Дівчинка, яка чавить російські танки: робота 13-річної чугуївчанки перемогла на міжнародному конкурсі

18.05.2022 15:38 Чугуїв

Малюнок дівчинки, яка впевнено крокує уперед з українським прапором, чавлячи на своєму шляху російські танки, став відомим не тільки в Україні, але й у Європі. Він нещодавно здобув перше місце на міжнародному конкурсі «Золотий світ 2022-Чехія» у Празі. Його намалювала 13-річна школярка з Чугуєва Харківської області.

До війни

Анна Дьякова все життя провела в Чугуєві. Вона старша донька в багатодітній родині, малювала ще змалечку. Її мама, Олена, вважає, що це в дівчинки від батька, який свого часу закінчив художню школу імені Рєпіна та здобув освіту архітектора, хоча і працює будівельником. Саме він помітив здібності доньки до малювання. Після 4-го класу Аня, склавши іспити, вступила до Чугуївської дитячої художньої школи імені І. Ю. Рєпіна, не маючи ніякої спеціальної підготовки.

Вона потрапила до класу директора школи Володимира Непомнящого, педагога з величезним досвідом, який розгледів талант дівчинки. Чотири роки навчання Аня впевнено крокувала до нових знань.

– Дуже ніжна, тендітна дитина, навчається з усіх предметів, що викладаються в школі, на відмінно: рисунок, живопис, композиція, декоративно-ужиткове мистецтво тощо. Вона є прикладом для багатьох учнів 4 класу щодо того, як потрібно працювати, – розповідає Володимир Непомнящий. 
А сама Аня зізнається, що з усіх предметів, окрім спеціальних, дуже полюбляє літературу та історію. 

Роботи талановитої дівчинки неодноразово перемагали на престижних міжнародних конкурсах. І все було б добре: любляча родина, де, крім Ані, є два молодші хлопчики 10 та 6 років, подружки, школа, в якій чудові вчителі, книги, заняття сучасними танцями, але настав той самий ранок 24 лютого.

«Нас ніхто ніде не чекав»

– Нас обстрілювали з першого ж дня, постійно, діти навіть не могли поїсти спокійно. Ми три тижні просиділи в підвалі, – розповідає Олена, мама Ані. – Вивозили нас 18 березня волонтери Червоного Хреста під обстрілами – в прямому значенні цього слова. Дісталися до Полтави, там ночували в церкві, потім ще три дні їхали через Чернівці та Ужгород до Словакії. Ми не знали, де буде безпечно, нас ніхто ніде не чекав, не було ані родичів, ані друзів за кордоном, тому діяли навмання. З Братислави сіли на електричку до Відня, і там Анютка, яка весь цей час трималася, вперше розплакалась...

Олена Дьякова досі впевнена, що їх родину наче Бог вів. У Відні вони дивом знайшли місце в готелі, яке забронювала пара місцевих жителів для родини з дітьми з України. 

Потім трапилось друге диво: їм запропонували перебратися у невеличке курортне містечко Цель-ам-Зее в чотирьох годинах їзди від Відня, де хазяїн великого готелю безкоштовно надав родині повноцінне житло – дві кімнати зі зручностями та кухнею. 

– Тут дуже красиво, така мальовнича природа – гори, озеро. І місцеві люди  дуже добрі, привітні, чуйні, – говорить дівчинка. 
Але є одне, дуже велике «але», яке читається поміж її словами: це не рідний дім. А мама Ані додає, що вони й досі майже кожен день плачуть за рідним домом, за Чугуєвом, за Україною. 

«Дівчинка з України, яка малює» 

Від того дня 24 лютого і до початку квітня Аня не брала в руки ані пензля, ані олівця. Мама дівчинки каже, як замовкло щось у неї. Але минув деякий час, і дівчинка попросила купити їй фарби.

– Коли нас вивозили волонтери, у нас на збори була всього година. Зрозуміло, все Анютине художнє приладдя залишилось у Чугуєві. Ми спробували тут купити якусь гуаш, але вона, мабуть, для діток, для розмальовок... Анюта не змогла нею працювати, – зауважує Олена Дьякова.

А потім трапилось третє диво. Коли управителька готелю, дізнавшись, що дівчинка з України вдома серйозно займалася малюванням, привезла їй з Відня подарунок: цілий ящик професійного художнього приладдя.

Там було усе, починаючи від паперу: і олійні фарби, і акварель, і пастельні крейди. Анюта почала малювати – захоплююче, натхненно, впевнено, наче переосмислюючи в художніх образах увесь той біль, відчай, страх та надію, які вона відчувала. 

Ось дівчина у вишиванці прощається з коханим – він йде боронити Україну… За цими двома образами – і туга розлуки, і жах втрати, і надія на перемогу, і палка любов до Батьківщини.