Історії сільського життя Харківщини. Про деокупацію Херсону

Тух-тух-тух!
«Гав-гав-гав-гав!», – Жулька, вправляючи кожаним ремінцем 5 і 6 шийні позвонки, кидалась на фіртку, як муха на гівно. 
З пристрастієм.
«Га-га-гав-гав-гав!»
Дзинь ціпок по люмінівій каструлі.
«Га-га-гав-гав-гав!»
«Скррр!» – обмотана частина прив’язі чиркала по забитій наглухо до самісінької Аклахоми трубі.
«Цк-цк-цк!» – била защіпка по щеколді.
Гаркотіла деревяна дошка фіртки по засунутій трубі від воріт.
Це міждупрочим перша ознака, шо дома полягали спать. І нікого не планірують бачити – хоч колядники, хоч голосування в Верховну Раду, та хоч чорт лисий навідається. Всьо. Труба засунута від воріт на фіртку – знач, на сьогоднішньом дні в цьом дворі поставили крапку. 
«Цк-цк-цк!»
«Тух-тух-тух!»
«Степановна, одкривайте бігом!»

Свєт мелькнув у галіреї, заспана Степановна крізь шибку зморщела лоба, як наче весь Великий Бар’єрний риф Австралії переїхав на її пельку.
Віник одсунули від дверей, цокнула металіческа дужка об край ціберки, глухий звук тертя шерстяних носків об рифльону внутрішню повєрхность чобітяної халоші, засув рипнув в сторону, фільончаті двері одчинились – і в світловому промені на пів обійстя наддніпрянський хазяйновитий силует вигукнув: «Хто там вала?»
 – Степановна, одкривайте.
 – Це ви Фанасівна?
 – Еге.
 – А шо случилось? Корова телицця чи шо?
 – Ні. Одкривайте кажу, – несецця звук склопотаної Фанасівни зза фіртки.
 – Та йду. Вже. Ось. Знов Гаврилович напився і устроїв вам «ворфоломіівську вечерінку»?
– Не вгадали. Йдіть вже, бо литка на холоді мерзне.
– Та біжу!
Мелькнула фіртка.

Читайте також: Історії сільського життя Харківщини. Про пошту, раків та енергонезалежну дулю путіну

 З одной сторони стояла з пролежнем на щоці Степановна, в правій руці держачи відро з помиями.
З другой – Фанасівна. Вся на марахветі, з бусами по самі вінця, хустку видну настременила на голові диканськими зайцями. А під мишкой – кавун! 
В руці сліпить хвонариком Степановні в пожовану сном мармизу, як автобус фарами на третій смузі шосе піймав дику свиню. 
 –  Шо таке?
 – Херсон освободили!

Наступний кадр.

Вікно літньої кухні велике таке, освічує собою пів садка, клубнику, дривитню, кагат недочищених кормових буряків, клийонку, шо третій год мічта стати парничком, де Степановна розсаде волове серце, і тіки натиканий клапоть часнику, де медведка вже мать почманіла од ароматів.
Стіки шкляного вікна й не в кажном селові й знайдеться – шо єсліб Степановна не пригледіла то собі за літню кухню, точно б Дольчі і Габана там магазінну вітрину здєлали. 

Читайте також: Історії сільського життя Харківщини. Про Кримський міст, підготовку до Дня села та дописи в соцмережах

Дарма, шо Степановна любе Белєнсіагу і вдіваєцця на города тіки в послєдні її колекції. Вона, канєшно, про то не подозріва. Та якби взнала, то тіки й сказала б: «Тю-тю? Чишо?»
Жінки сидять на кухні, на столі висунуті нарізні дощечки, шоб усе помістилось.
Тернівка в грахвині мерехтить від блискання свічок і канфорок на плиті. 
Фанасівна шось в застекленій пантомімі розмахує лівою, в якій колишицця бариня з кавуна. Степановна, її вніматільно слухаючи, вигриза зі своєї скибки аж до темнозеленого. Ну понижена кислотність у женщини, шопоробиш!
Радість на обличчях обох блищить мокрими щоками чи то від кавунячого соку, чи від сліз. Баби, перебиваючи одна одну, раз через раз, вчитуючись в тіліфонні сині екрани, обіймалися, наливали по чарці й далі.
Навіть голубці, шо розігрівалися на сковорідці, тож раділи, шо Херсон звільнили. 

Читайте також: Історії сільського життя Харківщини. Про корову, пироги для визволителів та найважливішу річ на світі

Олійка вичвиркувала зпід боків капустяних бузівків, і, падаючи на сусідню манесеньку горілку, робили празниковий фейерверк. 
– Степановна, ось дивіцця яке відео! – показує свій екран кумі, де по центральній вулиці Херсону люди стоять обабіч дороги, тримають прапори, квіти, плакати, хлібчик, і упєть квіти, і усмішки, тисячі українських зарюмзаних щасть. 
 – А стіки людей! Ну гляньте! Таке, як на день города чи день Незалежності на Хрещатику.
 – Так, Степановна. Так воно і є. Сьогодні і ми з вами тут побіля груби, і херсонці на вулицях,  і кажен українець, хто має серце в грудіх, празнуємо новий день народження міста Херсону. І ще один день нашої Незалежності.
– Слава нашим хлопцям із ЗСУ.
 – Мої ж вони любесенькі. На їх плечіх тай увесь наш світ.
 – А звідкіля то у вас кавун такий великий узявся?
 – Та я ж заказувала в прошлий год собі завідських з Баштанки. На посів.
 – Так це шо получаєцця? Звідтіля?
 – Еге. Подарошний. З самісінької Таврії. 
 – А відчикрижте ще скибочку осьосьтутички, – показує на зеленкуватий краєчок смужки, ну піаш упав, шо ж тут!

Світло мерехтливих свічок з синюватими грінками канфорочних соняшників та прожекторним гойданням тіліхвонних екранів бабів робило світлове шоу на листопадову вулицю, де блекаут перемішався з пухнастими хвостами котів, шо пачками сунули свої мордяки катафотних очей, зазирали в вікно кухні. Обтирали рами, масажуючи потріскану літнім ультрафіолетом краску своїм урчанням. 
І не понятно, шо вони більше хотіли від того: голубців чи стати частиною загальноукраїнського щастя. 

Деокупація Херсону.

Сашко Козіяр