Сповідь наркомана зі стажем: трава, тюрма, пігулки та аптекарі-пофігісти
Ім’я змінене. Реальна тільки назва населеного пункту – місто Балаклія.
– Історія в мене проста, – розповідає 29-річний Руслан. – Я багато років сидів на траві (вживав коноплю. – Авт.), курив кожного дня, іноді по декілька разів на день. Одного разу мене спіймали із травою в кишені та посадили на рік. За добру поведінку випустили раніше. Коли вийшов, став боятися трави як вогню, адже знову до тюрми щось не хочеться. Але потяг залишився, і перебити його чимось було необхідно. Почав їсти коттер (вид кодеїнвмісного препарату), іноді спазмолітичні засоби. Так років зо два, потім намагався зіскочити вже з нього. Після того як зіскочив, пішов у запої, бо потяг ніяк не проходив, і я глушив його спиртом. Зараз начебто попустило, та я не впевнений, що довго протримаюсь.
Читайте також: Фармацевтична наркоманія: доставка під самі двері
Чому Руслан підсів на кодеїн, зрозуміло. Але навіщо це роблять люди, яке не намагаються покинути коноплі? Причина та ж сама – доступність і майже повна безкарність.
– Фармація – це поганий, шкідливий і загалом не надто «ефективний» наркотик для бідних дурних малоліток. Але якщо тебе спіймають із кораблем (сірниковою коробкою) трави «на кишені», то посадять. За фармацію максимум дадуть ляпаса по шиї та відпустять, – каже Руслан. – До того ж, раніше це було дешево. Коли я тільки починав закидатися, коттер коштував 2,50 грн. А пиво – 3,50 грн. Це зараз ціни підскочили вдесятеро. До того ж, цілодобових аптек у центрі міста вистачає. Можна гуляти, зайти, як у магазин, купити та зробити прогулянку дещо цікавішою.
При тому, що ці препарати продаються за рецептом. І коли вночі підліток заходить до аптеки за таблетками, фармацевт розуміє, що покупця не кашель замучив.
– Просто є аптеки і є провізори, які продають – і які не продають. І вся різниця. Але в маленькому містечку «де» і «хто» знають усі, кому це потрібно. І якщо одне заборонять, будуть уживати щось інше, – упевнений наш «експерт». – Усе заборонити неможливо. Та, мабуть, і не треба. Бо були в нас часи, коли перестали продавати коттер. Їздили в сусідні міста на електричках і «затарювались» там. Я вважаю, що треба не забороняти, а піднімати ціни. Кому вкрай треба, все одно купуватимуть, щоб перебити потяг, а малолітки не підсядуть. Хоча, мабуть, тоді страждатимуть ті, кому насправді потрібні ці ліки.
А для того щоб зрозуміти, чи багато людей зловживають ліками, Руслан радить просто озирнутися навколо.
– Тільки дивіться уважніше. Такі зелені порожні пожмакані блістери від таблеток, або темно-коричневі баночки від сиропів. Вони ж повсюди. При тому, що багато наркоманів викидають упаковку в урни, – Руслан продовжує екскурс у світ фармнаркоманів. – У мене є знайомий, який закидається просто в компанії друзів, і ніхто не помічає. Лущить блістер у кишені однією рукою, наче насіння, в іншій тримає пиво. Позіхнув, кулаком із таблетками прикрив рота, запив пивом, проковтнув по десять штук за раз, біля урни викинув упаковку – все. І я навіть не уявляю масштабів, до яких доходить ця мода.
Артем Богдан, матеріал з газети "Слобідський край" № 26 від 01.03.2014