Як жив та воював останній Герой Харкова
Цього тижня Харків попрощався з останнім Героєм Радянського Союзу, легендарним льотчиком Михайлом Карпєєвим. Почесний громадянин Харкова, він не дожив до свого сторіччя усього півроку.
Людина-легенда, він 77 років носив звання Героя Радянського Союзу – адже присвоїли його Михайлу Карпєєву, коли йому було всього 22 роки – в червні 1945-го. Ні, не носив – він і був Героєм. Справжнім.
Хлопчисько з Поволжя, він виріс у селі Якимово. Зараз це вже частина Чебоксар. Прізвище Карпєєв тут і досі мають багато мешканців; є навіть переказ про його походження: був такий собі місцевий підприємець Карп, а його робітники на питання: чий працівник? – відповідали: Карпєєв, так і повелося.
Будинок, в якому народився Михайло Карпєєв (перебудований). Фото: sovch.chuvashia.com
Михайло народився в той самий 1922 рік, коли на Поволжі стався страшний голод. Але родина вижила; дитинство в нього було, як у всіх: бігав із сусідськими хлопцями на Волгу (до неї було всього десь кілометр), «пропадав» в улюбленому місці дитячих ігор – місцевому яру, а взимку – катався на санчатах. Як сталося, що він потрапив до Чебоксарського аероклубу – зараз уже важко сказати, але дивного в цьому нічого не було – льотчики у ті часи були такими ж героями в очах підлітків, як у хлопців 60-70-х космонавти. Їх імена знали усі, а біографії та подвиги вивчали до найменших подробиць.
Будівля школи, в якій вчився Михайло Карпєєв. Фото: sovch.chuvashia.com
У 1940 році Михайло одночасно закінчив середню школу та Чебоксарський аероклуб. Він мріяв про небо, тому вступив у Свердловську авіаційну школу, яка готувала пілотів. Але через 9 місяців у двері постукала війна…
Читайте також: Українець, який винайшов ракету
Тоді це було звичайною справою – усі військові училища екстрено організували прискорений випуск – фронту потрібні були бойові льотчики. Вже в серпні 1941-го сержант Карпєєв спочатку був відряджений в Алма-Ату як інструктор місцевої авіашколи, а невдовзі в складі сформованого 662-го полку нічних бомбардувальників вирушив на фронт.
З фронтовими друзями. Фото: gx.net.ua
950 фронтових днів
Літати він починав на У-2 – літаку розвідки і зв’язку, а по суті – «кукурудзнику», єдиною перевагою якого були безшумність і можливість літати низько над землею. У перший же бойовий виліт молодий льотчик потрапив під зенітний обстріл, але благополучно уникнув його. «Пролітаєш лінію фронту, німці раз – прожектором тобі в кабіну. Опускаєш голову, головою помотаєш, заспокоїшся, летиш далі, скидаєш бомби», – згадував пізніше Михайло Карпєєв. У лютому 1942-го в одному з польотів йому снарядом зенітки перебило ліву руку. До кінця життя Карпєєв вважав, що йому пощастило: живою після кожного вильоту поверталася тільки половина льотчиків. Півроку в госпіталі – і вирок лікарів: тільки в піхоту. Але він домігся, щоб дозволили повернутися на У-2.