Легкий на підйом Леонід Жаботинський, або Історія найсильнішого
кумиром Арнольда Шварценеггера і зразком для наслідування для мільйонів спортсменів усього світу. Важко повірити, що звичайний токар Харківського тракторного заводу Леонід Жаботинський зміг стати гордістю радянського спорту.
І швець, і жнець у спорті
Сусіди та друзі родини Жаботинських ще могли б повірити, що маленький Леонід, коли виросте, буде спортсменом-бігуном або волейболістом. Дивлячись на високого худого хлопчика, навряд чи можна було б передбачити, що він стане кидати в повітря штангу вагою 200 кілограмів.
Леонід Іванович Жаботинський народився у далекому 1938 році в українському селі Успенка на Сумщині. Любов до спорту Леоніду прищепив батько, який і сам був завзятим спортсменом-любителем. Хлопець дослухався до порад батька і пішов у легку атлетику – на метання диска і штовхання ядра. У 1941 році родина Жаботинських перебралася до Харкова, де і почалася кар’єра майбутнього чемпіона. Повоєнні роки були важкими та голодними. Після восьмого класу Леоніду довелося піти на роботу на Харківський тракторний завод. Там він навчився токарній справі. Майстер, у якого навчався Леонід, був тренером із боксу, і хлопець, не кидаючи легкої атлетики, почав займатися ще й боксом. Але Жаботинський не залишав думки про штангу. Він часто приходив подивитись на тренування важкоатлетів і врешті-решт не втримався і записався на цю секцію.
Завантаженість Жаботинського була колосальною. Окрім роботи і трьох тренувань Леонід відвідував вечірню школу, яку успішно закінчив у 18 років. Після цього він самостійно підготувався і вступив до Харківського педінституту. Тренери бачили працьовитість Леоніда, і кожен з них прагнув ненав’язливо перетягнути юнака у свій спорт. Краще за інших це вдалося тренерові з важкої атлетики Михайлу Світличному. Він запросив хлопців зі своєї секції на показові виступи іменитих штангістів на стадіоні ХТЗ. Після цього виступу Жаботинський став ходити у секцію важкої атлетики систематично.
Навчаючись у виші, Леонід ще не мріяв стати рекордсменом світу. Все, що йому хотілося, – виконати норматив майстра спорту. Жаботинський показував непогані результати. Він уже важив 90 кілограмів і готувався до чемпіонату Харківської області. На цьому змаганні він виборов довгоочікуваний титул «майстер спорту» і, позичивши у тренера Світличного значок майстра, гордо прикрутив його до піджака. Була осінь із сирою та холодною погодою, але, незважаючи на це, Жаботинський не застібав плаща, щоб усі перехожі бачили – йде майстер спорту!
Суперник стає тренером
Час минав, результати Жаботинського зростали. От уже і значок майстра спорту на грудях, пошана батьків і заводчан. А от визнання на селі, жителі якого спостерігали, як тікає переляканий бик, який попер на Жаботинського, за що його було взято за роги і поставлено на коліна. Але до справжньої слави було ще далеко.
Уперше на Жаботинського як на перспективного спортсмена стали дивитися після першості СРСР у 1958 році в Донецьку. Головний бій на цьому чемпіонаті розгортався між Євгеном Новіковим, молодим Юрієм Власовим – майбутнім олімпійським чемпіоном і конкурентом Жаботинського, а також іменитим, досвідченим спортсменом Олексієм Медведєвим. До речі, саме останній завоював на тих змаганнях золоту медаль.
– Дуже сподобався харків’янин Леонід Жаботинський, – писав у своєму щоденнику після повернення зі змагань у Донецьку Медведєв. – Йому всього 20 років, він стрункий, високий і важить 120 кг. Сьогодні вперше виконав норму майстра спорту. Звичайно, його результат за теперішніх часів невеликий, але якщо парубок працюватиме, то піде далеко.
Коли б не це знайомство з Медведєвим, який згодом буде його тренером у збірній СРСР, Жаботинський міг би довго відкладати взяття спортивних рекордів. Попри чудові фізичні дані й філігранну техніку виконання вправ, результат Леоніда порівняно, наприклад, із зіркою, що сходила, – Юрієм Власовим – зростав дуже повільно.
На «Запорожці» – в Токіо
На наступному чемпіонаті СРСР у Тбілісі Жаботинський продемонстрував непоганий результат – він третім у СРСР набрав у сумі трьох вправ 500 кг. Для того щоб підкорити 500-кілограмовий бар’єр, Жаботинський піднімав на одному тренуванні до п’яти тон, тоді як навантаження інших спортсменів складали від 15 до 20 тонн за тренування.
– Я тоді сказав Леоніду: «Ти можеш знадобитися нам на Олімпійських іграх у Токіо. Постав собі за мету наздогнати Власова. Перш за все потрібно впровадити чітку систему тренувань. Неважливо, яка погода за вікном – чи то йде дощ, або сніг, чи стоїть виснажлива жара – три дні на тиждень у тебе мають бути тренування, –згадував у своїй книзі Олексій Медведєв.
Ті слова налаштували Жаботинського на перемогу. Незабаром він виконав перший у своєму житті світовий рекорд – 165 кг у ривку. Українець на 1 кг перевищив світовий рекорд знаменитого американського важкоатлета Норберта Шеманськи. У 1963 році в Стокгольмі Жаботинський зустрівся з Шеманськи і програв американському опоненту.
– Стокгольм – не єдине місто у світі, – сказав тоді своєму тренерові Олексію Медведєву Леонід, – адже є ще Токіо!
У 1964 році Леонід Іванович став чемпіоном СРСР і отримав у дарунок від заводу «Комунар» автомобіль марки «Запорожець». Підвіску «горбатої» автівки підсилили, переднє сидіння зрізали, і Жаботинський абияк став у ньому поміщатися. Якщо автомобіль застрягав у багнюці або піску, Леонід виходив, піднімав його, переставляв на сухе місце і їхав далі.
А потім були Олімпійські ігри в Токіо.
Непохитний перед імператором
Традиційно з СРСР посилали на Олімпійські ігри одного важкоатлета, ім’я якого було відоме всім – Юрій Власов. Тим часом американці вирішили послати цього року двох ваговиків – Норберта Шеманськи та Гарі Губнера. Радянський Союз не міг відставати, і на навчально-тренувальних зборах у Владивостоку рада тренерів повідомила Жаботинському радісну звістку. Проводжав радянську збірну тоді сам Микита Хрущов.
Про Власова говорили всі, про Жаботинського згадували лише як про претендента на друге місце. До величезного психологічного тиску, який відчував на собі Жаботинський, додалася ще й травма. Рівно за 10 днів до виступу, під час тренування Леонід, виконуючи ривок, отримав травму плеча. Тепер під сумнів було поставлено перемогу вже не лише над Власовим, але навіть і над Норбертом Шеманськи.
Але Жаботинський не нервував. Він причепив на двері своєї кімнати оголошення: «Увага, не входити, готуюся до бою», улігся на ліжко і спокійно проспав до самого зважування. Зважування показало, що Жаботинський важить набагато більше своїх суперників. Це означало, що для перемоги Леоніду потрібно було набрати суму більшу, ніж його опоненти.
У першій вправі – жимі – Юрій Власов установив світовий рекорд 197,5 кг. Леоніду Жаботинському підкоряється на 10 кг легша штанга. Друга вправа – ривок – теж була відмічена світовим рекордом Юрія Власова (172,5 кг), але в додатковій спробі. А з трьох залікових спроб йому вдалася лише одна на 162,5 кг. Результат Жаботинського становив 167,5 кг, тобто на 5 кг більше.
У третій вправі – штовханні – олімпійський чемпіон з першої спроби підняв 205 кг, набравши в сумі триборства 565 кг. Жаботинський почав з 200 кг, що склало в сумі з двома попередніми результатами 555 кг. Доля золотої медалі була практично вирішена. Друга спроба Власова становила вже 210 кг. Тепер Жаботинському для загальної перемоги необхідно було підняти 217,5 кг – рекордну вагу. Власов у третій спробі не зміг установити третій світовий рекорд, а Жаботинський успішно впорався з вагою.
– Штанга пішла вгору так легко, ніби я піднімав не два з гаком центнери, а клав валізу на верхню полицю, – розповідав після токійської Олімпіади Леонід Жаботинський. – Якби навіть Власов пішов на рекорд і підняв би, скажімо, 225 кг, я б усе одно штовхнув 230 і став першим.
Після виступу важкоатлетів на ранок наступного дня всі газети в Токіо писали: «Той, хто не бачив поєдинку Власова і Жаботинського, той не бачив Олімпіади!» На параді закриття Олімпіади-64 Жаботинський ніс прапор СРСР у витягнутій руці. Перед ложею японського імператора належало схилити прапор, але радянський чемпіон цього не зробив. Він пояснив це тим, що травмованою рукою не утримав би прапор. Спортсмена тоді не нагородили високим орденом.
Будні «залізного короля»
Після повернення на батьківщину Жаботинський продовжував дивувати світ новими досягненнями. Йому не було рівних. У 1967 році в Софії під час товариської зустрічі він установив новий світовий рекорд у сумі класичного триборства – 590 кг. «Леонід Жаботинський підвів людство впритул до 600-кілограмового рубежу. Ймовірно, узяття його – справа недалекого майбутнього. Радянський атлет знаходиться зараз у пречудовій формі», – писала тоді одна з французьких газет.
У 1968 році на олімпійському помості в Мехіко мала відбутися грандіозна битва гігантів. Американці розгорнули в пресі величезну пропагандистську компанію, стверджуючи, що спортсмени США переможуть Жаботинського. Проте американці обхитрили самих себе. У США існує традиція: напередодні Олімпійських ігор проводять відбіркові турніри, переможець яких отримує квиток на змагання. І от на відбіркових змаганнях Роберт Беднарський, єдиний американський важкоатлет, який міг скласти Жаботинському хоч якусь гідну конкуренцію, втомившись від численних змагань, програв Джозефу Дьюба і Джорджу Пікетту.
У жимі Леонід Жаботинський і Джозеф Дьюб показали однаковий результат – по 200 кг, але фахівці відразу зрозуміли – Джозеф програв. Жим був його «коронною вправою», і в інших вправах він Леоніда наздогнати не зміг. Звання олімпійського чемпіона знову залишилось за радянським спортсменом.
Кумир Термінатора
Чемпіонат світу у Варшаві в 1969 році став переломним для Леоніда Жаботинського. Під час ривка Леонід Іванович відчув сильний біль у спині і вимушений був відмовитися від подальшої боротьби. Протягом року лікарі не могли визначити, що відбувається з чемпіоном. Нарешті, зробивши рентген, виявили, що в районі поперекового відділу в Жаботинського утворився камінь. Потрібна була операція. Медикам довелося робити надріз 34 сантиметри в довжину і ламати ребра. Відновитися після такої операції надзвичайно складно, але хірург переконав Леоніда, що повернення в спорт можливе. Жаботинський знову почав виступати. Після операції він ще став чемпіоном Європи, установив три світові рекорди, завоював кубок країни, виграв Спартакіаду народів СРСР. Останній свій світовий рекорд встановив у 1974 році на чемпіонаті Збройних Сил – ривок у 185,5 кілограма. Але це вже були останні перемоги чемпіона. Жаботинському довелося перенести ще дві операції, після яких вирок лікарів був однозначним: з великого спорту треба йти.
Жаботинський так і не здолав 600-кілограмовий рубіж. 18 березня 1970 року це зробив ще один видатний спортсмен – Василь Алексєєв. Аби не бути відірваним від справи життя, Леонід Жаботинський отримав міжнародну категорію з суддівства і став тренером збірної Збройних Сил СРСР з важкої атлетики. Потім три роки працював військовим радником на Мадагаскарі, і повернувся, схуднувши з 160 до 105 кілограмів. Важкоатлетичну справу Жаботинського сьогодні продовжують двоє його синів. Сам же 75-річний чемпіон навіть на пенсії не має часу на відпочинок. Жаботинський пішов у науку, отримав вчену ступінь професора, заснував у Запоріжжі клуб з важкої атлетики. До того ж, чоловік заснував власний фонд з підтримки молодих талановитих атлетів, для яких сам є безумовним кумиром.
«Від самого дитинства я за тебе вболівав, – казав Жаботинському відомий американський культурист і актор Арнольд Шварценеггер під час візиту радянського чемпіона до Сполучених Штатів. – Навіть під час токійської Олімпіади я, звичайно, переживав за наших Шеманськи й Губнера, але мені чомусь хотілося, щоб виграв ти».
Катерина Терещенко, матеріал з газети "Слобідський край" №125 від 18.10.204