Джурики з Нової Водолаги: «Курінь для нас як сім’я, а її не кидають»

Курінь імені Івана Сірка у Нововодолазькому ліцеї № 3 утворили у 2018 році, хоча зі Всеукраїнською дитячо-юнацькою військово-патріотичною грою «Джура» у громаді познайомилися набагато раніше, ще у 2010-му. І одразу стали її активними учасниками, показуючи на всеукраїнському етапі такі результати, які дозволяють постійно бути серед переможців.

«Спочатку в складі куреня були лише учні ліцею, а зараз приходять усі охочі. Причому чимало, бо джуриків у громаді добре знають та люблять. Ці небайдужі активні діти постійно беруть участь у різних заходах, що проходять у громаді, достойно представляють її на рівні області та всієї України, займаються волонтерством – їх є за що поважати, незважаючи на вік», – переконані в селищній раді.

А Нововодолазький селищний голова Олександр Єсін додає, що те, як діти долучаються до важливих для всієї громаді заходів, як хочуть бути корисними, однозначно заслуговує підтримки та допомоги.

«Ми намагаємося підтримати курінь усім, чим можемо. Зокрема, якщо діти їдуть на змагання, квитки оплачує громада. Форма, костюми, реквізит – теж за рахунок громади. Якщо звертаються з якимось проханням, завжди йдемо назустріч. Діти мають відчувати, що їхня діяльність, те, що вони стараються робити для громади, для захисників, важливо і приносить користь. За це їм велика вдячність, за це ми ними пишаємося», – каже селищний голова. 

Зараз у курені п’ять роїв. До їх складу входить 70 дітей трьох вікових категорій з 4 по 11 класи.

Джурики на Дні селища

«Мені подобається усе»

Соні Ступак 11 років, з джуриками вона уже два роки. Її класний керівник – один з керівників куреня Роман Курило, багато розповідав дітям про гру «Джура». Тож дівчинка спочатку просто прийшла подивитися, що та як. Сподобалося, і зараз вона з великим задоволенням розповідає про те, як побували влітку на всеукраїнському етапі гри, а потім їздили до нових друзів у Волинську область.

«На всеукраїнському етапі у нас поки що не було ніяких змагань, бо ми молодшої вікової категорії, але долучитися до такого вишколу було дуже цікаво! Нас вчили тому, чого поки ще не вміємо. А взагалі я в захваті від усього: і стрільби, і медицини, і туризму, і вишколів. І ще подобається, що багато спілкування і друзів, у нас постійно з’являються нові друзі по всій Україн», – говорить Соня Ступак.

Як кажуть батьки молодших джуриків, підготовка до всеукраїнського етапу почалася ще взимку. Щоб потрапити туди, треба було не мати проблем з навчанням та суворо дотримуватися дисципліни, не пропускати занять у курені.

«Це дуже дітей стимулювало, вони не мали жодного прогулу. Важко-неважко, але завжди йшли на заняття. А коли їх вибрали у поїздку, стільки було задоволення, радості. Нас, батьків, не треба було вмовляти дати дозвіл на поїздку. Це для дітей радість, це їм потрібно, тому ми усіляко допомагаємо і щиро вдячні керівникам «Джури» за те, як вони працюють з нашими дітьми», – розповідають батьки молодших джуриків.

Джурики із Сергієм Тиндиком та Альоною Щербак

Активно займаються волонтерством

Соні Толкач 12 років, у курені вже 3-й рік. Вона ройова в середній віковій категорії. Як каже сама дівчинка, обіймає керівну посаду, організовує інших та відповідає за них.

«Спочатку, як тільки прийшла, було трохи незвично, але сподобалося одразу. Багато нових друзів, цікаво, дуже гарні емоції – і я зрозуміла, що це для мене», – говорить Соня Толкач.

А ще їй подобається волонтерство, тож багато часу та сил приділяє роботі у волонтерському штабі «Джура».

«Соня в нас одна з організаторок збору грошей на маскувальні сітки. Вона з групою ходять по селищу, продають різні вироби, виготовлені власноруч, збирають кошти, постійно беруть участь у благодійних заходах. Кожного разу це нормальні суми, достатньо, щоб купувати необхідний матеріал», – розповідає голова ГО «Нововодолазький молодіжний клуб "Джура"», керівник куреня імені Івана Сірка Нововодолазького ліцею № 3 Сергій Тиндик.

Діти також допомагають плести маскувальні сітки, а ще роблять окопні свічки, виготовляють різні вироби, готують смаколики для військових. Тобто волонтерять як дорослі, незважаючи на свій вік.

«Головний рушійний механізм у нашій роботі – діти, ми їм лише допомагаємо, щось підказуємо. Відсотків на 80 саме діти підтримують ті дві волонтерські групи, що у нас плетуть сітки. А ще діти, використовуючи свої знання та вміння, проводять майстер-класи за донати. Також проводили лотереї, інші благодійні заходи. Постійно намагаємося заробити гроші, щоб підтримувати захисників усім, чим можемо», – говорить Сергій Тиндик.

На запитання, чи не страшно відповідати не лише за себе, а й за увесь свій рій, Соня каже, що ні. По-перше, є підтримка від дорослих, а по-друге, старші діти допомагають меншим.

У курені багато сильних, вольових дівчат та хлопців, якими тут дуже пишаються. Бо система роботи націлена саме на те, щоб виховувати у дітей відповідальність, вміння приймати рішення.

«У нас активно працює система дитячого самоврядування, намагаємося вчити дітей бути лідерами і не боятися брати відповідальність на себе. Звісно, це не одразу виходить, але ми націлені на виховання справжніх лідерів, щоб вони посилили наш курінь. Є ройові (командири), далі йде старшина. Якщо порівнювати з армією, то це командири взводу, а далі – офіцерський склад. Ройові та активні джури будуть поповнювати старшину і організовувати діяльність не лише у своєму рої, а й у курені, де дітей уже більше 40. У нас цього року серед старшини багато 11-класників, після їхнього випуску з ліцею ройові, як Соня та інші, займуть їхнє місце», – пояснює керівник куреня імені Івана Сірка.

Діти займаються волонтерством нарівні з дорослими

«Буду залишатися поруч»

Єлизавета Дякова була курінною. Цього року вона закінчила ліцей, зараз навчається у харківському виші. Але настільки звикла до свого куреня, що постійно приходить у гості та продовжує брати участь у його житті.

«Зараз я приходжу як такий собі почесний гість. Дуже приємно бачити, як все у нас продовжує працювати, як підростає нове покоління. Діти, яких я бачила маленькими, у цьому році стали старшиною, прийшли замість нас», – розповідає дівчина.

Ліза пояснює, що приходити на заняття вдається не так часто, як хотілося б, але вона тепер інструктор, який передає свої знання та вміння меншим. Саме так і побудована структура роботи у «Джурі».

«Ліза була старшиною і пройшла всі щаблі розвитку нашого руху. Курінь створено у 2018 році, вона тоді була манюсінькою п’ятикласницею. Росла з нами до 11 класу, тож розуміє наше життя як ніхто», – каже Сергій Тиндик.

Сама дівчина відверто зізнається, що тим, ким вона є зараз, стала саме завдяки куреню. Бо тут виховують відкритість, хист комунікувати з різними людьми, заводити нові знайомства та друзів, що увійшло у звичку за багато років участі у «Джурі». Тож залишити людей, з якими стільки пережито, які подарували такі яскраві враження дитинства, вона не готова.

«Офіційно я вже не старшина, передала посаду наступному поколінню. Але залишатися поруч зі своїми друзями та допомагати їм буду стільки, скільки зможу. Впевнена, що це не пройде через рік або два, хоча у мене поступово буде усе менше часу. Але я знаю приклади старших, які хоч і не раз на тиждень, а раз на рік, та все одно навідуються. І їх усі завжди раді бачити, тому що тут вже наша сім’я, а її не кидають», – говорить Ліза. 

«У мене тут повірили»

Діана Колодяжна познайомилася з куренем у 4 класі, тоді їй не сподобалося. Друга спроба була через рік, коли до них прийшов Сергій Тиндик і сказав, що з їхнього класу створюють команду, рій. Ось тоді все й склалося, зараз дівчина вчиться в 11 класі і є старшиною куреня (бунчужна).

«Чого тут навчилася? Насамперед комунікабельності, можу легко заговорити з кимось, познайомитися. Раніше я цього не могла. Також проявилися лідерські якості. А ще я б сказала, що наші керівники якоюсь мірою відкрили мій внутрішній світ, дуже вдячна їм за таку підтримку. За те, що повірили в мене тоді, коли я в себе не вірила. Допомагали в усьому, щоб я не боялася», – розповідає Діана. 

Після закінчення школи вона теж обов’язково буде приходити до куреня та допомагати з молодшими, передавати їм свої знання і досвід. Бо маленькою її тут підтримали, тепер її черга. 

Варіант не піти не розглядається

Батьки дуже вдячні куреню за те, що діти знайшли тут себе, друзів та підтримку. Кажуть, що керівники ставляться до їхніх дітей як до своїх рідних.

Марія, донька Людмили Беліби, вже другий рік із задоволенням ходить сюди на заняття. Їй подобається вивчати щось нове, спілкуватися з друзями, займатися волонтерством. 

«Донька стала більш відповідальною, самостійною, хоча їй усього 11 років. Для мене дуже важливо, що вона знайшла те, що подобається і що допомагає їй у навчанні, у спілкуванні, у житті. Вона чекає кожне заняття, варіант, що можна не піти, не розглядається», – говорить пані Людмила.

Марія та її подруга Соня живуть не в Новій Водолазі, їм треба їхати на таксі. Це чимала сума з урахуванням того, що заняття відбуваються двічі на тиждень. Але батьки дівчат виділяють її із сімейного бюджету, адже це важливо для дітей.

«Так, двічі на тиждень дістатися Нової Водолаги на таксі – це передовсім фінансове питання. Але я думаю, що, якби дітям було нецікаво, якби вони не хотіли, батьки б, напевно, не йшли на такі серйозні витрати. Ми це розуміємо, і для нас таке ставлення дітей та батьків до того, що ми усі разом робимо, надзвичайно важливе», – зазначає Сергій Тиндик.

До речі, Людмила Беліба мала можливість побачити все, що відбувається на всеукраїнських етапах гри «Джура», на власні очі. Влітку виховникам була потрібна допомога, бо молодші джурики їхали на всеукраїнський вишкільний етап (не на змагання, але все одно дітям це було дуже важливо).

Пані Людмила розповідає, що її дуже вразило, як старанно та відповідально діти до всього ставляться. Разом працюють на спільний результат, старші допомагають молодшим, а ті з великим бажанням вчаться. Якщо знову запросять та буде можливість, каже вона, обов’язково поїде знову. 

«Для Марії та молодших це була перша така далека мандрівка. Вони старалися, дуже хвилювалися, було багато емоцій позитивних, багато цікавого побачили. Хочеться дуже подякувати керівникам за їхню любов до діток, за увагу та підтримку», – говорить жінка.

Джурики – це одна велика родина

«Правильна» секта

Наталія Головешко – мама 16-річного Михайла, супроводжувала дітей на всеукраїнському етапі минулого року. Її син уже чотири роки із джуриками, а у родині й досі пригадують, як його дідусь спочатку всім говорив: «Куди оце дитина постійно ходить? Це точно якась секта». «Секта» виявилася дуже правильною та корисною, а дідусь, як уперше побачив виступ онука з джуриками на Дні селища, довго ще розповідав, що йому сподобалося і там дуже гарні діти.

«Як приїжджають із подорожей, син розповідає, що було цікавого, які конкурси проводили, хто що вміє і чому він сам навчився. Це колектив, який дійсно згуртовує дітей. Навчає їх разом щось робити, вирішувати якісь питання», – каже Наталія.

Чотири роки тому Михайлові було важкувато – складно було спілкуватися, а тепер, за словами мами, це зовсім інша дитина. Завдяки «Джурі» він повірив у себе, не боїться спілкуватися з іншими людьми, навіть дорослими, висловлювати свою думку, відстоювати її.

«Як тільки кажуть, що сьогодні буде заняття, він все кидає і біжить. Ми, батьки, дуже вдячні за це керівникам і в курені, і в громаді, і в області – всім, хто підтримує наших джуриків. Завдяки цьому діти можуть спілкуватися з однолітками з різних регіонів. Як вони радіють, коли їх кудись запрошують! Намагаються завжди вивчити уроки, щоб не було ніяких нарікань від вчителів, бо на канікули їх запрошують у гості. Це найкращий стимул: добре навчаєшся – маєш можливість їздити, зустрічатися з новими людьми, бачити багато цікавого», – розповідає мама Михайла. 

Бути джуриком серед дітей у громаді вже стає трендом. Навіть зовсім маленькі хочуть до куреня. 

«У мене є племінник, йому 6 рочків. Так-от дитина побачила виступ джуриків на Дні селища і попросилася, щоб його теж віддали туди. «Хочу бути схожим на свого брата, – каже. – І медалі, і грамоти хочу, які їм дають». Запитала у Сергія Миколайовича Тиндика, він каже, що поки хлопчик замалий для «Джури», але може приходити в гості», – говорить Наталія. 

Насправді вік не важливий, у курінь беруть дітей різного віку. Але зараз із зовсім маленькими працювати неможливо – немає відповідних умов, у тому числі безпекових.

«Тому наймолодші у нас – четвертий клас. Це приблизно 9–10 років. Хоча сподіваємося, що в майбутньому, як закінчиться війна, усі діти підуть до школи, тоді у нас будуть і зовсім маленькі джурики. А зараз такі дітки можуть приходити у наш волонтерський штаб на екскурсії, які проводяться досить часто», – каже Сергій Тиндик. 

Ставляться як до рідних

Саша Кассич, 13-річна донька пані Людмили, ходить до куреня другий рік. Перейшла у ліцей з іншої школи, потрапила до класного керівника Альони Щербак – і тепер, за словами мами, доньку звідти палкою не виженеш. Особливо, коли треба кудись їхати або готуватися до благодійних заходів.

«Особливо якщо кудись їхати збираються, тоді все. У нас і уроки вчаться наперед, і все готується наперед. Можемо сидіти з джуриками до 7-8-ї години вечора, малювати до ночі чи виготовляти щось для ярмарків», – розповідає мама Саші. 

На її думку, у курені поєдналося усе, що треба для розвитку дитини: і спілкування, і спорт, і патріотичне виховання. 

«Хотілося б, щоб подібних організацій було якомога більше, бо їхня діяльність дає чудові результати. Коли питають, як я можу кудись відпускати дитину, зараз же такий час важкий, відповідаю, що роблю це спокійно. Дитині треба вчитися, рости, треба жити, а не чекати, коли час зміниться. До того ж я цілком впевнена у керівниках, яким довіряю свою дитину», – каже Людмила. 

Керівники Сергій Тиндик та Альона Щербак, розповідають батьки, ставляться до їхній дітей як до рідних. Обігрівають увагою та теплом, якщо треба, то й погодують, і полікують, і вислухають, і зроблять зауваження. 
До речі, про зауваження. До дітей у курені ставляться як до цілком дорослих людей, що можуть допомагати іншим, мати свою позицію та відстоювати її. Це впливає на їхню громадську позицію, тому вони не стоять осторонь у принципових моментах, які важливі для суспільства.

«Донька розповідала, що, коли вони продають свої вироби, щоб зібрати кошти для підтримки ЗСУ, іноді роблять зауваження дорослим. Діти настільки переймаються життям країни, що, я вважаю, всі б дорослі були такими свідомими та небайдужими. Так ось, коли вони закликають людей приєднуватися до важливої справи – допомоги військовим, а їм відповідають російською мовою, діти роблять зауваження. І коли загальнонаціональна хвилина мовчання, а люди не звертають на це увагу, теж вважають за необхідне зробити зауваження. Це принципові моменти, діти поводяться правильно», – впевнена пані Людмила. 

Курінь постійно бере участь у благодійних заходах

Надихають дітей своїми ідеями

У ліцеї № 3 охоче розповідають про свій курінь. Вони пишаються дітьми та своїми колегами Сергієм Тиндиком, Альоною Щербак, Романом Курилом, Олегом Руденком, які надихають вихованців своїми ідеями, передають їм свій досвід.

Заступниця директора з виховної роботи Олена Герус підкреслює, що джури куреня імені Івана Сірка упродовж багатьох років є учасниками й переможцями ІІІ (Всеукраїнського) етапу Всеукраїнської дитячо-юнацької військово-патріотичної гри «Сокіл» («Джура»). Але це лише один з напрямів роботи з дітьми.

«Без наших джур у ліцеї не відбувається жодна благодійна ініціатива, а їх упродовж року було безліч. Це організація усіляких благодійних лотерей, ярмарків, акцій, зборів на найнеобхідніше для захисників і захисниць: «Біжу за Героя України», «Від серця до серця», «Добра справа» тощо. Вони стали учасниками конкурсу мінігрантів «Підтримка ініціатив спільнот в Україні», що реалізується за фінансової підтримки міжнародної гуманітарної організації HEKS EPER (Швейцарія) в координації з МБФ «Альянс громадського здоров’я», різноманітних ініціатив за підтримки ООН», – розповідає Олена Герус. 

Джури також взяли участь в обласному конкурсі на отримання стипендії імені Героя України Станіслава Партали для здобувачів освіти в закладах освіти Харківської області. Це учениці 9-Б класу Анастасія Головешко, Вероніка Ляшенко, учениця 11-А класу Альбіна Сургай, учні 11-Б класу Ілля Суріков, Дар’я Рейзлер, Діана Колодяжна, випускниці 2024/2025 навчального року Єлизавета Дякова та Анна Чернишова.

Крім того, почесна курінна Єлизавета Дякова 20 листопада була нагороджена відзнакою Президента України «Майбутнє України». Цю нагороду дівчині вручив Володимир Зеленський. 

«Для нас це стало, безумовно, знаковою подією: ми відчули, що праця нашої подруги, її щирість і сила духу стали видимими для всієї країни, – кажуть у курені.  

Нагорода від Президента України

Також цього року відбулася ще одна подія, яка підкреслює: роботу куреня та його внесок у життя громади відчувають і розуміють. Голова ГО «Нововодолазький молодіжний клуб "Джура"», керівник куреня імені Івана Сірка Нововодолазького ліцею № 3 Сергій Тиндик став почесним громадянином Нововодолазької громади. 

«Наші не бояться»

Керівники куреня можуть розповідати про своїх вихованців безкінечно. Бо кожен з них особливий, кожен має свої здібності і може бути корисним для інших.

«Я, мабуть, більше відповідаю за творчу частину. За те, щоб здібності дітей розкривалися повною мірою. Так, не усі будуть артистами, та такої й мети немає. Головне – допомогти дитині розкритися. Вміти думати, аналізувати, висловлювати свою думку і, звичайно, не боятися говорити те, що думаєш. Бо як часто буває: боюся говорити, тому краще промовчу. Наші не бояться», – з гордістю зазначає Альона Щербак.

Саме всебічний розвиток дитини вважає пріоритетом і Сергій Тиндик. «Джура» у цьому дуже допомагає.

«Так, основа «Джури» – патріотичне виховання, але насправді усе набагато глибше. Це великий плюс, що діти пишаються бути патріотами, можуть висловити свою думку, зробити зауваження навіть дорослим. Любов до Батьківщини треба виховувати змалку, інакше ніяк. Такі настанови обов’язково принесуть користь усьому суспільству, усій Україні», – каже керівник куреня імені Івана Сірка.

А ще важливо, щоб діти відчували, що причетні до важливих справ, роблять свій внесок у щось корисне для суспільства. Тому визнання роботи дітей з боку громади для керівників дуже важливе, хоча, як вони підкреслюють, працюють джурики не за винагороди.  

«Селищний голова Олександр Єсін, селищна рада, відділ освіти, адміністрація та вчительство Нововодолазького ліцею № 3, громада завжди нас підтримують, велике їм за це спасибі. Добрими словами, подяками, грамотами, подарунками, за можливості фінансами. Щодо транспорту, то тут взагалі питань немає. Так, ми працюємо не за нагороди. Але треба, щоб діти бачили, що їм вдячні за те, що вони роблять. Це їх стимулює і дуже підтримує. Наш ліцей № 3 дуже допомагає куреню, це дуже важливо. Знаєте, коли на Дні селища бачиш сльози в очах людей, які дивляться на виступ нашого куреня, коли бачиш, з яким бажанням діти беруть участь у грі «Джура», коли відчуваєш, наскільки для них важливо бути корисними у волонтерській діяльності, тоді точно розумієш, що ми недаремно усе це робимо», – зауважує Сергій Тиндик.