Як звичайний суфлер став видатним артистом: доля «українського Щепкіна» Карпа Соленика

07.06.2021 17:20 Хронограф
Фото: news.rambler.ru Фото: news.rambler.ru

Сьогодні, 7 червня, виповнюється 210 років з дня народження видатного артиста, який багато років грав на харківській сцені – Карпа Соленика.

Відомий артист раптово захворів, а замість нього на сцену виходить молодий суфлер (дублер), який знає роль напам’ять. Він рятує становище і в одну мить стає зіркою… Знайомий сюжет? Скільки разів він обігравався в кіно та на сцені! Але це буває і в житті: саме так трапилось з Карпом Солеником.

Син повітового землеміра з невеликого мальовничого містечка Лепель Вітебської губернії, Карпо Соленик, на відміну від багатьох акторів, отримав пристойну освіту. Його батько, титулярний радник, отримав спадкове дворянство, коли хлопчикові було дев’ять років. У вісімнадцять років Карпо вступив на математичний факультет Віленського університету, який на той час вважався одним з престижних, особливо в галузі природничих та математичних наук. Але провчився юнак там недовго – щонайбільше півтора року, а потім перевівся (або був переведений) до Харківського університету. Про те, чому так сталося, є два пояснення: любов до театру, яка прокинулася в ньому ще у студентські роки, і... розгром польського повстання 1830–1831 років, у результаті якого Віленський університет був закритий, а студентів «розкидали» по інших університетах.

Читайте також:  Музика на виробництві: як у Харкові 50 років тому незвичний експеримент проводили

Як би там не було, продовжувати навчання юнак не став: він вступає у трупу власника харківського театру Штейна і стає там суфлером.

Пан Випадок

Трупа Штейна була стартовим майданчиком для багатьох акторів, які вражали своєю грою потім на сценах столичних театрів. Наприклад, у 1816 році з Курська до Харкова приїхав вступати в трупу Штейна нікому не відомий актор Щепкін, ім’я якого через кілька років стало відомим всій країні. У другій половині 20-х років того ж ХІХ століття Штейн «відкрив» публіці оперного співака Петрова, який став згодом знаменитим. От у цій «кузні кадрів» і опинився молодий суфлер, глибоко люблячий театр і який мріяв про сцену. А потім у справу втрутився пан Випадок: прем’єр запив, Соленик вийшов на сцену замість нього і... на початку 1832 року ім’я Карпа Соленика як актора з’являється на афішах.

Улітку і восени 1832 року трупа виступала в Курську. Приймали акторів там дуже тепло. Але на початку зими, коли потрібно було повертатися, як завжди, в Харків, у трупі стався розкол. Штейн наполягав на поверненні, частина акторів, зокрема і Соленик, їхати не хотіла. «Розкольники» утворили нову трупу, яку очолив драматичний артист Млотковський. У цій новій трупі Карпо Соленик швидко став улюбленцем публіки.

У 1835 році Штейн, практично розорившись, змушений був виїхати з Харкова, а в 1936-му сюди перебралася трупа Млотковського. Соленик приїхав разом з трупою.

«Рішуче комічний талант»

Життя провінційного актора ніколи не була легким – а в першій половині ХІХ століття тим паче. В актори йшли купці, які розорилися, дрібні чиновники, які втратили місце, недовчені студенти; на них дивилися як на людей неповноправних, залежних не тільки від антрепренера, але й від поліцмейстера або навіть – городового. На сцені панували застарілі прийоми, далекі від натуральності, в акторському середовищі – інтриги; процвітало пияцтво. Щоб вижити і навіть більше – стати знаменитим, треба бути не просто талановитою людиною – а геніальною! Соленику це вдалось.

Читайте також: «Народився драматургом»: три життя Зіновія Сагалова

У тому ж 1836 року не хто-небудь, а сам Гоголь переманює його в Петербург на столичну сцену – він збирався ставити «Ревізора» і в ролі Хлестакова бачив Соленика. У листі своєму знайомому чернігівському поміщику Білозерському він писав: «...є в одній кочовій трупі Штейна, під дирекцією Млотковського, один актор, на ім’я Соленик. Чи не маєте ви якихось про нього звісток? І якщо вам трапиться зустріти його десь, чи не можна як-небудь умовити його їхати сюди? Скажіть йому, що ми всі будемо старатися про нього. Данилевський бачив його в Лубнах і був у захопленні. Рішуче комічний талант!».

Потім буде зроблена ще не одна спроба «виманити» Соленика з України, але всі вони не увінчалися успіхом. Найгучніше запрошення було зроблене в 1837 році, коли Щепкін і Соленик (який, до речі, грав Хлестакова) виступали у Вознесенську під час огляду військ у присутності царської родини та імператора. На нього Соленик відповів: «Ні, ваша світлосте, я малорос, люблю Малоросію, і мені шкода розлучатися з нею».

Легка вдача

Він гастролював у Кишиневі та Одесі, йому аплодували Полтава, Воронеж і Київ; з Млотковським він розставався і знову повертався до нього.

У 1839 році він був найвисокооплачуванішим актором у трупі Млотковського і навіть купив у Харкові будинок, а через три роки посварився так, що виїхав з Харкова до Воронежа і повернувся назад, тільки коли з Харкова назавжди поїхав Млотковський.

Театр у Харкові, побудований Млотковським (зараз тут після перебудов знаходиться театр ім. Т. Г. Шевченка)

«Соленика любили всі, від райка до крісел. Якою б не була нудною п’єса, але якщо в ній брав участь Соленик – вона проходила весело. Якою б не була маленькою і вульгарною роль, вона ставала в нього чудовою. Бувало в залі театру тихо і сонно, глядачі дрімають, але от за лаштунками лунає жвавий говір Соленика – і всі піднімають голови, усмішка задоволення осяває всі обличчя, і руки всіх готуються аплодувати. У зіткненнях на сцені зі столичними знаменитостями – до того ж інші, дуже непогані, харківські актори нібито йшли в тінь – Соленик завжди стояв на найвиднішому місці», – писала «Киевская старина».

Йому було дано талант і легкий, веселий характер. Унікальний випадок: він не змінювався радикально на сцені. За лаштунками, вдома, у гостях, у ресторані він був таким само веселим і дотепним. Судячи з усього, на сцені він грав самого себе і тому ніколи не вчив ролі. Його вражаюче вміння імпровізувати в будь-якій ситуації і скільки завгодно часу приводило у відчай партнерів, які не знали цього, особливо заїжджих гастролерів. Знаменитий комік Живокіні, не почувши від Соленика знайомого тексту, образився і замовк. А Соленику невтямки, чому знаменитість йому не підіграє. Закінчився конфлікт тим, що директор театру забрав у Соленика роль. Карпо Трохимович поставився до цього, як зазвичай, філософськи і тільки сказав: «Ну і слава Богу! А то на сцені Живокіні замучив би мене своїм упертим мовчанням».

Читайте також: Незіркова та незрівнянна Світлана Коливанова: харківська зірка світового масштабу відзначає ювілей

Він і до життєвих питань ставився легко. Наприклад, питання одруження вирішив так: ішов по харківській вулиці, побачив у вікні молоду актрису Протасову, свою колегу по трупі, яка подобалася йому вже давно. Він зупинився перед вікном і лаконічно сказав: «Одружуємося!» Партнерка не залишилася в боргу і, не замислюючись, відповіла: «Одружуємося!» У той же вечір вони обмінялися обручками.

Таких історій за коротке (а він прожив усього 40 років) життя у Карпа Соленика було безліч. У 1849 році актор  переїхав до Одеси – він дізнався про те, що хворий на туберкульоз, і сподівався, що морське повітря йому допоможе. Але в чужому колективі відчував себе незатишно, багато пив, сумував по Харкову і через два роки повернувся. Карпа Трохимовича призначили режисером, але його ім’я недовго було на афішах: у серпні 1851 року Соленик зліг, а в жовтні його не стало. Портрет актора до нас не дійшов: перша фотографія в Харкові була відкрита в рік смерті Карпа Соленика.