Людина, яка зробила головну наукову бібліотеку Харківщини: як склалося життя Костянтина Рубинського

Людина, яка зробила головну наукову бібліотеку Харківщини: як склалося життя Костянтина Рубинського

Колаж Бріани Янковської

26 травня виповнюється 160 років від дня народження відомого історика, бібліографа і бібліотекознавця, якому Харків вдячний за наявність Центральної наукової бібліотеки, а сотні тисяч жінок – за можливість опанувати професію бібліотекаря.

13 травня (за старим стилем) 1860 року в місті Балта на Одещині в родині підполковника народився син, якого назвали Костянтином. Ім’я це походить від грецького «константа» і означає «постійний». Це був той самий випадок, коли ім’я визначило долю – Костянтин Іванович Рубинський був постійний і в справі, яку собі обрав, і в особистих стосунках.

Фото зі статті Н. М. Березюк «К. И. Рубинский – библиотекарь, библиотековед, библиограф (1860–1930)»

Після закінчення Ніжинської гімназії юнак вступив спочатку до Ніжинського історико-філологічного інституту, а в 1883 році перевівся на історико-філологічний факультет Харківського університету. З того часу майже все його подальше життя буле пов’язане з Харковом і бібліотекою.

Сім’я відставного підполковника Рубинського, який оселився з п’ятьма дітьми в містечку Короча на Бєлгородщині, жила більш ніж скромно. Костянтин вступив в університет саме тоді, коли набрав чинності новий університетський статут. Оплата за навчання зросла, а жити у великому місті було дуже дорого. Виходом для багатьох були стипендії – і Костянтин Рубинський отримав таку від Міністерства освіти. Щоправда, натомість він зобов’язувався після закінчення університету зайнятися педагогічною практикою. Але навіть цих стипендіальних грошей не вистачало – Костянтин повинен був ще й допомагати рідним, адже в сім’ї були ще дві дочки на виданні. Він розривається між заняттями і репетиторством.

Закінчивши через два роки університет, молодий учитель отримує місце в харківській жіночій гімназії «Філіпс» (згодом – гімназія Грегорцевич). Он працює там лише один рік, а потім переїжджає до Пензи.

Винахідник «продльонки» і розгрібач книжкових завалів

З 1886-го по 1893 рік Рубинський живе і працює в Пензі. Він викладає історію і географію в училищі. Переконавшись, що діти з бідних сімей погано вчаться тому, що вдома їм просто ніде вчити уроки, він почав збирати їх вечорами в училищі і проводити додаткові заняття. Ця ініціатива була підтримана, і в місті були організовані безкоштовні вечірні курси для невстигаючих дітей міста – по суті, своєрідна «група продовженого дня».

У кінці 1893 року Рубинський повертається до Харкова, а 16 лютого 1894-го починає працювати помічником бібліотекаря Харківського Імператорського університету. Найближчі п’ять років стануть для нього, як він сам пізніше зізнавався, «невіддячуваною втратою».

Бібліотеці університету на той момент до 100-річчя залишалося всього 10 років. Фонд її збільшився в 40 разів і становив 150 тисяч одиниць зберігання, а штат – з 3 осіб до 5. Щорічно в бібліотеку надходило 2500 томів, здебільшого це були подаровані книги – але не завжди цінні. До того ж 40 тисяч томів були розібрані, каталогів і приміщень для читачів не було. По суті, бібліотека перетворилася на склад, де ніхто нічого знайти не міг – а значить, користуватися нею в повному обсязі було практично неможливо. Про своє життя у подальші роки Рубинський у рапорті на ім’я ректора писав: «Протягом 5 років я несу труд, який посильний 14 працівникам. З 6-ї години ранку до 10-ї вечора я займаюся тільки бібліотечною роботою. Я позбавлений можливості знайомитися не тільки з поточною літературою, але й навіть з бібліографією...»

У 1900 році Рада університету затверджує Костянтина Івановича Рубинського на посаді бібліотекаря. Це було серйозне підвищення – посада бібліотекаря в імператорських університетах вважалася державною службою з мундирами, чинами і орденами.

Творець

Харківський університет готувався до свого 100-річчя. І одним із серйозних, навіть – революційних, перетворень була бібліотека. У тому ж 1900-му було розпочато будівництво нової будівлі – однієї з перших в Україні, спеціально призначеної для бібліотеки. У ній усе повинно було бути організовано на найсучаснішому на той момент рівні. Читальний зал на 250 місць, перший в Україні механічний книгопідйомник, зручні службові приміщення – все це було передбачено. У 1902 році будівля була готова, потрібно було тільки перенести і розставити 150 тисяч рукописів, книг, підшивок журналів і газет. А ще – організувати систему їх пошуку для читачів.

Фото: the-past.inf.ua

Рада університету організувала для Рубинського відрядження – і протягом місяця він об’їхав 25 найбільших бібліотек Москви, Санкт-Петербурга, Юр’єва, Варшави, Києва, Риги, Ніжина, де знайомився з організацією та основними напрямами діяльності. Особливу увагу він звернув на систему розстановки фонду, способи переміщення бібліотек у нові книгосховища, методи каталогізації. На цій основі він розробив власний проект розміщення фонду університетської бібліотеки.

У жовтні 1904 року перенесення книг в нову бібліотеку було завершено. Університет отримав нарешті зібрання книг, що відповідає всім сучасним вимогам.

Фото: the-past.inf.ua

Костянтин Рубинський бере відпустку і їде за кордон – і не для того, щоб відпочити: він відвідує найбільші бібліотеки Парижа, Берліна, Мюнхена, Женеви, Відня, Лозанни, Берна. Дослідник в усьому до дрібниць розбирається і переймає зарубіжний досвід для того, щоб застосувати його в Харкові.

У результаті в бібліотеці Харківського університету збільшується нарешті штат: у 1905 році там працює вже чотири штатні помічники бібліотекаря, п’ять осіб – за наймом, два молодші помічники і п’ять служителів – усього 17 людей. Рубинський добивається збільшення зарплати штатним співробітникам на 20 % і доводить, що до роботи в штаті потрібно залучати жінок (згідно з височайшим повелінням «Про службу осіб жіночої статі» від 1871 року вони в штат не допускалися). Рубинський проаналізував роботу позаштатних співробітників-жінок і дійшов висновку, що вони педантичніше, ретельніше і чіткіше виконували свої обов’язки. Час показав, що Костянтин Іванович мав рацію. Коли в бібліотеці стало більше жінок-служителів, це відразу позначилося на якості роботи.

Інше життя

У 1912 році Костянтин Іванович одружився – на гарній напівгречанці набагато молодший за нього, яка мала сина від попереднього шлюбу.

К. І. Рубинський з дружиною. Фото зі статті Н. М. Березюк «К. И. Рубинский – библиотекарь, библиотековед, библиограф (1860–1930)». 

Він усиновив хлопчика  і виховував як свого. У шлюбі народилася донька Антоніна, яку Костянтин Іванович любив усім серцем. Дочка росла хворобливою, і лікарі порадили переїхати з Москалівки, де жила сім’я, в передмістя. Костянтин Іванович спочатку винайняв, а потім і викупив будиночок з чотирьох кімнат у селищі Зелений Гай. Дівчинці не було і 9 років, як дружина пішла до іншого чоловіка. Тоня залишилася з батьком. Утім, пішла – це голосно сказано: чотири кімнати поділили на дві сім’ї. Жити ставало все складніше: Перша світова, революція, громадянська війна... Кому в цих умовах потрібні бібліотеки і бібліотекарі? Співробітники розбіглися. Костянтин Іванович ходив у бібліотеку, часто залишаючись там ночувати – щоб не розтягнули книги. А ще купував задешево папір, клеїв з нього кульки і ніс на Благовіщенський ринок торговцям, які платили за них копійки. І годував дві сім’ї, а коли дочка пропонувала їм піти і жити окремо, говорив: «Що ти, дівчинко, вони через тиждень помруть від голоду». А ще були гонорари за переклади – він блискуче знав кілька європейських мов.

З колегами. Фото зі статті Н. М. Березюк «К. И. Рубинский – библиотекарь, библиотековед, библиограф (1860–1930)». 

Нова влада йому не довіряла – як-не-як «з колишніх», а йому доводилося приховувати своє дворянське походження і нагороди. Чистки фондів під гаслом партійності, звільнення «неблагонадійних» колег – людей освічених і люблячих бібліотечну справу – все це Рубинський переживав дуже важко.

Фото зі статті Н. М. Березюк «К. И. Рубинский  – библиотекарь, библиотековед, библиограф (1860–1930)».

Був туманний ранок 1 грудня 1930 року. Бібліотекар Рубинський ішов по колії залізниці. Його збив потяг, коли до станції залишалося всього 100 метрів. Це була неділя – він міг не їхати на роботу, але для нього ніколи не було вихідних...

Читайте також: Як склалося життя найелегантнішої жінки Харкова