Дім згорів, але люди підтримали: історія лікарки-переселенки з Куп’янська
75-річна Людмила Попова, лікарка з Куп’янська, наважилася виїхати з рідного міста лише після того, як ворожий дрон знищив її батьківський будинок. Переживши обстріли, евакуацію та втрату всього нажитого, жінка поступово облаштовує життя в Харкові завдяки підтримці волонтерів, знайомих і допомозі для ВПО.
Про це кореспондентці медіа «Слобідський край» розповіла сама Людмила Попова.
Як зазначає лікарка-пенсіонерка, вона народилася й усе життя прожила в Куп’янську. Багато років працювала лікарем-дерматовенерологом у міській лікарні. Мала квартиру, а також батьківський будинок, який перейшов їй у спадок. Виїжджати з Куп’янська жінка не поспішала — залишалася вдома до останнього, попри постійні обстріли.
«Рішення про евакуацію прийшло лише після того, як втратила все. Я дивом залишилася жива. Поралася по господарству, як у будинок влучив дрон. Хата згоріла на моїх очах. Це сталося 26 вересня 2025 року», — згадує Людмила Попова.
Після удару жінку прихистили знайомі. Разом із ними вона ховалася від обстрілів і бомбардувань у підвалі. Харчувалася переважно гуманітарною допомогою. Останні продуктові набори до Куп’янська змогли доправити ще на початку лютого минулого року. До «гуманітарки» жінка додавала городину та домашні закрутки.
Пані Людмилу разом з іншими жителями Куп’янська евакуювали правоохоронці з підрозділу «Білі Янголи».
«Прихопила із собою найнеобхідніше — документи та трохи речей. Легко обходжуся тим, що маю», — каже пенсіонерка.
Дорога до Харкова минула без пригод. Спочатку жінка жила в гуртожитку ліцею для обдарованих дітей, потім — у шелтері. Згодом знайомі допомогли винайняти квартиру.
Як людина, яка виїхала із зони бойових дій, Людмила Попова отримала 10 тисяч 800 гривень державної підтримки. Під час оформлення статусу ВПО до неї підійшли незнайомі люди та запропонували допомогу.
«Вони не представилися, але на перших порах допомогли з оплатою оренди житла. Думаю, що то були волонтери», — розповідає жінка.
Зверталася пенсіонерка й до Куп’янського хабу. Там вона отримала юридичні роз’яснення щодо втраченого житла, гуманітарну допомогу, а також інформацію про майбутню підтримку від Червоного Хреста.
«Пообіцяли обов’язково зателефонувати заздалегідь. Для мене це важливо — мені 75 років, вік дається взнаки, зайвий раз не хочеться виходити з дому», — говорить пані Людмила.
Пенсіонерка ніколи не забуває важливу для неї дату — 2 лютого 1943 року її рідний Куп’янськ звільнили від німецьких загарбників. Вона мріє дожити й до дня, коли місто буде звільнене від російської окупації.
«Пошарпаний, розбитий, але такий мені дорогий. Випробування тяжке, але ми повинні його пройти. Я вірю, що все буде добре», — каже Людмила Попова.
Раніше ми писали, як переселенці з прифронтових громад адаптуються у «безпечнішій» Харківщині
