Масове повстання на Шебелинці під Харковом. Як люди билися за свої права

Масове повстання на Шебелинці під Харковом. Як люди билися за свої права

http://korners.kiev.ua/

1829 року, 185 років тому, розпочалось знамените шебелинське повстання.

З 1816 року організація військових поселень у Російській Імперії набуває масового характеру, у тому числі й на Харківщині. Метою такого процесу було створення резерву навченого війська без збільшення грошових витрат.

Поселенські війська формувалися з одружених солдат і місцевих жителів віком від 18 до 45 років, що мали власне господарство. Діти військових поселенців із семи років зараховувалися в кантоністи (їх змалку, незалежно від власного бажання, готували до військової служби). Після досягнення 18 років кантоністи зараховувалися до війська терміном на 20 років.

Селян одягали у військову форму, віднині їхнє життя було жорстко-підконтрольним: муштра і праця розписувалися погодинно і пильно контролювалися. Навіть за незначні проступки поселенців чекало жорстоке покарання. У військових поселеннях панував режим необмеженого поліцейського деспотизму і грубої воєнщини.

За короткий час більш ніж 17 тисяч державних селян Харківського, Ізюмського і Зміївського повітів Слобідсько-Української губернії (майбутньої Харківської губернії) було переведено на військове становище і створено кавалерійські полки. На Слобідській Україні у 1828 році жителі Чугуївського, Борисоглібського, Таганрозького і Серпухівського поселенських полків 2-ї української дивізії були з’єднані у три військові округи. На початку 1829 року полковник Сенадіно (командир Серпухівського полку) почав формувати новий, якому попередньо було дано назву Серпухівський уланський полк військового поселення. Складання сімейних списків було доручено групі офіцерів без участі цивільних членів, що порушувало існуючі порядки.

Шебелинка увійшла до складу 2-го резервного кавалерійського корпусу. До того вона була козацькою слободою. Її селяни, щойно переведені у військові поселення, протягом 10–12 років бачили жахливу експлуатацію і повне безправ’я людей у сусідніх таких поселеннях. У відповідь на такі зміни 26 травня 1829 року спалахнуло повстання у слободі Шебелинка. У «Трудах історичного факультету Харківського державного університету» (том 2) докладно розповідалось про ці події.

Повстання почалося стихійно. Приводом до нього було збирання на огляд військових поселян Шебелинки у слободу Міловую. Дорогою до місця зборів зчинилася бійка між поселянами та солдатами, поселяни побили солдат і відмовилися йти на огляд. Умовляння попа Петра Власова і деяких членів ескадронного комітету, щоб поселенці підкорилися волі начальства явитися на збори й видали однополчан-«призвідників», виявилися марними.
У слободі Шебелинка повстанці обрали своє управління з дев’яти осіб, на чолі якого стали Степан Дьомін – селянин Шебелинки, і Кузьма Ведьорніков із села Лозовеньки. У перший же день повстання, 25 травня 1829 року, селяни вигнали із Шебелинки командування військового поселення, далі рушили до ратуші, де тимчасово містився ескадронний комітет, виламали двері і знищили всі документи поселення. Уночі з 25 на 26 травня бунтівники розсилали в усі села листи, закликаючи приєднатися до повстання:

«Почтейнейшие старики слобод Веревкиной и Петровской!
Мы ныне находимся в слободе Шебелинка и учинили всеми селениями бунт, которые отошли к округу военного поселения, чтобы не даться в уланы, а поэтому всепокорнейше просим Вас, почтейнейшие старики, сделайте меж себя твердое согласие и сколько можно поспешить более, прибыть в означенную слободу Шебелинку для общего нашего согласия и не далее завтрашнего дня, да особо чтобы был Егор Мотиков, да и как можно успешить».

Зіткнувшись із стійкістю повстанців, командування змушено було відійти і вдатися до маневрів. Бунтівники знов повторили вимогу про скасування військових поселень. Серед повстанців була поширена нова чутка, що ніби їм треба протриматися до 29 травня, після чого ненависні військові поселення буде скасовано. Вищий командний склад поселень, переконавшись у стійкості бунтівників, ужив рішучих заходів до придушення повстання. Військам було наказано оточити повстанців і заарештувати їх керівників. Повсталі відповіли на це упертим опором. Офіцери відкрили вогонь, стріляючи в натовп, солдати застосували списи. Але й застосування зброї проти бунтівників не дало перемоги. У збройній сутичці перемогу здобули повсталі, вигнавши противника із слободи Шебелинка. Припинивши переслідування, повстанці зібралися біля церкви. Сюди було перенесено вбитих і поранених, перед якими однополчани поклялися: «Все поляжем на месте, но уланами в военном поселении быть не хотим». Перемога повстанців у Шебелинці сприятливо вплинула на розширення повстання, яке охопило нові населені пункти Серпухівського округу.

Кількість повсталих з кожним днем зростала. 29 травня в центрі повстання – слободі Шебелинці – зібралося понад 3000 селян із 15 слобід і двох хуторів, які входили до округу поселень Серпухівського полку. Склалося надзвичайно гостре становище, що примусило 30 травня губернатора Слобідсько-Української губернії Каховського і сенатора Горголі виїхати на місце подій. Вони намагалися переконати бунтівників припинити боротьбу, але безуспішно. Тоді вирішено було «привести повсталих до покори силою зброї...»

30 травня було наказано «діючим» ескадронам інших поселенських полків Харківщини й артилерійській роті оточити слободу Шебелинка й чекати команди, щоб потім розгорнутим фронтом рушити на бунтівників. Повсталі, як і 27 травня, озброєні кілками, осями, голоблями, з криком «ура!» кинулися на атакуючих. У центрі Шебелинки зчинилася кривава сутичка. Військо відкрило посилений вогонь: стріляли ядрами й картеччю з гармат (23 постріли), штуцерів і карабінів.

Повстанці під натиском війська були змушені відступити до яру. Повстання було жорстоко придушено. На полі бою лишилися 74 убиті (з них одна жінка), 100 поранених було відправлено у шпиталі, пропало безвісти шестеро чоловіків. Придушивши повстання, командування вжило сурових репресивних заходів. Усі населені пункти Серпухівського полку було оголошено на воєнному стані. Серед поселян розпочалися масові арешти. Командування призначило слідчу комісію, за матеріалами дії якої було заарештовано 230 найактивніших учасників повстання, із яких по Шебелинській слободі – 92 чоловіки. Степана Дьоміна та Кузьму Ведьорнікова, що були керівниками повстання, судили спеціальним військовим судом у жовтні 1829 року при штабі поселенських округів у місті Чугуєві. 23 січня 1830 року, після піврічного тюремного ув’язнення, їх було відправлено в «арештантські роти» Бобруйської фортеці на все їхнє життя.

Ірина Мнішек, матеріал з газети "Слобідський край" № 35 від 22.03.2014

За матеріалами:СЛОБIДСЬКИЙ КРАЙ