«Що б не було раніше, у нас буде по-іншому»: історія патронатної родини з Краснокутська
Родина Світлани та Віталія Павлюків із селища Краснокутськ Харківської області за шість років виховала 20 прийомних дітей. Частина з них повернулася до рідних сімей, частина живе в дитячих будинках сімейного типу, а хтось уже дорослий – створив свою власну родину
Історію патронатної родини Павлюків медіа «Слобідський край» розповіли волонтери з БФ «Волонтери: Дорослі-Дітям» та «Глобаль2000 дітям України»
«У нас з чоловіком троє своїх рідних дітей, три хлопці – 17, 14 і 10 років. Мріяли про дівчинку, але народились хлопці. Ми з чоловіком і раніше опікувалися дітьми, яких кидали батьки. Знаходили сім'ї, в яких були складні обставини, та підтримували їх: купували їм продукти, допомагали матеріально, одягом. Потім я дізналася, що є патронатна форма виховання», – згадує Світлана.
Шість років тому родина пройшла навчання в Харкові та взяла перших дітей на виховання – братика та сестричку.
«Перших дітей нам дали дівчинку і хлопчика, 17 та 16 років. Діти були дуже важкі, підлітковий вік. Дівчинка звикла до свободи, а тут з’явилися правила. Було все – вона збігала, шукали її ночами, поліція привозила... Зараз вона вже доросла, дуже гарна людина, в неї є своя родина. Вони приїжджають до нас з дитиною. Вона завжди каже: «Спасибі, що ви зі мною завжди розмовляли, ніколи не кричали», – розповідає мати-вихователь.
За словами Світлани, з новими вихованцями буває складно перший місяць, потім вона з усіма знаходить спільну мову.
«Я ніколи не кричу, чоловік іноді питає, як можна бути такою спокійною. А в мене такий характер, я завжди розмовляю з дітьми про життя, розказую їм, наводжу приклади. І вони мені потім розкриваються. Ми дізнаємося, чому дитина так поводиться, знаходимо причину, працюємо над цим, і діти змінюються, вони починають по-іншому на себе дивитися», – каже Світлана.
Сьогодні в родині Павлюк, крім рідних дітей, п’ятеро прийомних.
«У нашій родині єдине правило: не чути того, що кажуть про дітей, вибудовувати нове життя. Що б не було раніше, у нас буде по-іншому. Коли діти бачать, що за них заступаються, їх хвалять, вони змінюються», – підкреслює жінка.
Правил для дітей у родині Павлюк небагато, всі підтримують порядок – уранці кожен застилає своє ліжко. Хто хоче – допомагає Світлані, бо в неї велике господарство: кури, свині, кролі, качки.
Діти в родині Павлюк проводять від року до двох, за цей час вирішується їхня подальша доля – їх або повертають мамі та тату, або влаштовують у ДБСТ. Світлана з чоловіком у цей час намагаються допомагати батькам прийомних дітей. Якщо вони не позбавлені батьківських прав, діти можуть повернутися до них. Наприкінці липня із патронатної в рідну сім’ю поїхала Руслана, вона пішла у перший клас, поки жила у Павлюків.
«Вона спочатку не хотіла займатися, від нас відмовлялися репетитори, тому що вона хамила. Ми розмовляли постійно, і вона почала навчатися. Ми вивчили кольори, букви, читали вірші. Руслана у нас жила, поки в її батьків були важкі обставини. Мама народила другу дитину за цей час, їй була потрібна підтримка, вона може зателефонувати, й ми завжди привозимо те, що потрібно. Ми будемо їздити до них у село, провідувати. Руслана радіє, що в неї народилася сестричка», – розповідає Світлана.
Коли почалось повномасштабне вторгнення рф в Україну, родина вихователів вирішила не виїжджати з рідного міста. Світлана намагалася відгородити дітей від жаху війни.
«Я розуміла, що тут багато людей, які від мене залежать, я не могла їх кинути. Я намагалась зробити так, щоб діти не боялися. У мене все кипіло, заходила у ванну виплакатись, потім виходила і казала дітям: «Все буде добре». Мені в той час було дуже важко, навіть психолог знадобився», – згадує жінка.
Світлана бере участь у житті кожної дитини, яку виховала, – знаходить прийомних батьків, допомагає, цікавиться.
«Я за кожну дитину, яка в мене, дуже переживаю, хочу, щоб вони в хорошу сім'ю попали. Для нашої дівчинки Вікторії знайшла гарну сім’ю», – зазначає Світлана.
Завдяки проєкту системної підтримки ДБСТ, який реалізується у Харківській області двома благодійними фондами – БО БФ «Глобаль2000 дітям України» та БО «БФ Волонтери: Дорослі – Дітям» – та фінансується Великою Британією, родина отримує постійну допомогу. З дітьми та батьками працюють психологи, лікарі, юристи, соціальні консультанти.
«Коли я бачу приклади таких родин, що докладають максимальних зусиль для щастя дітей, то розумію – наш проєкт дуже важливий. Прийомні батьки отримують різноманітну допомогу, якої вони роками не бачили. Натомість діти мають люблячу родину, яка підтримає у найскладніші часи. Це і є наша мета», – розповідає Юлія Конотопцева, директорка БФ «Глобаль2000 дітям України».
Раніше ми писали, як живе родина Ребрикових з Ізюмського району Харківської області, яка у квітні взяла до себе з Харкова Ростислава, Маргариту і Софію.
А Родина Олексія та Олени Курбатових із селища Пісочин Харківської області з 2009 року виховала 15 прийомних дітей. Зараз у родині 9 дітей, а згодом приєднається ще одна дівчинка.
Також ми розповідали історію дитячого будинку сімейного типу Оксани та Сергія Торяник у Краснокутській громаді Харківської.
Більше новин Краснокутськ та інших населених пунктів громади читайте на нашому сайті.