Останній Герой далекої війни

Останній Герой далекої війни

Фото: warheroes.ru

Завжди спокійний, скромний, з ясним поглядом та офіцерською виправкою. Легендарний льотчик-штурмовик Михайло Карпєєв 21 листопада відзначив свій 95-й день народження. Наразі це єдиний Герой Радянського Союзу, який проживає у Харкові. «СК» дізнався про найнебезпечніші вильоти ветерана, історію кохання та найбажаніший подарунок.

Війна і небо

У 23 роки Михайло Карпєєв мав уже звання Героя Радянського Союзу та багато бойових нагород. Однак він завжди залишався скромною людиною, для якої честь, обов’язок, родина – не пусті слова.

У Михайла Полікарповича було непросте дитинство. Він народився в селі під Чебоксарами. Його мати рано померла, батько загинув. Виховувала хлопчину братова дружина – сувора жінка. У неї були свої діти, за якими довелося наглядати Михайлові. Жила родина бідно, навіть валянок не було, а лапті були чи не одні на всіх.
– Коли до родини приїжджали гості, то ми, маленькі, сиділи по чотири години перед дверима й чекали, коли родичі вийдуть та дадуть нам карбованець. Для мене в дитинстві це був найбільший подарунок, – згадує Михайло Полікарпович.

Хлопчина з дитинства мріяв про небо. Займався в місцевому аероклубі, а після закінчення школи вступив до Свердловської військової авіаційної школи пілотів. Та закінчувати її довелося за прискореною програмою – почалася війна. У серпні 1941 року Карпєєву присвоїли звання сержанта та відправили навчати пілотів до авіаційної школи в Алма-Ату, а наприкінці вересня він разом зі своїми курсантами вже був на фронті. На тій страшній війні Михайло Карпєєв провів 949 днів. На його рахунку понад 300 бойових вильотів, 25 знищених танків і 60 залізничних вагонів з технікою і живою силою супротивника. Ворог тричі підбивав його літак, одного разу виліт закінчився важким пораненням Михайла. 22 лютого 1942-го під час бойового вильоту під Ленінградом (наразі Санкт-Петербург) у його літак потрапив снаряд, пілоту перебило ліву руку. Та незважаючи на тяжке поранення, Михайло Карпєєв зміг виконати поставлене перед ним бойове завдання – штурвал затиснув колінами, а бомбу скидав здоровою рукою. Щоправда, потім літак упав, а Михайло Полікарпович потрапив до шпиталю, руку лікарям удалося врятувати.

Михайло Карпєєв по середині. Фото: newsroom.kh.ua

За словами Героя, найнебезпечнішими були розвідувальні польоти у тил ворога.

– Найнебезпечніші вильоти були у Пруссії. Територія була повністю незнайомою, її потрібно було вивчити. Мені доводилося робити розвідувальні польоти. Потім знімки передавав нашим танкістам. У мене було чотири фотоапарати, доводилося літати на низькій висоті і фотографувати територію противника. Найнебезпечнішим був виліт у тил ворога на 120 км. У мій літак потрапив снаряд, і машина стала некерованою, – поділився спогадом Михайло Полікарпович.

У червні 1945 року за мужність та героїзм гвардії лейтенанту Михайлу Карпєєву було присвоєне звання Героя Радянського Союзу. Крім цього, його нагороджено орденом Леніна, медаллю «Золота Зірка», орденом Олександра Невського, двома орденами Червоного Прапора, двома орденами Вітчизняної війни І ступеня, орденом Богдана Хмельницького, орденом «За службу Батьківщині в Збройних Силах» і 29 медалями.

Сімейна історія

Після закінчення війни Михайло Карпєєв продовжив службу. Під час відрядження у Грозний 24-річний чоловік зустрів своє кохання – 22-річну красуню Розу. А познайомилася пара на танцях.

– Прийшла до мами подруга й каже: «Розо, ходімо на танці. Там такі хлопці, нещодавно два Герої СРСР приходили, я з одним познайомилася, пішли тебе з другим познайомлю», – розповідає молодша донька Карпєєвих Олександра. – Мама спочатку не хотіла йти, але подруга її все-таки умовила.

На танцях бравих офіцерів було складно не помітити. Знайомство Рози і Михайла відбулося, молоді люди сподобалися одне одному, симпатія переросла в кохання, і за кілька місяців вони побралися. Молода родина переїхала до Білорусії, саме туди відправили Михайла служити.

– Мама часто казала нам, що жодного разу не пошкодувала, що обрала за чоловіка тата, – згадує молодша донька. – І для нас він завжди був добрим татком, з кожного відрядження, а їх було дуже багато, обов’язково повертався з подарунками для нас.

У родині Карпєєвих народилося три дитини – усі дівчата: Ірина, Олена та Олександра. На жаль, дружина Михайла Полікарповича та середня донька вже пішли в інше життя.

– Тато так хлопчика хотів. Був переконаний, що третьою дитиною син народиться, а народилася я, тому мене Сашою й назвали, – сміється донька. – Коли мама дізналася, що і третя дівчинка – спочатку засмутилася, та батько її заспокоїв: «Нічого, є в нас три дочки, значить, буде й три сини – їх майбутні чоловіки».

Так і сталося, кожного зятя Михайло Полікарпович прийняв дуже добре. До речі, всі зяті так само закохані в небо – всі були пілотами. Чоловік найстаршої доньки був пілотом вертольота, середньої – пілотом-випробувачем (загинув під час одного з випробувань), чоловік наймолодшої літав на винищувачах.

– Тато до всіх дуже добре ставиться. Що кожна з нас вийшла заміж за льотчика, нічого дивного. Ми жили у військовому містечку, тому і коло спілкування у нас було відповідне. Наприклад, мій чоловік – Ігор Єгоров – був нашим сусідом, його батько також був військовим льотчиком, – каже Олександра.

Родина в Михайла Полікарповича велика і дружна. Окрім доньок має внучку і чотирьох онуків, а також двох правнуків і чотирьох правнучок. Найстарший онук Олег теж навчався в Харківському авіаційному училищі, але працювати за професією не став. Один з онуків, що живе в Росії, працює в конструкторському авіаційному бюро.

– Мої онуки та правнуки такий чудовий подарунок мені до дня народження зробили. Подарували великий фотоальбом, який робили на замовлення. На ньому написано: «Любому дідусеві від онуків та правнуків». В альбомі їх фотографії, починаючи з дитинства і до сьогодні, багато фотографій з подорожей, – розповідає легендарний льотчик.

Фото: kharkivoda.gov.ua

21 листопада у квартирі Героя Радянського Союзу генерала-майора Михайла Карпєєва двері практично не зачиняються. З поздоровленнями та подарунками приходить багато людей: представники влади, військові, колеги, колишні курсанти та близькі.

– Який би подарунок хотів? Щоб в Україні знову був мир, щоб мої онуки, правнуки жили під мирним небом. Війна ніколи нічого доброго не приносить, – розповів Герой.

Юлія Міронюк