Боєць з механічним серцем захищає Харківщину

Цей день назавжди змінив його життя. В 17 років кардіохірурги зробили Максу надскладну операцію, замінивши аортальний клапан на металевий протез. Переживши зупинку серця (операція проводиться в умовах штучного кровообігу, тобто на зупиненому серці), він почав жити повноцінним життям: займався в тренажерному залі, захоплювався кікбоксингом та рукопашним боєм, подорожував, упродовж останніх 1,5 року жив та працював у Європі.

 – Напередодні повномасштабного вторгнення я повернувся в Україну. 24 лютого я прокинувся від вибухів удома в Харкові. Сказав рідним, що почалася війна. Я обіцяв їх захищати і маю дотриматися своєї обіцянки. Рюкзак у мене вже був зібраний. Я маю так званий «білий» військовий квиток, через серце, і не пригідний на військову службу ані в мирний, ані у воєнний час. Далі я пішов у центр соціальної підтримки та комплектування, там мені сказали: «Куди ти йдеш? Ти ж не придатний». Але я наполегливий: прийшов  наступного дня, і мене взяли. Далі я опинився в частині Нацгвардії, – розповідає Макс.

Зараз хлопець у складі підрозділу обороняє один з найгарячіших напрямків на Харківщині. Він звик до складних умов життя, бо займався в школі виживання, де опанував гірську підготовку, евакуацію пораненого в горах та надання першої допомоги.

– Найстрашніше було в момент, коли на нас рухалася колона танків. У такі моменти не буває страшно тільки божевільним, – зазначає нацгвардієць. 
За час служби в НГУ Макс мріє закінчити курс лідерства для сержантів і отримати відповідне військове звання, а також вірить у перемогу.

– Я проходжу службу в підрозділі з такими само добровольцями, як я. Ми відрізняємося від противника тим, що маємо мотивацію. Нами керує любов до країни, і ми віримо, що над Харківщиною буде впевнено майоріти український стяг, –  підсумовує Максим.

Раніше ми писали також,  як воюють гвардійці на півночі від Харкова