Пішов у армію, а опинився у космонавтиці. Історія харків'янина
А такий космонавт був. І до всесвітнього реєстру космонавтів і їх дублерів його занесено. Звати його Олександр Петрушенко.
«Несподіваний» лейтенант з авіаційними емблемами
Народився Олександр Якович 1 січня 1942 року в селі Мартове Печенізького району Харківської області. Свого батька Шурко (його так звали рідні, друзі в Мартовому) ніколи не бачив, бо Яків Петрушенко того ж року загинув на фронті, причому, як згадують родичі, зовсім недалеко від Мартового. На руках у матері, Наталії Яківни, залишилось двоє синів – трирічний В’ячеслав і немовля Олександр.
Чи варто говорити, як тяжко було їй підіймати двох хлопчиків під час війни і в повоєнні роки? Виснажлива праця в полі, не легшою вона була й на городі, а ще, щоб нагодувати сиріт, йшла в ліс, щоб зібрати горіхів, лісових груш, яблук-кислиць і заготувати їх на зиму. Отак одного разу вона впала з дерева, скалічилась, а через півроку померла.
Осиротілих хлопців взяла під свою опіку їх тітка. Олександр після закінчення Мартівської середньої школи пішов навчатись до Чернігівського вищого військового училища льотчиків. У 1964 році він його закінчив за фахом «Бойове застосування і експлуатація літаків», отримав кваліфікацію льотчик-інженер.
Згодом якось у Мартівській школі в коридорі першого поверху, поруч з бібліотекою, вивісили листа з фотокарткою, якого прислало на ім’я директора школи командування військового училища. З фотокартки дивилося приємне обличчя новоспеченого лейтенанта з авіаційними емблемами, а в листі висловлювалася подяка за навчання і виховання Олександра, а ще сподівання, що він поповнить лави чудових радянських льотчиків і космонавтів.
Пізніше до мартівчан дійшли чутки, що Олександр проходив відбір до загону космонавтів, а що було далі – невідомо. Адже перебування в загоні космонавтів у ті часи не афішувалося, і не завжди навіть близькі родичі знали, де зараз і чим займається їх син чи брат. Лише через кілька років у В’ячеслава Яковича, брата Олександра, вдалося трохи дізнатися про долю Шурка. Слава розповів, що брат його – військовий льотчик, несе службу в Повітряних силах СРСР. На той час це відповідало дійсності.
Десять років підготовки
З грудня 1964 року і до зарахування в загін космонавтів Олександр служив льотчиком, потім старшим льотчиком 27-го Гвардійського винищувального полку 6-ї військової армії. 19 жовтня 1965 року мандатна комісія схвалила його кандидатуру, і через чотири дні його було рекомендовано до зарахування в загін космонавтів. А ще через п’ять днів, 28 жовтня, Олександра Петрушенка призначили на посаду слухача-космонавта 1-го загону Центру підготовки космонавтів. Між іншим, разом з ним до ЦПК прибув і його однокурсник Петро Климук, який згодом став відомим космонавтом СРСР, керував Центром підготовки космонавтів.
Два роки Олександр Петрушенко проходив загальнокосмічну підготовку, після складення іспитів його призначили космонавтом 2-го загону космонавтів.
За час підготовки Олександр виконав 32 парашутні стрибки, під час одного з них зазнав травми. Він освоїв пілотування літаків МіГ-21У, МіГ-15УТІ, Іл-14. Вивчив космічні кораблі «Восток», «Восход», «Восход-2», «Союз». У квітні 1967 року, під час трагічного польоту Володимира Комарова на космічному кораблі «Союз-1», Олександр перебував у Центрі керування польотом на кораблі науки в Тихому океані як оператор зв’язку.
У 1968–1970 роках Олександр Якович у складі групи проходив підготовку за програмою 7К-ВИ для польоту на космічному апараті спецпризначення «Звезда».
У 1970–1973 роках він проходив підготовку у складі групи космонавтів за програмою «Спіраль». Космічний апарат «Спіраль» тоді ще тільки-но розроблявся, він був більше схожий на звичайний реактивний літак, ніж на космічну ракету. Але проект «Спіраль» чомусь не сподобався тодішньому радянському керівництву, роботу над ним було згорнуто, групу космонавтів, яка мала виконувати космічні польоти за цим проектом, було розпущено.
Валерій Ковальов, матеріал з газети "Слобідський край" № 44 від 12.04.2014