Головне — врятувати, допомогти: бойовий медик 92-ї ОМБр розповіла про свою службу

11.07.2022 14:30 Суспільство
armyinform.com.ua armyinform.com.ua

Військовослужбовиця ЗСУ Вероніка була вперше була мобілізована у 2014 році.

Історію героїні розповіли на сайті Армія.Inform. За освітою Вероніка -– фельдшер. Навесні 2014 року її призвали до лав Держприкордонслужби. У 2019 році вона підписала контракт із ЗСУ та продовжила службу у 92-й ОМБР. За плечима Вероніки три ротації в районі ООС. За словами бойового медика, її пацієнти були «легкими», з контузією, осколковими ураженнями. Але пригадує випадок, коли не змогла допомогти побратиму – чоловіка вразив ворожий снайпер, прямо у голову. Він боровся за своє життя три доби, але загинув. Це було в районі Попасної.

24 лютого 2022 року підрозділ військовослужбовиці висунувся у район оборони на околиці Харкова. Надвечір Вероніка почала приймати перших поранених. Вона була серед медиків, які евакуювали «трьохсотих» з першої лінії фронту.

Головне — врятувати, допомогти: бойовий медик 92 ОМБр розповіла про свою службу

— Ішов просто конвеєр поранених — хлопці з наших і приданих нашій бригаді підрозділів надходили з вогнепальними пораненнями, осколковими, мінно-вибуховими травмами… Але хочу відмітити, що наша медична служба змогла відмінно організувати роботу — кожен із нас міг замінити одне одного. Комусь потрібно було перепочити, попити води або пересидіти обстріл в окопі, які ми самі рили лопатами, касками, а подекуди й просто руками, — ділиться військовий медик.

Район оборони постійно обстрілювализ  РСЗВ та артилерії – працювати в таких умовах було дуже складно. З 1 березня обстрілювати почали й з авіації.

— Літак відпрацював по нашому району оборони. Були і загиблі, і поранені. Але водночас були й радісні моменти, коли після авіанальоту ми відкопали живу людину. Він міг загинути, міг просто задихнутися під землею, але ні — йому ще не час. Буквально сьогодні побачила його живим-здоровим. Уже повернувся зі шпиталю.

Головним у службі Вероніка вважає рятування побратимів, про небезпеку своєму життю жінка не замислюється.

— Буває, біжиш надати допомогу черговому пораненому, а тобі кричать: «Куди? Туди не можна, там «насипають». А я у відповідь — я не питаю вас, можна мені бігти чи ні, я питаю, куди мені бігти! Головне — врятувати, допомогти. Бо в мене шанси вижити є, я не поранена, а він, навпаки — стікає кров’ю. Життя буквально витікає з нього… І я мусила виконати свій службовий обов’язок, бо тоді хто, як не я?

Головне — врятувати, допомогти: бойовий медик 92 ОМБр розповіла про свою службу

Втім, під час штурму населеного пункту на Харківщині Вероніка опинилася на крок від смерті. Ворог почав обстрілювати санітарний автомобіль з гранатометів, у ньому жінка везла трьох поранених.

— Ми вижили завдяки професіоналізму водія. Він влаштував справжнє ралі, буквально лавіруючи автівкою між прильотами. На жаль, нещодавно Віктор загинув, — зітхає дівчина.

Чотири ворожі міни впали навколо автомобіля, п'ята – прийшлася на бік автівки, біля заднього колеса. Вероніка перебувала в кузові автомобіля, її відкинуло вибуховою хвилею на землю. Лише в укритті вона відчула наслідки вибуху та падіння. Контузія проявила себе через сильний головний біль та блювання.

— Але прислуховуватися до себе просто було ніколи, адже мала надавати допомогу хлопцям. Та час від часу все ж таки відволікалася, аби подавити черговий напад нудоти, — розповідає військовослужбовиця.

Нещодавно жінка погодилася на пропозицію стати дружиною одного свого давнього знайомого.

— Я йому давно подобалася, а я, зі свого боку, сприймала його як товариша. Але війна, його та моє поранення змінили ставлення до нього. Зрозуміла, що відчуваю почуття більші, ніж просто дружні… Нещодавно ми заручилися…