Поруч із фронтом: як родина з Кам’янки будує нове життя (фото)
Родина Лариси та Віктора Сисенків із Кам’янки Ізюмської громади живе поруч із фронтом, але не здається. Подружжя вирощує овочі, тримає господарство, допомагає армії й мріє тільки про одне — щоб Україна була вільною.
Про це кореспондентці медіа «Слобідський край» розповіла сама Лариса Сисенко.
За словами Лариси Сисенко, у березні 2023 року вони з чоловіком повернулися до деокупованої Кам’янки. Будинок був зруйнований, земля поросла бур’янами, навколо — тиша і спустошення. Та рішення повернутися додому було свідомим.
«Ми ніде не бачили себе, окрім як у себе вдома. Люди з нашого села отримали сертифікати, купили на них житло деінде замість зруйнованого, а ми твердо вирішили залишитись у Кам’янці. Ми розуміли, що буде важко, але це нас не зупинило», — говорить Лариса Сисенко.
Лариса взялася за город, її чоловік Віктор — за дім.
«Аби прохарчуватися і заробити на життя, засаджувала город і теплицю. Земля нас годувала і в довоєнний час. Слава Богу, не до кінця була розбита теплиця. Чоловік її підремонтував, дорослі діти на перших порах підтримали фінансами», — розповідає жінка.
Подружжя покладалося тільки на себе. Цього літа надійшла неочікувана підтримка — волонтери передали теплицю від міжнародних благодійників і змонтували її.
«Вони самі нас знайшли. Приїхали в село, спитали, хто займається теплицями. Так волонтери опинилися на нашому подвір’ї. Я вже наступного дня посіяла в ній зелень, огірки, перець. Вирощене продавала на базарі в Ізюмі», — ділиться Лариса.
Присадибна ділянка, теплиці, в яких вона вирощувала ранні овочі, стали місцем її роботи. Та в господарстві Сисенків — не лише теплиці. Є кури та качки.
«Овочевий сезон завершився, на черзі — домашня птиця. До нового року планую заробити з продажу курей та качок. Чоловік в усьому мені допомагає, бо наразі ще проходить тривалу реабілітацію після серйозної ДТП. Держава платить йому невелику пенсію по інвалідності. Та навіть з неї він регулярно донатить на ЗСУ», — каже жінка.
Будинок Лариси та Віктора Сисенків уже давно став маленьким пунктом незламності. Часті гості — волонтери, через яких подружжя передає кошти на підтримку бойових підрозділів.
«Волонтери, якщо опиняються поруч, неодмінно заходять на чай. Через них, людей, перевірених часом, передаємо кошти на підтримку наших захисників. Цей досвід для нас не новий. Допомагати хлопцям почали ще в 2014 році», — розповідає Лариса.
Щодня над селом пролітають дрони, але Лариса не говорить про страх. Вона ділиться заповітним — бажанням жити і працювати у вільній Україні.
«Дай, Боже, утриматися нам на рідній землі й нікуди не бігти. Це найголовніше, а все решту ми зробимо своїми руками», — запевняє жінка.
Раніше ми писали, що після деокупації Ізюмська громада продовжує долати наслідки російської агресії.
Ваша підтримка – запорука нашої щоденної праці. Ставайте частиною спільноти «Слобідського краю».
Читайте також:
«Вірила, що наші повернуться»: жителька Харківщини розповіла про звільнення Ізюма (відео)
