Як харків'янка в тайзі метеорити збирала

20.12.2020 14:00 Хронограф
Фото: militaryarms.соm Фото: militaryarms.соm

50 років тому, у грудні 1970 року, співробітниця музею природознавства ХДУ Тамара Жолудь написала у нашу газету статтю про те, як вона брала участь у цікавій експедиції.

Газета "Соціалістична Харківщина" у № 243 повідомляла:

"12 лютого 1947 року жителі Приморського краю були свідками незвичайного явища. Серед білого дня в небі з’явилась вогненна маса. За лічені секунди з гуркотом наблизилась вона до землі, роздробилась на осколки і випала над Сіхоте-Алінською тайгою у вигляді метеоритного «дощу». Назвали цей «дощ» за місцем падіння – Сіхотеалінським. Художник П. І. Медведєв з міста Імана у той час малював якийсь краєвид, і йому вдалося «схопити» на полотно вогненну кулю з довгим димним шлейфом.

У тайзі, де випав метеоритний «дощ», було повалено багато дерев, порушено породу. Утворився кратер і безліч воронок, на значній території розсіялося багато метеоритів. Сюди прибула експедиція Академії наук СРСР під керівництвом професора Є. Л. Кринова. Відтоді Сіхоте-Алінська метеоритна експедиція стала постійно діючою. І це зрозуміло. У зв’язку з посиленим інтересом до космосу метеорити особливо інтересують учених. До того ж, сіхоте-алінські метеорити виявилися залізнонікельовими, дослідження могло пролити світло на походження ядра Землі, що за багатьма науковими припущеннями складається з таких же сполук.

За час експедиції було зібрано понад десять тонн метеоритної речовини. В один з приїздів вчені натрапили на екземпляр вагою понад півтори тонни. Знаходили окремі екземпляри оплавлені, ті, що відкололися високо угорі, а також уламчаті, що утворились при ударі основної маси об землю.

Вони є цікавим матеріалом для досліджень в інститутах Академії наук СРСР.

Восени цього року мені пощастило брати участь в такій експедиції. Усурійська тайга зустріла пишними заростями. Стіною стоять кедри, маньчжурські горіхи. Дерева обплутані косами ліан, дикого винограду. Тайга перетинала дорогу завалами, болотами, чагарниковими хащами. Щороку дорога до житла так заростала, що її доводилось прокладати трактором заново. Працювали ми в костюмах, схожих на пожежні, що охороняли від енцефалітних кліщів та колючок.

Якщо перші експедиції зразки збирали прямо з поверхні, то з часом метеорити стали заглиб­люватися у вологий ґрунт на кілька сантиметрів. Працювали з міношукачами. Бувало, гуде міношукач, а метеорита не знаходиш. Переминаєш ґрунт в руках, пересіваєш, нарешті бачиш крихітний шматочок. Метеорити траплялись і незвичайні: один, рогатий, врізався в дерево, інший лежав біля кореневища, і видно було, як він, падаючи, глибоко прорізав стовбур на висоті 4–4,5 метрів. Професор Євген Лео­нідович Кринов високо цінив ці знахідки. Вони поповнять музей метеоритів нашої країни. Професор показав нам ще одну цікаву знахідку нинішнього року: метеорит з оплавленою поверхнею, на якій застигли струмочки метеоритної речовини. Нашій експедиції вдалося розшукати також десятикілограмовий метеорит.

У попередні роки вдалося обстежити лише п’яту частину еліпса розсіювання метеоритів. Він має витягнену форму і розташований на площі в кілька квадратних кілометрів. Як і раніше, цього літа ми працювали на кількох дільницях. Одну з них, наприклад, довжиною 180 метрів, шириною 20 метрів, ми «проробляли» разом з напарницею 10 днів. Нам вдалося точно встановити північно-західний і західний кордони розсіювання метеоритної речовини.

…У моїх руках кілька важких зазубрених осколків – «крапель» Сіхотеалінського метеоритного «дощу». Ці дорогоцінні дарунки Всесвіту, які нелегко дісталися, поповнять колекцію метеоритів музею природознавства ХДУ. Вони розмістяться поруч з двадцятьма метеоритами, серед яких є і кам’яний 98-кілограмовий, знайдений у 1874 році на Бєлгородщині". Підпис: Т. Жолудь, працівник музею природознавства ХДУ

Читайте також: Руйнівник ядра та творець школи: гра долі академіка Вальтера