Загортаємо, панове, загортаємо і ховаємо! Історія речей

Загортаємо, панове, загортаємо і ховаємо! Історія речей

ambarka.com

Спостереження кругообігу матеріалів і речей навколо нас – захопливе заняття. Особливо якщо це ті речі, які ми беремо в руки кожного дня.

Від глини до паперу, або від паперу до поліетилену і назад – такий шлях пройшли наші герої, залишаючись, проте, незамінними для людини.

«Сорочка для листів»

Таємниця листування – ось що хвилювало людину з того моменту, як він навчився писати. Найнадійніший спосіб уберегти інформацію від нескромного погляду – це згорнути лист. У стародавньому Вавилоні клинописні таблички обпалювали, обмазували шаром глини, писали «адресу» і повторно обпалювали. Щоб прочитати таке послання, адресат мав розбити глиняний «конверт». В античні часи послання писали на воскових табличках; їх складали попарно обличчям один до одного і перев’язували шнурком, на якому ставили печатку.

На зміст листа вказував колір печатки: весільні запрошення позначалися білим кольором, а трагічні повідомлення – чорним. Набагато пізніше печатку почали робити зі свинцю і навіть з благородних металів – срібла й золота: тоненький шматочок металу перегинали по краю листа і на ньому ставили штемпель. Експедиція Магеллана привезла з Китаю до Європи заморську клейку речовину, названу згодом сургучем. Оскільки це була велика рідкість, сургучні печатки оберігали таємниці тільки особливо важливих персон. Для того щоб прочитати листа, потрібно було зламати печатки, звідси і пішов вислів «розпечатати лист».

Що стосується конверта, то його було винайдено відносно недавно – у 1820 році в Англії. Торговець Бревер з міста Брайтона, оформлюючи вітрину свого магазину, барвисто розмістив на ній листи паперу різних розмірів – від великого, використовуваного для письма, до розміру всього з візитну картку. Цей розмір дуже сподобався місцевій публіці, і писати на ньому листа стало хорошим тоном. Але ось складати такий листочок за подобою конверта було дуже незручно: не вистачало місця для адреси. Був потрібен спеціальний конверт – і заповзятливий містер Бревер, що мав свою фабрику з виробництва паперу, зробив невелику партію спеціальних пакетів для листів і безкоштовно роздавав їх своїм клієнтам. Попит виявився приголомшливим – ця дрібничка виявилася дуже модною і всі хотіли відправляти свої листи в таких пакетах. Спочатку їх виготовляли вручну, але коли попит підвищився, в Лондоні винайшли першу машину з виготовлення конвертів різних розмірів – від маленьких (для візитних карток) – до великих. Вони всі так само склеювалися сургучем, поки француз Пуарье не придумав проклеювати клапан конверта.

Від слова «картон»

Якщо піонерами в поштовій справі були англійці, то кращими упорядниками канцелярських справ – педантичні й акуратні німці. Найпершу теку для паперів, що дозволяє зберігати документи в певному порядку, створив німецький винахідник Фрідріх Зеннеккен у 1886 році. Разом з цією текою було створено дірокол, що дозволяє проколювати листи, які в подальшому надягають на стрижні теки. Така тека отримала назву «тека-реєстратор». Вона служить для впорядкування документів в алфавітному або хронологічному порядку. Ця тека за своєю структурою досить проста. Вона являє собою виріб з міцного матеріалу зі сталевими стрижнями, на яких надягають файли з документами. На корінці теки-реєстратора зазвичай поміщають наклейку, на якій міститься текст вміст цієї теки, а також круглий отвір на корінці, що дозволяє легко діставати теку з полиці.

Трохи згодом, у 1895 році, службовець міського управління німецького міста Зоден Карл Гладітц винайшов швидкозшивач. Йому набридла ситуація, коли для того, щоб знайти якийсь конкретний документ, доводилося перевертати купу інших, непотрібних паперів. І тут йому на думку спала ідея: «А що, якщо всі листи, бланки, рахунки, договори розкласти в окремі стоси і скріпити їх там спеціальним пристроєм?» Так на світ з’явилася перша тека з найпростішим механізмом усередині. Принцип його дії був простий: скоба, на яку «нанизувалися» документи один за іншим, і пластина, яка ці документи притискала. На ній були невеликі затискачі, які завертали краї скоби так, що документи опинялися ніби «пришитими» до теки. Затискачі можна було послабити в будь-який момент і дістати потрібний документ.

Так нікому не відомий клерк з Німеччини допоміг реорганізувати роботу конторських службовців усього світу. Та й самому винахіднику тека-швидкозшивач допомогла в майбутньому. Він зміг запатентувати свій винахід, став власником власної фірми і переїхав жити до столиці.

І сьогодні, в часи повсюдної комп’ютеризації, винахід німецького чиновника практично не змінився. Цей принцип кріплення отримав поширення у блокнотах, загальних зошитах, фотоальбомах і теках-реєстраторах (сегрегаторах), які можна вважати вдосконаленим і більш містким варіантом звичайного швидкозшивача. Оскільки перші теки робили з картону, назва матеріалу закріпилося і за виробом, адже німецьке «pappe» означає «картон».

На зміну «авоськам»

Сьогодні пакети з поліетилену супроводжують нас усюди – на ринку, в магазинах, супермаркетах, на виносних ятках: немає у світі людини, яка ними не користувався б. З ручками і без, прозорі й щільні, одного кольору і з картинками – промисловість сьогодні пропонує продукцію на будь-який колір і смак споживача. Здається, що так було завжди, і уявити своє життя без цього незамінного супутника вже неможливо. Проте, старші читачі напевно пам’ятають, який ажіотаж викликала років 40 тому поява на вулиці людини з поліетиленовим пакетом – яскравим, кольоровим, зі зручними ручками. Як заздрили йому власники «авосьок» та сумок з плащової тканини! Як дбайливо ми мили це заморське диво, якщо нам пощастило стати його власником і як вкладали всередину все ту ж тканинну сумку, щоб зберегти ручки!

Перший поліетиленовий пакет народився в 1957 році у США. Він був призначений для фасування хліба. Завдяки своїм чудовим властивостям пакети набули популярності, і незабаром упаковка з поліетилену потіснила паперові пакети – приблизно 30 % хлібобулочних виробів у 1966 році в Америці фасовані тільки в поліетиленові пакети. Поступово у США розвинувся справжній поліетиленовий бум, який плавно перейшов і в країни Європи.

Починаючи з 70-х років, світ побачив ще одне поліетиленовою диво – пакети з ручками. У цей період Західна Європа налагодила щорічне виробництво до 11,5 мільйонів пакетів. На початку 80-х років з’явився особливо популярний сьогодні пакет «майка». Через 15 років, а саме до 1996 року, 80 % ринку пакувальних матеріалів зайняли поліетиленові пакети. На жаль, історія замовчує ім’я людини, яка вперше вирішила використовувати вільну поверхню пакету як простір для рекламування продукту або послуги. Проте це був геніальний хід.
Сьогодні багато говорять про шкоду, яку поліетилен завдає довкіллю. І в дорогих супермаркетах як упаковку знову пропонують паперові пакети. Коло замкнулося?

Ірина Мнішек, матеріал з газети "Слобідський край" №48 від 23.04.2015

За матеріалами:СЛОБIДСЬКИЙ КРАЙ