«Давайте щось робити»: як живуть на війні вчителі Південного ліцею

05.07.2022 17:25 Південне

Вони не мають зброї, але те, що роблять учителі Харківської області на своїх робочих місцях, не менш важливе. Захисники на фронті повинні бути впевнені: вдома у них є надійний тил. Як з початком повномасштабного вторгнення змінилися будні Південного ліцею на Харківщині – читайте в нашому репортажі.

– Цього тижня будемо видавати свідоцтва про закінчення 9-м класам та свідоцтва про повну загальну середню освіту 11-м класам (ми спілкувалися з вчителями у понеділок, 27 червня. – Ред.). Відверто кажучи, спочатку не збиралися проводити випускний. Але батьки попросили зробити для дітей хоча б маленьке свято, фото, щоб вони цю подію запам’ятали. Видамо свідоцтва, скажемо добрі слова – це важливо, – розповідає директорка Південного ліцею Південної міської ради Харківського району Харківської області Валентина Скасків.

Ми з нею потім пішли до актової зали, де випускники повторювали вальс для свого свята. Діти самі захотіли і попросили дозволу репетирувати в школі. Війна змінила їхнє життя назавжди, прощання зі школою не буде радісним та веселим. Але воно повинно стати таким, щоб діти з вдячністю згадували ліцей та тих, хто був поруч 11 років.

– До речі, а що із ЗНО цього року? – запитую в директорки.

– Буде мультитест, але подробиць, де саме і як усе пройде в Харківській області, поки немає. Ситуація ще не вирішена, дуже важливий момент – безпека, тому чекаємо на інформацію. У нас 39 випускників, з них 8 медалістів. Вони теж чекають, – відповіла Валентина Скасків.

Читайте також: «Друга армія світу» – це армія мародерів і злодіїв»: як живе в окупації Куньєвська громада

Внутрішньо переміщені особи

З початку війни десь третина з майже 700 учнів ліцею виїхала з рідного міста Південне. Але навіть ті, хто за кордоном, увесь час навчалися дистанційно. Деякі вже повертаються додому. Крім того, додалося ще 110 дітей внутрішньо переміщених осіб. Їхні домівки залишилися на Північній Салтівці в Харкові, у Дергачах, Козачій Лопані, Малій Рогані, Циркунах, Руських Тишках.

– Зараз майже 600 дітей (і місцеві, і переміщені) віком до 18 років отримують гуманітарну допомогу в нашому ліцеї. Її дають благодійний фонд «Хто, як не ми» та Південна міська рада. Зараз більше допомагає фонд, який співпрацює з місцевими виробниками – це, наприклад, підприємства «Хуторок», «Бурьонка». Допомагають із Західної України – Житомир, Тернопіль, з Дніпра, також із Польщі. Фонд збирає допомогу і роздає – і на школу, і адресно розвозить. Раніше роздавали в школі кожний тиждень, тепер раз на два тижні, – розповідає вчителька інформатики Тетяна Тимченко.

Вона, як і деякі колеги, займається волонтерством. Після уроків, які проходили дистанційно, фасують продукти та речі, щоб потім видавати їх дітям або внутрішньо переміщеним особам. Пункт видачі, де допомагає Тетяна, розташований у селищі Буди, поруч з Південним.

Волонтери

Деякі вчительки ліцею почали волонтерити вже у перші дні війни. Коли люди ще були розгублені та не знали, що робити, вони швидко зорієнтувалися.

– Початок війни, всі в шоці, бояться йти на роботу. Мої вчительки кажуть: «Валентино Іванівно, давайте щось робити, люди готові допомагати». Я кажу: «Що, прямо зараз?». «Так», – відповідають. Спочатку хотіли збирати все в ліцеї, але тут незручно під’їжджати. Нам дали добро розміститися в клубі. Декілька днів збирали необхідне. Місцеві жителі масово несли продукти, а ми передавали все харківським волонтерам, які готували їжу для ЗСУ та людей у метро. Спочатку продукти збирали, потім у нас попросили одяг для метро – теплі речі, ковдри, необхідне для дітей, – зазначає Валентина Скасків.

Ліцей не припиняв роботу жодного дня. Директорка веде мене коридорами та з гордістю знайомить з тими, хто щоденно поруч із нею на робочому місці:

– Ось моя Петрівна, секретарка, з перших днів війни на роботі. Через неї всі документи проходять, вона все оформляє. Бачиш, яка купа документів? І з навчального процесу, і щодо дітей ВПО, і для гуманітарної допомоги.

А технічний персонал! Так, спочатку люди боялися, нас у школі було декілька чоловік. А далі всі адаптувалися, потихеньку вийшли, кожного дня миють коридори. Які в нас квіти на клумбах, бачили? Вони саджали, бо війна війною, а в школі повинно бути чисто та затишно. І красиво також.