ініціативою Катерини ІІ. Нещодавно генерал авіації Віталій Святенко також звів колодязь у рідному селищі. Маленькій і тендітній Тамарі Сергіївні можна було б з легкістю полком командувати. Без будь-якої допомоги вона підтримує чистоту та затишок у великому двоповерховому будинку, проект якого, до речі, сама розробляла. Відпочивати жінка теж полюбляє з користю – пише як картини, так і вірші. І свої найкращі поетичні рядки вона, звісно ж, присвячує чоловікові.

Катерина ТЕРЕЩЕНКО, матеріал з газети “Слобідський край” №20 від 15.02.2014

За матеріалами:СЛОБIДСЬКИЙ КРАЙ