Як російські пропагандисти приховували контрнаступ українських військ

Фото з телеграм-каналу Андрія Єрмака Фото з телеграм-каналу Андрія Єрмака
В Україні війна йде не тільки на військовому фронті, але й на інформаційному. У ній російська федерація також не цурається найбрудніших засобів. Як, наприклад, використання своїми пропагандистами неправдивої інформації. Її росіяни розповсюджують як на внутрішнього споживача, так і українського. «Слобідський край» розбирався, як російські пропагандисти намагаються приховати успішність українського контрнаступу на Харківщині.

29 серпня Україна оголосила про початок контрнаступу. Українська громадськість та російські військові найбільш вірогідним напрямком для контрудару визначили саме Херсонську область. Українці чекали звідти хороших новин, а росіяни стягували туди війська. Однак несподіванкою для багатьох стали наступальні дії української армії ще й у Харківській області.

У вівторок, 6 вересня, в соціальних мережах почала ширитися інформація про бої поблизу міста Балаклія Харківської області. Головними джерелами інформації тоді стали дописи місцевих жителів і російських військових кореспондентів та експертів. Росіяни почали розповідати, що контрнаступ почався з Балаклії і зараз там ідуть жорсткі бої та обстріли.

У Балаклії пекло

Водночас від мешканців Балаклії та околиць почали з’являтися фотографії українських військових у місті, що наводило на думку про якщо не фактичне звільнення населеного пункту, то про його скору деокупацію. Проте російські «експерти» в соцмережах писали, що до Балаклії йдуть боєздатні резерви та про прорив українських військ не може бути й мови.

Ніякої паніки немає.

Таке повідомлення дослівно опублікувало не одне джерело російської сторони. Публікація цього тексту за півгодини стала масовою, що натякає на централізоване керування всіма кореспондентами та експертами.

Дійсно немає паніки.

Також російська пропаганда не могла не збрехати про провальні дії України «за аналогією Херсонського напрямку», де нібито контрнаступ «захлинувся» у перші дні, та про багатотисячні втрати українських військових, які неможливо підтвердити.

Втрати у української армії звісно ж колосальні

Трохи пізніше росіяни все ж таки визнали лише часткове блокування Балаклії, про яке їм сказали нібито військові, які знаходяться безпосередньо в цьому населеному пункті. Уже ближче до ночі пропагандисти почали писати вже про повне оточення. Здебільшого мова йшла про блокування підрозділів російських спецпризначенців зі СОБРу, однак і про потенційний розвиток українського наступу не забували.

Нібито все ще під контролем російських військ

Хоча, за словами російських воєнкорів, Балаклія 7 вересня о 20-й годині все ще була під контролем російських військ, проте українські військові зранку цього ж дня вже робили фотографії поруч зі стелою на в’їзді до міста.

8 вересня заступник начальника Головного оперативного управління Генштабу ЗСУ Олексій Громов повідомив, що українські військові звільнили вже 20 населених пунктів та просунулися вглиб оборони ворога на 50 кілометрів. Цього ж дня український прапор здійнявся над Балаклійською міською радою, однак деяких російських пропагандистів це аж ніяк не переконало.

І прапор на міськраді нічого теж не означає

Але, крім цієї, кількість світлин, які робили українські військові в місті, значно збільшилася, що цілком підтверджувало звільнення населеного пункту від російських окупантів. Однак на той час офіційно Генеральним штабом ЗСУ про це ще не повідомлялося. Відсутність інформації про деокупацію міста використали російські пропагандисти, які з цього зробили висновок, що населений пункт усе ще під контролем окупантів.

Без повідомлення від Генштабу ЗСУ

Здавалося, всі крапки над «і» мало розставити відео, опубліковане Президентом України Володимиром Зеленським о 21:24. На відео військові встановлювали прапор України у місті та відрапортували про остаточне звільнення Балаклії. Проте після 22-ї години вечора на російському пропагандистському ресурсі «РИА Новости» вийшло три матеріали з різних джерел, які нібито спростовували взяття міста. Навіть командир «чеченського спецназу» розповідав, що «нічого не відбувається» і «російські війська спокійно відбили всі атаки».

Навіть після підтвердження звільнення, Балаклію вважають ще російська

Авторитетне джерело все ще бореться за Балаклію

В одній з новин «РИА Новости» цитувало постійного представника російської федерації у Раді безпеки ООН. Він заявляв, що «поля під Миколаєвом і Запоріжжям та ліси під Харковом усіяні тисячами трупів українських солдатів» та «ні про який прорив, звісно, і близько немає мови».

Навіть в постпред росії в ООН не бачить результатів

На той час уже можна було побачити фотографії наших військових біля стели на в’їзді до Шевченкового, а зранку та вдень були опубліковані світлини з Чкаловського та неподалік від Куп’янська. Проте і це не зупиняло деяких пропагандистів розповідати про збереження за собою Балаклії та Шевченкового.

Балаклію та Шевченкове все ще відстоюють, хоча українські війська вже під Куп'янськом

9 вересня вищезгаданий пропагандистський ресурс «РИА Новости» публікував дуже суперечливу інформацію, яка надходила з Куп’янська. Доходило до абсурду, коли повідомляли про те, що «місто у безпеці», а через три хвилини інформували про максимальну евакуацію.

Ситуація ДУЖЕ швидко змінюється

Насправді ж ситуація виявилася більш позитивною для українців. Уже зранку 10 вересня українські військові були помічені в самому Куп’янську, де вивішували національний прапор. Через кілька годин Служба безпеки України опублікувала фотографії спецпризначенців підрозділу «Альфа» та підтвердила звільнення міста. Цього ж дня, близько вечора, з’явилися фотографії українських захисників навпроти стели з написом «Ізюм». Одну зі світлин опублікував керівник Офісу Президента України Андрій Єрмак.

У міністерстві оборони російської федерації після багатоденного мовчання пояснили тотальний відступ своїх військових тим, що така операція насправді була запланованою. Тобто з тих територій, звідки Збройні Сили України вибили росіян, нібито планувалося перегрупування військ на Донецький напрямок.

У квітні цього року поразку та відступ своїх військових з Київської, Чернігівської та Сумської областей пояснили в росії «жестом доброї волі», так само було, коли росіяни покинули острів Зміїний. Наразі ж поразка та подальша втеча російських військ, за словами міноборони рф, означає те, що можна трактувати фразою «ми так і планували».

Жест доброї волі чи все йде за планом?

Також з повідомлення міністерства оборони рф виходить, що російські війська покинули майже всю територію Харківської області, зокрема і північ області. Так пропагандисти повідомляють, що місто Вовчанськ та селище Козачу Лопань зайняли не «українські нацисти», а «чорношкірі та англомовні» війська НАТО. І знову багато каналів публікують це дослівно з посиланням або без нього на першоджерело – телеграм-канал «На самом деле в Харькове». Однак фотографії наших захисників легко спростовують такі заяви.

НАТО виявляється все ж таки воює

Хіба багато джерел можуть збрехати?

Проте з Ізюма від російських ресурсів надходить уже заїжджена пластинка про «западенців», які тільки увійшли до міста і відразу починають убивати та мародерити. Знову дослівно однаковий текст публікують або роблять перепост декілька каналів майже одночасно. Першоджерелом тут виступає телеграм-канал «Рамзай».

Ніякої паніки немає №3

Про звільнення Вовчанська від російських окупантів повідомили в Державній прикордонній службі України зранку 13 вересня. Вони опублікували відео, на якому знімають та знищують російську символіку в місті.

P.S. «Слобідський край» продовжує відслідковувати ситуацію, як на військовому, так і інформаційному фронтах. У подальших випусках розкажемо про нові «шедеври» російської пропаганди.

Партнери проєкту

Цей проєкт  реалізується в рамках проєкту «Громадськість за демократизацію», який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу (https://ec.europa.eu/info/aid-development-cooperation-fundamental-rights_en). Його зміст є виключною відповідальністю авторів і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій

Автор:
Олександр Манченко