Сто років з піснею. Мешканка Харківщини святкує ювілей

Сто років з піснею. Мешканка Харківщини святкує ювілей

фото Юрія Борща

Нещодавно харків’янка Наталія Ільченко відсвяткувала свій День народження – їй виповнилося 100 років.

На переконання ювілярки секрет довголіття – у праці, пісні та добрій посмішці.

– У мене діти чудові, я ними радуюся. Зараз мені гарно жити. Я залишилася без чоловіка з чотирма дітьми, тоді мені дуже важко було, – зі сльозами на очах говорить пані Наталя після поздоровлень родини.


Бабуся Наташа, як її називають рідня та сусіди, має четверо онуків, п’ятеро правнуків, праправнучку і праправнука. Та шлях до 100-річного ювілею був важким і довгим.

«Була я з розкулачених»

Наталія Ільченко усе життя прожила на Харківщині. Народилася у Черкаській Лозовій, а у 1951 році переїхала до Харкова.

Доля почала випробовувати пані Наталю ще з молодих років.

Була я з розкулачених. Батько робив у кузні, але і його зарахували до кулаків (заможних селян – Авт.) – до третьої категорії. Батько утік, а я залишилася у хаті одна. Чоловік тоді служив у Чугуєві. Заступник голови колгоспу одного разу прийшов і каже: «Збирай речі, я тебе у іншу хату повезу». Я відповіла: «А нащо мені інша хата? Це моя батьківська хата». Він сказав: «Не сперечайся, давай все «по-доброму» вирішимо». Узяв мою колиску, поставив на гробовку (віз) і повіз до іншої розкулаченої хати. І це все робили без чоловіка. Але я сказала: «Чужі сльози не хочу!» Я потроху збирала копієчку: виторгувала за картоплю, за інші овочі і купила хату сама, – розповідає Наталія Ільченко. – Переїхала у свою хату. Чоловік прийшов і каже: «Ти чи здуріла?» А я відповідаю: «Не хочу я в чужих сльозах жити».

Молоді роки були боротьбою за життя

Чоловіка бабуся Наталя згадує з теплотою та сумом, хоча зізнається – не любила його спочатку.

– Мене за нелюба насильно віддали батьки. Батька ж розкулачили, а свекор був активістом, – каже ювілярка.

Тому й вирішили, що так Наталі буде легше прожити. Свекор побачив 19-річну Наталю на полі, коли вона в’язала снопи.

– Я їм (родині чоловіка – Авт.) сподобалася і вони мене забрали... А після одруження я почала звикати до чоловіка, любити його. Він був дуже гарною людиною. Та недовго ми були разом – війна забрала його, – розповідає Наталія Ільченко.

Усі молоді роки для пані Наталі були боротьбою за життя. Перемогти лихоліття війни та буденні труднощі допомагала віра у Бога та пісня.

– Пісню любила змолоду і ходила навіть співати поминальні пісні. Голос був гарний, а зараз уже не те – роки своє беруть, – каже ювілярка.


У родині співають майже всі. Напевно любов до пісні передалася на генетичному рівні. На наше прохання бабуся Наташа заспівала разом з доньками та зятем, і ми захоплено, затамувавши подих, слухали, як 100-річна жінка впевнено виводить угору пісню. Дійсно – пісня об’єднує, адже родині Ільченків удається не лише гарно співати разом, а й у злагоді жити поруч. Вони точно не «Кайдашева сім’я».

Бабуся Наташа, радісно посміхаючись, каже, що легше стало жити, коли діти подорослішали і почали допомагати. Але в свої 100 років вона не є тягарем ні для кого.

– Можу посуд помити, якусь одежину попрати. Їсти готую: і борщ, і суп, і оладки ще можу напекти, – каже ювілярка та додає, що інколи читає газету.

«Вона в нас дуже добра і працьовита»

Онука Наталія, яку назвали на честь ювілярки, розповіла, що бабуся зіграла важливу роль у її житті.

– У мене був важкий період, коли я вагітною залишилася одна без чоловіка. Я була в розпачі і не знала що робити. Але бабуся твердо сказала: «Онученька, народжуй. Ми виховаємо твою дитину і все буде добре». Так воно і трапилося. Зараз у мене гарна донька. Вона одружилася, в мене чудовий зять і вже онук є. Я завжди пам’ятатиму той дороговказ, який дала мені бабуся Наташа.

Але добрий характер Наталії Ільченко мав межі лагідності – діти за неслухняність могли бути суворо покараними.

– Мама дуже хотіла, щоб ми усі вчилися, – каже син Павло. – Іноді лозиною  мене порола за те, що я школу прогулював. Але вона дуже добра і працьовита – все життя в роботі. Зараз якісь невеличкі речі пере вручну – не розуміє, що таке пральна машина. Я думаю, що секрет її довголіття у роботі. Вона змалку дуже багато працювала: у колгоспі, у дитячому садку, на заводі, прибиральницею.

Катерина, молодша донька, називає маму героєм, адже вона нічого не боїться і завжди йде напролом. Напевно ця риса допомогла Наталії Ільченко вижити і врятувати своїх дітей від радянських голодоморів.

Мама така бідова – якщо щось задумає, то рубить з плеча. Вона дуже добра, її люблять і сусіди, і родичі. Сьогодні вона сильно переживала, щоб на столі, у її День народження, все було, щоб люди не голодні були. Вона перенесла голод у 1917, 1933 і 1947 роках і завжди робила запаси. Тому часто нам каже: купуйте муку, макарони. Я пам’ятаю, що в 1947-му, мені тоді було 7 років, сусідські діти помирали з голоду, а мама працювала, як могла: прала одежу багатим людям, прибирала за стакан жита. Після роботи прибіжить пізно вночі, помеле його, приготує якусь бовтанку, нагодує нас. Ми не пухли з голоду.

Привітання від керівництва області

Привітати пані Наталю зі 100-річним ювілеєм 24 серпня приїхала перший заступник голови Харківської обласної ради Олена Олешко.


– Дорога Наталя Петрівна, ви народилися в День незалежності нашої країни і сьогодні у вас подвійне свято, – сказала перший заступник голови Харківської облради. – Прийміть найщиріші вітання від голови облдержадміністрації Михайла Добкіна, від голови Харківської облради Сергія Чернова та від мене особисто. Дякую за ваших дітей, онуків і правнуків. Щастя вам, добра і здоров’я!
Також вона зачитала особисте привітання Президента України Віктора Януковича і вручила іменинниці подарунки.

Юрій Борщ, матеріал з газети "Слобідський край" №105 від 01.09.2012

За матеріалами:СЛОБIДСЬКИЙ КРАЙ