Знищена краса: Будинок нерухомості – колишній прибутковий будинок купця Піотровського в Харкові

18.09.2022 16:15 Хронограф

У цьому році будинку на одному з центральних майданів Харкова і родзинці українського архітектурного модерну міста виповнюється 110 років. Його тільки як два роки відкрили після капітальної реставрації та реконструкції. 27 серпня біля нього розірвалася російська ракета С-300.

Прибуткове місце 

Павлівська, або Торгова площа з давніх-давен була серцем торговельного життя Харкова. Ще з тих часів, коли поруч проходили оборонні укріплення, тут розташовувався головний базар міста, на площі проводили Покровську та Успенську ярмарки – власне, саме тому її і найменували Торговою. 

Торговий майдан у Харкові

У другій половині XVIII століття на південно-східному розі Університетської вулиці відкрили поштовий двір. Поруч з ним знаходилися верстовий стовп у вигляді обеліска з двоглавим орлом  і лобне місце. Біля стовпа зачитували урядові укази та оголошення і до 1830 р. здійснювали громадські покарання. Засуджених прилюдно били батогами, сікли різками, виривали ніздрі. У народі тоді площу називали Лобною.

Павловський майдан зі стовпом

У першому десятиріччі ХХ століття це був центр міста –  і торговельний, і готельний – тільки навколо перехрестя рогу Павлівського майдану (так згодом стала називатися Торгова площа) з Університетською вулицею знаходилося двадцять готелів різних рівнів комфорту. В центрі майдану стояв павільйон зупинки конки, а пізніше – електричного трамвая. 

На розі Університетської вулиці та Павлівського майдану сторону ділянки з боку площі займали два двоповерхові будинки, які належали дворянській родині Венедиктових. Ця нерухомість приносила непоганий прибуток, але за невідомих обставин у 1911 році в неї з’являється новий власник – харківський купець Адам Піотровський.

Ріг майдану та Унверсітетської у Харкові до реконструкції

Він вирішив збільшити дохід від придбаної власності, а тому замовив міському архітектору Борису Корнієнку капітальну реконструкцю з розбудовою на чотири поверхи. За задумом купця, тут мав з’явитися новий прибутковий будинок.

Сьогодні в Харкові можна нарахувати десятки, а то й сотні старих будівель, які свого часу виконували функції так званих прибуткових будинків. Перші такі  будинки почали з’являтися в Харкові в середині ХIХ століття, а вже на початку ХХ – в нашому місті налічувалося понад двісті прибуткових будинків на всіх стратегічно вигідних вулицях міста. 

Це були  багатоквартирні житлові будинки, які будували спеціально для здачі квартир в оренду. Як правило, кожен будинок мав своє унікальне архітектурне виконання – і чим розкішніше було його оздоблення ззовні та чим більше зручностей усередині, тим більше коштувала оренда такої квартири.
Перші поверхи таких будинків були комерційними, решта– житловими.  Власниками (та й орендарями) таких будинків були як приватні особи, так і різні організації. 

Купець Піотровський розрахував усе правильно: його прибутковий будинок мав приносити хороший прибуток, тому що знаходився в дуже непоганому місці. Сподіваючись на це, купець у 1911 році замовив архітектору проєкт сучасного та  по-багатому оздобленого будинку, який мав залучати заможну публіку.
 
Стильно та зі смаком

Архітектор Борис Корнієнко був на той час відомою у Харкові людиною. Він мав хорошу освіту – закінчив Інститут цивільних інженерів у Петрограді, після чого переїхав до Харкова і прожив тут до кінця життя. З 1899-го по 1912 рік обіймав посаду Харківського міського архітектора. 

Будинки його авторства, які прикрашали центральні вулиці міста, й досі добре відомі харків’янам – ломбард (нині Історичний музей), будинок по вул. Сумській, 6, фізмат-ліцей № 27, Суздальські торговельні ряди, театр-цирк Муссурі та багато інших.  Деякі з них є пам’ятками архітектури. 

Для прибуткового будинку Піотровського архітектор запропонував дуже цікаве рішенні. Він запроєктував будівлю з червоної цегли, яка мала асиметричний периметр з оштукатуреними зовнішніми фасадами та  скошений зовнішній кут і еркер у центрі в стилі українського модерну. 

На цокольному поверсі розташовувся ресторан, над яким розмістився  готель «Імперіал» – третій з першокласних на Торговій площі після вишуканих «Асторії» та «Гранд-Отелю». 

Елегантний та вишуканий прибутковий будинок Піотровського прикрасив собою Павлівський майдан у 1912 році, але власник і архітектор не довго раділи, бачачи його. Борис Миколайович Корнієнко помер у 1916 році на 43-му році життя, а після жовтневих подій 1917 року великий та гарний будинок у центрі міста нова більшовицька влада пристосувала для власних потреб.
 
Селянський будинок та центр українства 

На початку 1920-х років  у колишньому будинку Піотровського, окрім житла для приїжджих у місто селян, розмістилося видавництво газети «Селянська біднота» (з 1921 року – «Селянська правда»). Назву готелю «ІМПЕРІАЛ» на еркері змінили на «ЦЕНТРАЛЬНИЙ СЕЛЯНСЬКИЙ БУДИНОК», на фронтоні якого з’явилася радянська символіка, а під нею, як визначив архітектор Владислав Прилуцький, саме тоді  в ніші-люкарні було встановлено невелике погруддя Кобзаря в кожусі і селянській шапці.

Харків на той час поступово ставав центром літературно-мистецького життя, чому сприяли столичний статус, наявність центральних видань та видавництв, які стали місцем праці багатьох відомих і молодих літераторів. І як наслідок – ішло формування літературних організацій з різними художньо-ідеологічними програмами. Першою була Спілка революційних селянських письменників «Плуг», заснована у травні 1922 року на літературному зібранні саме в цьому будинку, який тоді мав офіційну назву «Всеукраїнський Селянський будинок».  Ідеологом і незмінним головою «Плуга» виступив Сергій Пилипенко, редактор «Селянської правди», який мешкав з родиною тут же, на третьому поверсі. 

Сергій Пилипенко

У Селянському будинку вирувало українське літературне життя: у просторе напівпідвальне приміщення щотижня на літературні вечірки –  уславлені «плужанські понеділки» –  збиралося від 50 до 100 чоловік. Тут під головуванням «папаші» Пилипенка «перевіряли свої твори на «масі», крім «плужан», і інші майбутні видатні українські літератори – Павло  Тичина, Микола Хвильовий, Григорій Косинка, Остап Вишня, Володимир Сосюра, Василь Еллан-Блакитний, Майк Йогансен, Гнат  Хоткевич та інші.  

Читайте також: Про життя, смерть та повернення із забуття письменника Сергія Пилипенка  

Але в лютому 1929 року відбулася фатальна зустріч Сталіна з провідними письменниками в рамках Тижня української культури, серед яких були Пилипенко і  Хвильовий. Письменники порушили багато незручних тем, зокрема про другорядне ставлення до української культури. Того ж року більшовики поклали край українізації, відкривши кампанію проти «української націоналістичної контрреволюції». Під приводом боротьби з бюрократизмом та порушеннями трудової дисципліни почалися тотальні чистки державних структур. Відбулась і чистка «Плуга», після якої  склад організації спочатку зменшився на чверть, а у 1932 році взагалі ліквідували. Часопис «Селянські вісті» змінив назву на «Радянське село», а редактора Сергія Пилипенка з оточенням звинуватили у «правому опортунізмі» і репресували. 

Літераторів змінили колгоспники, а сам Селянський будинок зазнав змін. Його вигляд максимально спростили: з фасадів  зникли притаманні модерну елементи архітектурного декору –  маскарони, фризи, розетки, обрамлення вікон, верхівка фронтону.  Зрозуміло, що для цього було знайдено пояснення, адже в архітектурі панував новий  стиль –  аскетично-динамічний конструктивізм, і навколо стали з’являтися будівлі, побудовані в цьому стилі – наприклад,  універмагу ХАТОРГ (потім мав назву ЦУМ). 

Від пошти до БТІ

Будівлі Селянського будинку пощастило – вона не постраждала під час Другої світової війни, хоча навколо неї були руїни. Тимчасово, поки йшла реконструкція Головпоштамту на Привокзальному майдані, тут розмістили головну пошту Харкова, а згодом було поштове відділення. Провели кілька ремонтів, і в результаті будинок став зовсім не схожим на той, яким був на початку свого існування. 

Будинок нерухомості у Харкові до реставрації

А в 1992 році після реконструкції його зайняло Харківське бюро технічної інвентаризації, а в частині першого поверху розташувалися магазини. В 1998 році на фасаді колишнього Селянського будинку було встановлено  меморіальну дошку Сергію Пилипенку. Його карбований профіль ніби з уламків, на які молох тоталітаризму розбив життя цієї людини, створила молодша дочка письменника, Міртала, яка нині живє в США.  

Пам'ятна дошка Сергію Пилипенку на Будинку нерухомості

У 2016 році було вирішено провести капітальну реконструкцію з реставрацією первинного вигляду фасадів, таким чином відродивши притаманний цьому будинку стиль українського модерну. Вона тривала чотири роки.

Автором  проєкту відновлення фасаду став відомий харківський архітектор-реставратор Володимир Новгородов.

«Розробці проєкту передувала робота з пошуків історичних матеріалів, що стосуються початкового зовнішнього вигляду будівлі, вивчення творчості Б. М. Корнієнка, пошуку аналогів деталей у його харківських витворах. Вивчалися залишки штукатурної обробки фасадів, фарбування, стильові особливості, властиві харківському модерну, пророблялися ескізи втрачених балконів, ліпнини, майоліки», – розповідав він.

Будинок неруховомті у Харкові, реставрація фасау В. Новгородова

Автор проєкту не приховує, що не все було досягнуто – далась взнаки недостатня підготовка сучасних архітекторів і будівельників до такого роду завдань. Але в цілому вдалося повернути колись майже повністю втрачений образ цієї важливої ​​для архітектури Харкова споруди.