Олександр Градський: музикант-епоха з харківськими коріннями

11.12.2021 12:30 Хронограф
Фото: uznayvse.ru Фото: uznayvse.ru
«Как молоды мы были» – лунало з усіх екранів країни, і люди похилого віку витирали сльози, а ми – молоді та зухвалі – дивувалися: ну так, пісня гарна, але плакати чого? І зрозуміли це багато років по тому. А тепер і він відіграв свій останній тайм. 28 листопада не стало композитора, співака, мультиінструменталіста та творця шоу «Голос» Олександра Градського.

«Пішла епоха», «не стало Майстра», «він абсолют і принцип», «невідновна втрата для музики», «унікальний вокальний талант», «великий художник», «блискучий композитор», «лідер вітчизняного року» – за дні, що минули після 28 листопада, було сказано багато таких і аналогічних слів, які зазвичай говорять у таких випадках. Але, на відміну від інших випадків, тут кожне слово було правдою – і про унікальний талант, і про епоху. А починалася ця епоха так...

Листопад 1949 року. Челябінська область, місто Копейськ. У молодого інженера Бориса Фрадкіна, який приїхав з Москви до Копейська за розподілом, народився син, якого назвали Сашком. Його мати Тамара Градська, була випускницею ГИТИСа, яку після закінчення університету запрошували до МХАТа. Але вона вважала за краще любов, сім’ю та життя в далекому Копейську, де керувала самодіяльним театром у місцевому Палаці культури.

З мамою Тамарою Градською. Фото: uznayvse.ru

У 1957 році сім’я повернулася до Москви і оселилася у невеликій кімнатці в напівпідвалі. Хлопчику було 9 років, коли його відвели до музичної школи і віддали «на скрипку», де Сашко, який мав безсумнівні здібності до музики, навчався без особливого бажання. Не вирізнявся він і в точних науках – зате гуманітарні давалися легко. Так само легко він став незмінним учасником шкільної самодіяльності – грав на гітарі та фортепіано, співав, брав участь у шкільних спектак­лях. А мама його надихала, підбадьорювала та спрямовувала. Хлопчику було 14 років, коли вона померла. Це стало важким потрясінням. Коли оформлював паспорт, на згадку про матір Сашко взяв її дівоче прізвище – і прославив його.

Час експериментів

Ще в школі Градський захопився сучасною західною музикою; його кумирами були Елвіс Преслі, Луї Армстронг та «Бітли», платівки яких привозив йому дядько – артист ансамблю танцю Ігоря Моїсеєва. Польські студенти, які навчалися у МДУ, зібрали групу «Тараканы» та запросили школяра Сашка Градського до них вокалістом. У 1965 році він разом з Михайлом Турковим організував одну з перших вітчизняних рок-груп, яку назвав «Славяне», а в 1966-му переходить у групу «Скоморохи», для якої пише пісні.

Читайте також: Яку роль у житті Станіславського зіграла харківська глибинка

Закінчивши школу, Олександр працює вантажником на «Мосфільмі», а весь вільний час віддає музиці та «Скоморохам», а пізніше – «Веселым ребятам». Вони грали на танцях, давали концерти в районних БК і збирали гроші на професійну апаратуру, щоб створити групу, яка гратиме справжній, якісний російський рок. Довіряли чесності Градського настільки, що накопичені гроші зберігали у нього вдома в дивані і ніколи не перераховували – знали, що він не візьме жодного карбованця.

Олександр Градський, 1966 рік. Фото: uznayvse.ru

1969 року Олександр Градський став студентом факультету сольного співу Російської академії музики імені Гнесіних. Він уперше виступив сольно, у супроводі гітари та почав експериментувати з російським фольклором. Пізніше музикант згадував: «Я першим почав виступати один, без групи, під гітару, щоб краще донести вірші до публіки. Мені казали: навіщо ти це робиш? Років через п’ять це почали робити всі… До чого це я? До того, що, напевно, людина, яка робить щось раніше за інших, отримує свої шишки. І я їх загалом отримав...»

Визнання

Чому режисер Андрій Кончаловський, збираючись знімати «Романс о влюбленных», звернув увагу на студента Гнесінки Градського, сьогодні вже й не дізнатися. Можливо, «винним» був перший концептуальний альбом Тухманова «Как прекрасен мир» 1972 року, де Градський, крім головної пісні, виконав ще «Жил-был я» на вірші Кірсанова, до того ж на особисте прохання поета.

Як би там не було, масштабне замовлення віддали людині, яка не була членом Спілки композиторів. Градський не тільки написав музику до «Романсу», а й заспівав кілька пісень. Після виходу фільму пісні були записані на окрему платівку, а авторитетний американський музичний журнал Billboard назвав його артистом 1974 року з формулюванням «за внесок у світову музику».

Олександр Градський – артист 1974 року за версією Billboard. Фото: uznayvse.ru

Цього ж року Градський закінчив Гнесінку і розпочав сольну концертну діяльність, даючи по чотири концерти на день. Зали були набиті битком: адже Градський був не схожий і на зірок того часу – Кобзона, Хіля чи Лещенка. Худий, довговолосий, в окулярах з товстими лінзами, він легко і вільно брав ноти в діапазоні чотирьох октав.

У 1975-му Олександр Градський вступив до консерваторії; цього ж року він записав для фільму «Моя любов на третьем курсе» пісню Пахмутової на вірші Добронравова «Как молоды мы были», що стала хітом.

У другій половині 70-х він нарешті реалізовує свою давню ідею – записує концептуальний альбом «Русские песни», в якому російська народна музична творчість отримала рок-обробку.

На вершині

Хіти «Как молоды мы были», «Жил-был я», «Нам не жить друг буз друга», «Песня про маятник» – і серйозні вокальні сюїти «для тих, хто цінує та розуміє»: «Сама жизнь» на вірші Поля Елюара, «Звезда полей» на вірші Миколи Рубцова, «Флейта и рояль» на вірші Володимира Маяковського та Бориса Пастернака, музика до кінофільму «Узник замка Иф», рок-опера «Стадион», рок-балет «Человек» та безліч інших творів – за цими платівками ганялися, їх розшукували, «діставали»…

Читайте також: Під циганською зіркою: про життя Миколи Сліченка

Градський був самотньою людиною у творчості; він був настільки вимогливим, безкомпромісним і авторитарним, що вважав за краще працювати один у студії, ніж з колективом, домагаючись саме того, як він бачить і розуміє своє дітище. Він був багато в чому вільний чоловік і мав розкіш думати, робити і казати те, що боялися робити інші. Він був не зручний для системи та більшості представників сірого суспільства.

Олександра Градського рятував талант, музичні твори та золотий голос, які були визнані міжнародною спільнотою. Його знали та поважали люди з багатьох країн світу, музикант здобув авторитет порядної людини та вільного творця, професіонала, до його думки прислухалися, як до вчителя. Він був упевнений у своїй винятковості – настільки, що ніколи нікому не заздрив і ніколи не боявся, що його обійдуть. Навіть більше, з висоти свого становища він допомагав талантам пробиватися, всіляко підтримував і опікувався – власне, саме тому, мабуть, народився його «Голос»

З переможницею першого "Голосу" Діною Гаріповою. Фото: uznayvse.ru

Майстер та опера

Поступово Градський все більше відходив від року у звичному розумінні до класики. Сам він жартував: «Співав рок-н-рол – важив 70 кілограмів. Чим більше займався класикою, тим більше гладшав». Він співав в опері – у Большом театрі, виконував партію Звіздаря в «Золотом петушке» і викладав спочатку в Гнесінці, потім – завідував кафедрою вокалу в ГИТИСе. І 30 років писав оперу – «Мастер и Маргарита», знаючи, що вона ніколи не буде поставлена на сцені.

«Сюди увійшло все, що я знаю про музику, все, що пам’ятаю. У цій опері 30 моїх тем, але й багато цитат, знайомих мотивів, наспівів… Я «захворів» на цю тему в 1960-ті роки, коли за два дні проковтнув роман. Але робота просувалася повільно – багато в чому через те, що не міг знайти стільки відповідних голосів…», – говорив співак.

Градський точно знав, які йому потрібні голоси та характери. Він завжди й у всьому прагнув ідеалу, в даному випадку – ідеального виконання кожної партії, нехай у ній лише кілька фраз. Майстер, Ієшуа, Воланд і Кіт Бегемот – сам Градський, первосвященик Каїфа – Йосип Кобзон, кентуріон Крисобой – Олексій Петренко, лікар Стравінський – Олександр Розенбаум, буфетник – Андрій Макаревич, швейцар у ресторані – Леонід Ярмольник, продавщиця – Амалія Мордвінова, шофер – Григорій Лепс, а ще Микола Фоменко, Лоліта Мілявська, Володимир Качан, Любов Казарновська, Валерій Золотухін, Юлія Рутберг, Володимир Зельдін (йому вже було під сто років), Олексій Кортнєв, Олена Камбурова, Олег Табаков, Людмила Касаткіна, Лариса Голубкіна, Сосо Павліашвілі, Олександр Буйнов, а також – хор Червонопрапорного академічного ансамблю пісні й танцю Російської армії імені Олександрова та дитячий хор «Мандрагора». Зібрати всіх для того, щоб виступити на одній сцені, – неможливо, тому опера існує у вигляді чотирьох дисків.

У 2012 році Градський став одним із наставників музичного шоу «Голос». У жовтні цього року стартував його 10-й сезон. Музикант узяв у ньому участь, хоча дуже погано почував себе після перенесеного ковіду; на останні зйомки його привозили в лежачому положенні. 26 листопада його стан різко погіршився, і чоловіка відвезли до лікарні. За два дні Олександр Градський помер від інфаркту.

P.S. Харківські коріння Градського

А з Харковом Олександра Градського пов’язують не лише гастролі (до речі, востаннє він приїжджав у 2008 році і, крім усього іншого, із симфонічним оркестром Харківської філармонії блискуче виконав найскладнішу арію герцога з опери «Риголетто»), але й доволі міцні родинні зв’язки. Дідусь співака, Абрам Семенович Фрадкін, жив до війни в Харкові і працював управляючим будинком. Саме тут у нього народився в 1926 році син Борис (так-так, батько Олександра Градського), який провів у нашому місті дитинство; сім’я була евакуйована в 1941 році до Челябінська, а після війни переїхала до Москви.