Попри полон та поранення – все одно в строю

Історію військовослужбовця медіа «Слобідський край» розповіли у Харківській окремій бригаді сил територіальної оборони.

Батьки Миколи залишилися в Лисичанську, тому зміни у свідомості почалися ще у 2014 році, говорить чоловік. Багато його родичів і знайомих були в росії, проте родинні зв’язки довелося порвати, тому що російські родичі вірили тільки своєму телебаченню, а не його словам.

Коли почалася повномасштабна війна, оркестр збирався в евакуацію, а Микола забрав свій військовий квиток і вже 26 лютого пішов записуватися до тероборони.

Позивний «Камаз» він отримав не просто так. Чоловік розповідає, що у перші дні з каскою і бронежилетом проблем не було, а от форму шукали по всій бригаді. Бо не часто трапляються воїни з 62-м розміром та зростом під два метри. Тому вдягнули бійця тільки на четвертий день.

– У Харкові виконували завдання на залізничному вокзалі. Місто сильно обстрілювалося, десятки тисяч людей понад усе хотіли виїхати в безпечне місце. Натовп стояв від колій аж до самого фонтана і дороги. Хлопці цілодобово підтримували порядок, саджали в першу чергу жінок і дітей, відганяли занадто лякливих чоловіків. Найтяжче було дивитися на прощання роз’єднаних сімей. У квітні підрозділ тримав позиції в Барвінковому. Запам’яталось, як в один із днів над головою відбувся повітряний бій двох Су-25. Ворожий літак встиг випустити ракети, які влучили біля казарми. Тоді з’явились перші поранені й загиблі. Але головні випробування були попереду, – згадує військовий.

У червні 2022 року підрозділ виходив на нові позиції під селом Долина.

– Вийшли о 4-й ранку, розосередились, почали копати окопи. Через 20 хвилин почався артобстріл. Під прикриттям обстрілу в атаку на наші позиції пішли БТРи з десантом і танк. Важкі кулемети не давали підняти голови, БТРи в’їхали просто на позицію, десант спішився. Я і ще троє солдатів потрапили у полон, – каже Микола.

Тоді бійців побили й відправили в окупований Ізюм. Там допитували.

– Допит проходив таким чином: роздягнений, з мішком на голові й зв’язаними руками полонений стояв на колінах і відповідав на безглузді запитання. Били руками, ногами й електрошокером. Мені дісталося більше всіх, тому що я народився в Новосибірську, – говорить чоловік.

Окупанти умовляли «Камаза» зрадити присягу й перейти у ворожу армію. Щоб зламати, не тільки били, а й змусили обмовити себе на камеру. Погрожували оприлюднити відео, якщо він не згодиться. Проте Микола не зламався, тому відео гуляє в Інтернеті. Загалом у полоні чоловік провів 7 місяців.

Після недовгої реабілітації й ВЛК «Камаз» повернувся у свій підрозділ на посаду сапера. Все почало налагоджуватись, але в травні під час розміновування ділянки кордону наступив на міну, і йому відірвало стопу та пошкодило другу ногу. Після лікування Микола знову повернувся у свій батальйон. Каже, що готовий служити до Перемоги, хоча й дуже втомився.

Раніше ми писали про Володимира на псевдо «Мерін», який понад 35 років працював енергетиком. Чоловік обіймав посаду начальника служби підстанцій та спеціалізувався на обслуговуванні великих енергетичних об’єктів. У 2015 році отримав звання почесного енергетика України.

А також про Юрія та Лідію, які з моменту одруження завжди разом – як у мирний час, так і під час війни. Наразі вони захищають Україну в лавах 3-ї окремої танкової Залізної бригади. 24 лютого чоловік був у відрядженні у Харківській області. Саме він повідомив дружині про потужні обстріли та початок повномасштабної війни.

Та про Володимира на псевдо «Фізрук» – військовослужбовця Лозівського окремого батальйону 113-ї окремої бригади Сил ТрО. До повномасштабного вторгнення він працював у середній школі вчителем з фізичної культури. Проте події майже дворічної давнини змусили покинути улюблену справу та взяти до рук зброю.