Холостяки в погонах. Як стати генеральшею і знайти кохання

Холостяки в погонах. Як стати генеральшею і знайти кохання

http://doba.te.ua/

Напередодні традиційного чоловічого свята – Дня захисника вітчизни «СК» поспілкувалася із трьома військовими Харківщини, серця яких поки що вільні.

Кажуть, аби стати генеральшею, потрібно виходити заміж за лейтенанта. Серед наших героїв – старший лейтенант, капітан і майор. Красені, з гострим розумом, відважні та найголовніше, без обручки на безіменному пальці. Вони поділилися своїми уявленнями про те, якою має бути дружина військового та розкрили секрети, гідні слави військової таємниці, де з ними можна познайомитися.

Головне в дружині – терпіння

Харків’янин Станіслав Ковтуненко – старший лейтенант, курсовий офіцер льотного факультету Харківського університету повітряних сил імені Івана Кожедуба. У свої 26 років у підпорядкуванні він має 89 курсантів. Передає досвід підростаючій зміні, виховує у ній вправність справжніх льотчиків. Станіслав мріє про максимальні висоти військової кар’єри, а влітку готується отримати звання капітана. Про те, що пов’язав своє життя із військовою формою, не шкодує. Це був хоч і спонтанний вчинок – ішов повз Університет повітряних сил і вирішив подати туди документи, однак свідомий. У родині він перший почав торувати стежину військової служби й близькі його вибір підтримали.

Стару традицію відзначати 23 лютого День захисника вітчизни Станіслав підтримує. Цього дня він зазвичай працює і паралельно приймає поздоровлення від друзів і однокласників. Хлопець достатньо стриманий і вважає, що справжній чоловічий учинок – це, як мінімум, учинок чесної, справедливої людини. Навіть якщо такий учинок для неї викличе за собою негативні наслідки, головне, аби він був правильний і не суперечив принципам моралі. Кількість справжніх чоловіків, на думку старшого лейтенанта, із часом меншає. За його словами, достатньо вийти на вулицю та подивитися на сучасних представників сильної статі, як виникає розчарування.

Станіслав Ковтуненко – справжній патріот, і якщо Батьківщина покличе йти на її захист – він не просто виконає свій обов’язок, а зробить усе від нього залежне, аби вберегти співвітчизників.
Як і більшість військових, Станіслав займається спортом, в основному командними іграми, зокрема, футболом, волейболом. Вільного часу в нього практично немає, адже більшу частину його віднімає робота. То ж, дівчата, познайомитися із ним можна скоріше за все на спортивному майданчику, наприклад, уболіваючи за його команду.

Дружина військового, на думку Станіслава, окрім того, що повинна бути красунею, ще має запастися великим терпінням. Адже витримати відсутність чоловіка ночами через роботу, наряди, не кожна зможе, навіть і з великими романтичними почуттями. Головне – терпіння, вірність і віра в те, що колись стане краще.

Не кожна витримає гарнізонне життя

Дмитро Чалий, 29 років, майор, спеціальний кореспондент інформаційної групи центрального друкованого органу Міністерства оборони України «Народна армія». Дмитро – представник досить специфічної і разом із тим романтичної професії військового журналіста. Каже, поєднав мрію стати військовим і любов до гуманітарних наук. Дмитро Чалий – третє покоління військових у його родині. Чоловіку є на кого рівнятися, адже його дід, батько теж стояли на службі державі. Дід – майор, командир танку, пройшов Велику Вітчизняну війну, дійшов до Берліна. Батько – учасник миротворчих операцій, у дев’яностих роках рятував біженців у Грузії та Югославії. Майор ділиться порадами, які отримав від них – завжди в будь-яких ситуаціях залишатися чоловіком. Завжди поводитися чесно, справедливо, великодушно, знаходити компроміси у важких ситуаціях.

– Подвиг можна вчинити раз у житті, наприклад, урятувавши чиєсь життя, – висловлює думку Дмитро.

Майбутній офіцер виріс у військовій частині. Родина Чалих жила в закритому військовому містечку на Вінниччині. У школі разом із ним навчалися переважно діти військовослужбовців. Щодня на вулиці бачив солдатів.

Після школи Дмитро вступив до Львівського військового інституту, п’ять років здобував фах військового журналіста. Потім його, молодого лейтенанта, розподілили на Київщину, далі була Чернігівщина, а вже з 2008 року офіцер облаштувався у Першій столиці. Дмитро Чалий – творча особистість, любить читати вітчизняну та зарубіжну літературу. Сьогодні він пише матеріали до газети «Народна армія», фотографує, бере інтерв’ю, спілкується з місцевими засобами масової інформації.

Майор зізнається, що більшу частину часу забирає робота. Коли видається вільна хвилинка – виїздить на відпочинок на природу, подалі від міста, ближче до лісів та річки... Відпустку проводить або в Криму, або в Карпатах. За кордоном не був, однак мріє про таку подорож, і цілком імовірно – весільну.

– О! Не кожна дівчина зможе бути дружиною офіцера. Як правило, військовослужбовець на одному місці не сидить. Він часто переїжджає. Я, наприклад, змінив уже третій гарнізон. Не кожна дівчина витримає постійні переїзди, – констатує Дмитро Чалий. – Тільки-но заведеш друзів, знайомих на одному місці, треба їхати на інше, і все починається спочатку.

Дмитро переконаний, що його кохана повинна розуміти, що чоловік – військовий. Дівчина має бути готовою до того, що певний наказ для її чоловіка потрібно буде розділити і їй. Як кажуть, за коханим – хоч на край світу.

Переїхавши п’ять років тому до чужого міста, Дмитро поки що не зустрів тієї єдиної, із якою хотілося б створити родину. Однак надія на краще не згасає у його серці.

Слобожаночки – найкращі!

Дмитро Васильченко, 26 років, капітан, начальник навчальної лабораторії кафедри комплексів авіаційного озброєння інженерно-авіаційного факультету Харківського університету повітряних сил імені Івана Кожедуба. Із дитинства знайомий із військовим життям. Малий Дмитро із захопленням слухав розповіді дядька-мічмана та братів-військових про службу. Коли став дорослішати, остаточно вирішив стати військовим. Закінчивши школу у рідній Балаклії, відслужив у Миргороді в льотних військах і прийшов до університету повітряних сил.
На його думку, кожний чоловік повинен має бути перш за все захисником, не тільки своєї Батьківщини, але й родини.

– Справжній чоловік – годувальник своєї родини, він боронить її, – впевнений Дмитро.
Молодий капітан не любить довго зупинятися на досягнутому. Якщо ставить планку, то згодом піднімає її ще вище. Переконаний, що потрібно розвиватися і не стояти на місці, аби чогось досягти у житті. Серед героїв, яких бере за приклад – маршал радянського союзу Георгій Жуков, гідна людина, яка багато чого зробила для своєї Батьківщини. Дмитро не сприймає зраду, вважає: якщо Батьківщина скаже йти на її захист, треба йти, а не ховатися в кущах.
Дмитро Васильченко займається досить екзотичним видом змішаних східних єдиноборств – кудо. До цього заняття його заохотив колишній командир, президент Харківської федерації кудо Олег Бабкін. У вільний час Дмитрові вдається відвідати театр, кіно чи послухати живу музику у філармонії. Саме у цих місцях і можна познайомитися з молодим капітаном. А ще у парках Харкова чи за містом, адже Дмитро любить прогулянки на природі, а особливо фотографувати її пейзажі. То ж раптом вам, жінки, вдасться потрапити в об’єктив його камери?
Для Дмитра дуже важливо, аби кохана його підтримувала, і в той же час, він обіцяє підставити своє мужнє плече.

– Взаємна підтримка та розуміння одне одного для мене дуже важливі, – зізнається Дмитро. – Головне – кохати одне одного. А подобаються мені звичайні українки, адже найкрасивіші дівчата в наших землях, а особливо в Слобожанському краї.

Любі слобожанські красуні!

Якщо вам припали до душі герої нашого матеріалу, пишіть нам. Ми обов’язково передамо ваші листи цим мужнім красеням.

Також, шановні жінки й чоловіки, ви можете написати до нашої рубрики «Шукаю долю». Якщо ви волею долі зіткнулися із самотністю та ладні на все, аби позбутися неї, розкажіть нам про себе. Вашу історію прочитають люди в різних куточках Харківської області. І, можливо, серед них буде той, хто так само як і ви, шукає свою долю.

Пишіть нам на адресу редакції: Держпром, 6 під’їзд, 7 поверх, м. Харків, 61022 або на електронну скриньку: slk-red@mail.ru (з позначенням у полі «Тема»: Шукаю свою долю). Не забувайте вказувати номер телефона, за яким з вами можна буде зв’язатися. Усі цікаві листи будуть надруковані на сторінках газети. І нехай пощастить саме вам!

Тетяна ВАСИЛЕЦЬ, матеріал з газети «Слобідський край» № 23 від 22.02.2014

За матеріалами:СЛОБIДСЬКИЙ КРАЙ