Любов, голуби та троє чоловіків: як голубка Пікассо залетіла на Харківщину

07.03.2021 12:38 Хронограф
"Голуби миру" в Барселоні, в Музеї Пікассо. Фото автора "Голуби миру" в Барселоні, в Музеї Пікассо. Фото автора

Що спільного у великого – на п’ять будівель – Музею Пікассо у Барселоні та невеликого порівняно з ним сільського музею у Пархомівці, що на Харківщині? Зрозуміло, що і там, і там – туристи; і там, і там – безцінні експонати світового художнього мистецтва. Але є ім’я і твір, які поєднують два ці осередки культури навіть через 3700 кілометрів.

Пікассо провів у Барселоні свою юність. Народився він у Малазі, але вперше опинився в Барселоні в 14 років – батьки вирішили переїхати саме сюди. Тут він вступив до школи витончених мистецтв, яку закінчив з великим успіхом; саме тут відбулась його перша художня виставка; саме тут він зустрівся з тими, хто стане його друзями на все життя. Саме в Барселону до матері Пабло Пікассо привіз «на оглядини» свою майбутню дружину – уродженку Ніжина балерину Ольгу Хохлову.

 Читайте також: Пабло Пікассо та Ольга Хохлова: українське кохання засновника кубизму 

У 1963 році, ще за життя художника, тут відкрився Музей з його творами, який сьогодні вважають одним з найбільших зосереджень робіт видатного митця – зараз тут зберігається понад 4 тисячі його робіт. В одному із залів майже всю стіну займають різноманітні зображення голубів. І це не просто випадок: художник захоплювався цими птахами, навіть дочку назвав Палома (іспанською – «голубка»). А ще любив розповідати, що його батько – художник, який часто зображував голубів, доручав маленькому Пабло домальовувати їм лапки, йому самому вони вже набридли. Сам Пікассо тримав вдома цих птахів, вивчав їх поведінку, навіть своїх коханок зображував в образі голубок; існує багато фотографій, на яких Пабло Пікассо позував зі своїми улюбленцями.

Фото: picassolive.ru

Історія перша. Символ миру

У 1949 році в Парижі та Празі проходив Всесвітній конгрес прибічників миру. Пабло Пікассо як емблему для нього вибрав зображення голуба.

Той самий плакат. Джерело: wikimedia.org

Перший варіант «Голубки» 1949 року, що і був надрукований на плакаті Конгресу, дуже відрізнявся від того, який здобув популярність. Це було реалістичне зображення голуба, що сидить на землі (а не летить), без оливкової гілки в дзьобі, з волохатими лапками. До речі, чотирьох таких голубів (ця порода називається міланською) Пікассо подарував Анрі Матіссу. Один з них і потрапив на плакат. Його вибрав зі стосу зображень поет і комуніст Луї Арагон, на що Пікассо не втримався від саркастичного зауваження: «Бідолаха! Він абсолютно не знає голубів! Ніжність голубки, яка дурниця! Адже вони дуже жорстокі. У мене були голубки, які заклювали на смерть нещасну голубку, яка не сподобалася їм... Хороший символ миру!». Арагон забрав малюнок опівдні, а вже о п’ятій годині вечора по всьому Парижу були розвішені афіші із зображенням голубки. Можливо, Пікассо і сам не припускав, яку силу має його «Голубка», поки не побачив її збільшене зображення в залі Плейєль, де проходив Конгрес. Вона парила над залом у світлі прожекторів, над натовпом захоплених, об’єднаних однією надією людей – надією на мир.

Восени того ж року Академія витончених мистецтв Філадельфії присуджує «Голубці» Пікассо, виставленій тоді в Нью-Йорку, пам’ятну медаль. Це зображення художник пізніше розвинув у простий, графічний, лінійний малюнок. «Голубка» полетіла по всьому світу: Пікассо зробив новий варіант для Варшавського конгресу, для Віденського; сотні мільйонів людей дізналися і полюбили Пікассо тільки завдяки його голубкам.

Один з варіантів з Музею Пікассо. Фото автора

Пікассо був дуже плідним автором; не випадково саме йому належать слова: «Дайте мені музей, і я його заповню», тому варіантів голубок у нього було багато. Один з малюнків він подарував своєму другові – журналісту і письменнику Іллі Еренбургу.

Історія друга. Між Сходом і Заходом

Зі спогадів Іллі Еренбурга: «Пам’ятаю обід в його майстерні в день відкриття Паризького конгресу прихильників миру. В той день у Пабло народилася дочка, яку він назвав Паломою... За столом нас було троє: Пікассо, Поль Елюар і я. ...Сміючись, він говорив, що голуби жадібні і забіякуваті птахи, незрозуміло, чому їх зробили символом миру. А потім Пікассо перейшов до своїх голубок, показав сотню малюнків для плаката – він знав, що його птаху належить облетіти весь світ». Радянський журналіст неспроста опинився на обіді у Пабло Пікассо – вони були давно знайомі.

Ілля Еренбург. Фото: urokiistorii.ru

Перша їхня зустріч відбулася ще в 1914 році в Парижі: молодий Ілля Еренбург, єдиний син київського інженера єврея, емігрував до Франції після арешту і в’язниці – він брав активну участь у діяльності соціал-демократів у 1905–1907 роках, хоча членом партії не був. Він писав і видавав вірші, а з початком Першої світової війни став кореспондентом російських газет «Утро России» і «Биржевыя въдомости» на західному фронті. Він був добре знайомий з представниками паризької літературно-художньої богеми, але з Пабло Пікассо в Іллі, незважаючи на різницю у віці, склалися по-справжньому дружні стосунки. «Я іноді не бачив Пікассо вісім-десять років; але жодного разу я не зустрічав чужу людину, яка перемінилася», – писав він пізніше і додавав, що той день, коли він познайомився з Пікассо, – велика удача в його житті. Жартуючи, Еренбург прозвав його чортом – особливим, який посперечався з богом щодо світотворення і повстав, та не поступився: «Чорт зазвичай не тільки лукавий, але злий. А Пікассо – добрий чорт».

Еренбург (зліва) і Пікассо (справа). Фото: coollib.com

Еренбург повернеться в Росію, потім емігрує ще раз і знову повернеться – вже в 1940 році; він буде уповноваженим представником і «вивіскою» уряду СРСР: у післявоєнні роки, коли під підозру підпадали навіть есперантисти і філателісти, коли припиняли листування з родичами за кордоном, коли батьки забороняли дітям вивчати іноземні мови, радянський письменник-єврей Ілля Еренбург роз’їжджав по всьому світу і служив незаперечним доказом свободи, якою користуються радянські громадяни, а також відсутності антисемітизму в СРСР.

Його широкі зв’язки з передовими діячами європейського мистецтва були для Еренбурга з одного боку охоронною грамотою, з іншого – дозволяли йому зустрічатися із закордонними друзями. А Пікассо малював його портрети і дарував йому свої роботи.

В одну з останніх зустрічей він подарував йому варіант свого «Голуба миру» 1961 року. Ілля Еренбург писав: «Звичайно, за одною голубкою взнати Пікассо не можна, але потрібно бути Пікассо, щоб зробити таку голубку».

Читайте також: Числа і життя Наума Ахієзера: як син лікаря створив у Харкові математичну школу

Історія третя. «Сільський Ермітаж»

Після війни в школу села Пархомівка, розташованого майже на кордоні Харківської і Полтавської областей, приходить працювати вчителем історії Панас Луньов – людина, яка мріяла, щоб село ні в чому не поступалося місту, а сільські діти могли доторкнутися до творів світової художньої культури.

П. Ф. Луньов. Фото: mykharkov.info

У 1955 році він створив товариство «Юний історик» і почав з учнями збирати історичні та етнографічні експонати. Потім діти подружилися з Ермітажем і московськими музеями, які дарували із запасників предмети мистецтва для поповнення фондів музею, основу художньої частини якого склали полотна, куплені на свої скромні заощадження Панасом Луньовим у післявоєнні роки на харківській барахолці.

Дивіться також: Пархомівський історико-художній музей ім. П. Ф. Луньова 

Згодом товариство «Юний історик» переросло у шкільний клуб любителів прекрасного «Веселка», а його члени листувалися з багатьма видатними діячами культури, а на їх запрошення приїжджали в гості. Написали вони і Іллі Еренбургу; зав’язалося листування. Одного разу перед канікулами в клуб прийшла від Іллі Еренбурга телеграма: «Чекаю до себе пархомівську «Веселку».

Подвижницька діяльність вчителя з харківської глибинки і його незвичайна ідея не могли залишити Еренбурга байдужим. Можливо, свою роль зіграло й те, що сам Еренбург, який народився в Києві, у післявоєнні роки часто бував у Полтаві – місті, де в старості жили його батьки, а від Полтави до Пархомівки – менше 100 кілометрів. «Веселка» в повному складі завітала в гості до Іллі Еренбурга на його московську квартиру. Пішли вони звідти з подарунками – двома малюнками Пікассо і його керамічною вазою «Сова». Одним з малюнків був той самий «Голуб миру», намальований Пікассо в 1961 році. Еренбург написав своєму другові: «Твої подарунки, Пабло, тепер у сільській галереї...»

Роботи Пікассо у Пархомівському музеї. Фото: pravda.com.ua

Іллі Еренбурга не стало у 1967-му; Пікассо пережив його на шість років. А в Пархомівському музеї, за яким міцно закріпилася неофіційна назва "сільський Єрмітаж" ( він нараховує сьогодні 7500 музейних експонатів), білий голуб Пікассо, як і раніше, несе оливкову гілку – як символ миру в усьому світі. До чого тут любов – запитаєте ви? А скажіть, чи «склалася» б ця історія, якщо не було б любові: любові до мистецтва, любові до творчості, любові до дітей, любові до прекрасного – та палкого бажання зробити щось для людей?!

Читайте також: Наша Леся: навіщо видатна поетеса відвідувала Слобожанщину