Як хлопчина з Куп`янщини став засновником хірургії серця в країні

Як хлопчина з Куп`янщини став засновником хірургії серця в країні

Колаж Бріани Янковської

Харків. Вулиця Пушкінська, 27. Невеликий будиночок, у якому зараз розміщується кафедра клінічної фармації Національного фармацевтичного університету. До революції цей будинок належав хірургу Аполлінарію Григоровичу Подрєзу – надзвичайній людині, про яку з повним правом можна сказати: засновник, новатор, вчитель.

18 листопада 1852 року в сім’ї небагатого куп’янського дворянина Григорія Подрєза народився син, якого назвали доволі рідкісним для того часу ім’ям – Аполлінарій, що означає присвячений Аполлону – богу, який, крім усього іншого, був і лікарем.

Хлопчик ріс у маєтку тата в Куп’янському повіті, і батьки не шкодували грошей для навчання сина – він отримав чудову домашню освіту. У 10 років хлопчика віддають на навчання у другу харківську гімназію, яка славилася рівнем підготовки своїх вихованців. Після закінчення гімназії Аполлінарій вступає на медичний факультет Харківського університету. Саме тут він зрозумів, що медицина, і передусім хірургія – його покликання: будучи студентом третього курсу, він отримав золоту медаль за наукову роботу.

В аудиторії та на фронті

У 1875 році Подрєз із відзнакою закінчив університет, отримав звання лікаря і повітового лікаря. Але його як дослідника, що подає надії, залишили стипендіатом при факультетській хірургічній клініці. Однак у клініці він пропрацював недовго: буквально через рік молодий хірург уже набуває досвіду на полях сербсько-турецької війни, командуючи 1-м Харківським санітарним загоном і завідуючи хірургічним відділенням Харківського польового госпіталю. Потім була ще одна війна – російсько-турецька, і знову – кров, перев’язки, операції, ускладнення... Напевно, саме тоді Аполлінарій Подрєз навчився діяти швидко й рішуче, приймаючи нестандартні рішення заради одного – порятунку людського життя...

Повернувшись до Харкова, молодий хірург вирішив поєднувати наукову діяльність з практикою: він склав іспит на ступінь доктора медицини та захистив дисертацію. Однак цього Подрєзу здалося замало: у 1879 році він їде за кордон для стажування в хірургічних клініках Парижа та Відня.

«Не шкодував особистих коштів»

Повернувся він у 1884 році, і вже через три роки Аполлінарій Подрєз – позаштатний екстраординарний професор Харківського університету. Цю посаду йому дали за розроблений курс лекцій і написання першого вітчизняного підручника з урології. Викладацька діяльність захопила хірурга: прагнучи забезпечити студентів необхідною навчальною базою, він у себе вдома, на вулиці Пушкінській, 27, відкриває приватну клініку урологічних хвороб на

30 ліжок і просить Попечительську раду університету про використання її для практичних занять студентів. До речі, це була перша в Росії самостійна університетська урологічна клініка.

Одночасно Подрєз займається хірургією серця – до 1886 року він публікує 5 наукових праць у цій галузі, які по суті роблять його засновником хірургії серця в Росії.

Через кілька років після того, як у 1889 році Аполлінарія Григоровича затвердили екстраординарним професором на кафедрі хірургічної патології, сучасники напишуть про цей період його життя: «Істинний клініцист у душі, він зумів обставити кафедру хірургічної патології настільки цікаво, що слухачі 3-го курсу не помічали різкого переходу з військового госпіталю у факультетську хірургічну клініку. Він не шкодував особистих коштів як на поліпшення операційної кімнати, так і на іншу обстановку хірургічного відділення військового госпіталю, так само як і лабораторії, в якій при ньому було заведено кілька нових цінних апаратів, виписано багато книг і т. ін.

Протягом п’яти років Подрєз займав кафедру хірургічної патології і залишив найкращу пам’ять у середовищі своїх товаришів по службі як на факультеті, так і у військовому госпіталі. Захоплюючись особливо хворобами сечостатевих органів, Подрєз вельми ретельно обставив цей відділ і в клінічному відділенні госпіталю, тож наступні після нього хірурги знайшли вже підготовлену клініку в цьому відношенні...»

Організатор і вчений

У 1894 році Аполлінарія Подрєза, на той час уже штатного професора університету, призначають директором клініки госпітальної хірургії, і тут проявився ще один його талант – організаторський. Клініка була розташована при Олександрівській лікарні й перебувала в доволі занедбаному стані – тут не було ні навчальної аудиторії для студентів, ні умов для занять. Професор подає до університету доповідну за доповідною, намагаючись знайти гроші для переобладнання клініки, але безуспішно. В одній з доповідних записок він називає свою посаду тяжким хрестом, але з усім тим продовжує його нести і розраховує тільки на свої сили. Йому вдалося залучити гроші меценатів, і завдяки цьому було обладнано навчальну аудиторію. У самій клініці було збільшено кількість ліжок, зріс штат викладачів, покращилися умови для проведення практичних занять, зріс обсяг операцій і зменшилася кількість післяопераційних ускладнень, було введено у практику регулярні професорські обходи за участю студентів.

Одночасно з цією організаційною роботою Аполлінарій Подрєз продовжував займатися наукою: йому належить 46 наукових праць, насамперед – з урології. Піклуючись про кафедру та її кадри, він написав 7 рецензій на докторські дисертації, серед них і на дисертацію Миколи Трінклера, і 37 – на наукові роботи претендентів.

У його приватній клініці студенти, крім навчальної роботи, займалися так само й науковими дослідженнями під керівництвом професора.

На відкритому серці

У 1897 році Аполлінарій Под­рєз виконує унікальну операцію на відкритому серці. У своїй статті «Про хірургію серця» він так описує ситуацію: «15 грудня 1897 р. селянська дівчина Меланія Си-ва, 16 років, поранила (ненавмисно) себе в груди пострілом з револьвера 32-го калібру. Через 2 години після поранення хвору було доправлено в госпітальну хірургічну клініку в тяжкому стані. Операцію проводили 19 грудня під ефірним наркозом у присутності ординаторів клініки, кількох студентів 5-го курсу і проф. Рєпрєва». Розкривши грудну клітку, Подрєз брав серце, що працювало, у руки, обмацував, навіть колов голкою і зондував рану, але кулю так і не знайшов: «Цікава особливість даного випадку полягає в малій реакції з боку серця на всі доволі грубі прийоми, які мені доводилося проводити заради відшукання стороннього тіла. Через півтора місяця шляхом пластичної операції була закрита недостатність у грудній стінці. Хвору виписано з клініки 27 березня 1898 р.

Для вирішення такого загадкового випадку й особливо для з’ясування місця кулі 30 березня через хвору було пропущено рентгенівські промені в терапевтичній факультетській клініці проф. Оболенського. Положення кулі на флуороскопі видно досить ясно. Іноді вдавалося бачити пересування стороннього тіла відповідно до ритмічних скорочень серця. У даний час хвора в селі, має хороше здоров’я і перебуває під наглядом лікаря».

Унікальність операції полягала в тому, що до цього не було спроб зробити таку операцію на пораненому серці. У медицині з’явився новий термін – «доступ Подрєза», а методика, яку він розробив, зберегла своє значення і до сьогодні.

До кінця вірний своїй справі

Аполлінарій Подрєз ще не раз виявився першим: він першим у країні провів операцію з видалення патологічно зміненої селезінки; він першим використовував при операціях гумовий катетер; у медицину увійшло поняття «шпатель Подрєза» – спеціальний хірургічний інструмент, застосовуваний при трепанації черепа, «операція Подрєза-Вишневського» тривалий час застосовувалася в урології, було й ще багато інших, зрозумілих лише фахівцеві, ноу-хау. Одночасно він сам не боявся застосовувати чужі новації.

При всьому тому Аполлінарій Подрєз не був педантом, вченим сухарем або суто кабінетним ученим – сучасники пишуть про нього як про щиросерду людину, чудового оратора та відмінного викладача, якого любили студенти й поважали колеги.

Життя талановитого хірурга перервалася в самому розквіті творчих сил: під час верхової прогулянки він упав з коня й розбився. Йому було всього 48 років.

За заповітом хірурга Подрєза його будинок з клінікою на Пушкінській вулиці переходив у власність університету з тією умовою, що там існуватиме урологічна клініка. Якщо ж заснування клініки з якихось причин буде неможливим, то всі гроші від продажу майна повинні були надійти на користь госпітальної хірургічної клініки харківського університету. Свою дачу в Люботині він заповідав фельдшеру, з яким пропрацював близько 20 років.

Читайте також: Їх справа – тютюн: як караїми створили у Харкові цілу галузь промисловості 

Автор: Інна Можейко