Вітаміни, джерельна вода та жовто-сині гамбургери від волонтерів Харківщини
Секретна кухня для військових
У день нашої зустрічі Тетяна Голополос з хлопцями із фонду передавали для військових яблука з власного саду та фрукти, що принесли сусіди. Раніше, в сезон, везли черешню або абрикоси. Так селище Високий, де зараз мешкає Тетяна, забезпечує наших захисників вітамінами.
Не тільки вітамінами, посміхається вона. Ще тричі на місяць жінки готують у великій печі пироги. Їх також розвозять на декілька блокпостів в області, де знають волонтерів.
Годувати військових у Tetiana Licky Foundation вважають дуже важливою справою. І не лише годувати, а й гарантувати якість та безпеку продуктів. Кожна порція, яку везуть волонтери, у вакуумній упаковці, зробленій на станку.
– У нас у Харкові є кухня в секретному місці. Готуємо для хлопців теплі обіди, коли вони приїжджають у відрядження чи відбувається ротація. Нам кажуть, скільки приїде людей – наприклад, сьогодні 27. І ми на весь день приготували 27 порцій – сніданок, обід та вечерю. Завтра кухарі знову вийдуть о 6-й ранку і приготують на цілий день. Доки ці хлопці не поїдуть і не приїдуть нові, – розповідають волонтери.
Допомагати армії та теробороні вони почали на початку війни. Зараз, кажуть, «взяли на себе» військових із різних бригад – 92-ї, 93-ї, 226-ї. Хлопці воюють у Харківській області.
– Моє серце, мій будинок тут, – говорить Тетяна. – Вони нас захищають, а ми від щирого серця і з любов’ю допомагатимемо їм, чим зможемо.
Зараз займаються питанням тактичної медицини, забезпеченням лікарями та медикаментами. Домовляються, щоб фахівці з Чехії та Німеччини допомогли нашим спеціалістам робити протезування європейської якості. Мова йде про спільне виробництво та безкоштовне надання протезів для наших бійців.
Звісно, займатися такими масштабними проєктами самотужки не вийде. Добре, що самим волонтерам допомагають друзі та просто хороші люди з різних куточків України і з-за кордону.
Турагенти стали волонтерами
До війни Тетяна працювала в туристичній сфері. Мала багато друзів та знайомих, хотіла розвиватися у професії. Казала, що 23 лютого спланувала наступний день з 8-ї ранку до 9-ї вечора, намітила багато зустрічей. Але не так сталося, як гадалося…
На початку п’ятої ранку зателефонував знайомий і сказав їхати з Харкова. Йде наступ з боку бєлгорода. Паніки не було, Тетяна з родини військових. Тож спокійно зібрали речі та поїхали на дачу в селище Високий, де є той самий сад з фруктами, якими зараз ласують військові.
Того ж дня їй зателефонували з однієї харківської лікарні та попросили допомогти ліками і перев’язувальними матеріалами для поранених. Медикаментів тоді придбали на 117 тисяч гривень. Гроші зібрали з друзями. Так продовжується й зараз – допомагають друзі, знайомі, волонтери вкладають свої кошти, бо більшість з них уже вийшла на роботу. А ще гроші або продукти передають незнайомі люди, які хочуть долучитися до доброї справи.
– Ми не просимо грошей, але люди допомагають завжди. Просимо друзів купити їжу якійсь родині. Вони закуповують та поштою адресно відправляють посилку. Щоб люди спілкувалися без посередників, напряму, – пояснює Тетяна.
Дуже багато допомагають колеги з туристичної сфери. До війни в них був свій клуб «ТурПрофі». Цього року планували відзначати його річницю в одному харківському ресторані. Туди прилетіло, тепер доведеться шукати інше місце – щоб відзначити свято та спільну перемогу.
Тетяна з клубу надсилає корм для тварин, Олександра дає гроші, друга Олександра допомагає з тактичною медициною. Світлана допомагає з медикаментами, Вікторія теж пересилає гроші. Можна ще багато називати імен та хто як допомагає. Але це буде дуже довго. Ніхто з дівчат не залишається осторонь. Нещодавно потрібен був інсулін для людей похилого віку. Один з них живе у підвалі в інвалідному візку, тож не має можливості нікуди вибратися. За два дні завдяки турклубу було зібрано 53 дози інсуліну.
– Всі дівчата з різних міст України. Ми не для того це робимо, щоб потім сказали: «Ви молодці, ви класні», а щоб наблизити мир. Щоб наші діти знали, що вони мають свою землю, свій дім, свою культуру, націю, – каже Тетяна.
Майстер-класи для дітей та допомога хоспісу
Волонтери благодійного фонду допомагають харків’янам, але дуже часто виїжджають до області. Там їх теж чекають і на них розраховують. На Харківщині багато військових, яким волонтери привозять не лише щось корисне, а й цукерки, солодощі. А ще малюнки та листи від дітей, які дякують їм за захист та чекають хлопців додому з перемогою.
Звісно, допомагає фонд і мирному населенню, дітям та людям похилого віку. У Жихорі, що під Харковом, для 35 дітей з родин переселенців влаштовує свята та зустрічі. На День Конституції робили майстер-клас – разом із дітьми готували жовто-сині гамбургери. Розповіли малюкам про український прапор, його історію. З волонтерами був еколог, який пояснив, як правильно викидати сміття. Потім батьки дякували, бо діти вдома почали його сортувати. Папір окремо, пластик окремо.
У Бабаях Харківського району є хоспіс, там живуть декілька підопічних фонду. Волонтери привозять памперси, засоби гігієни, якщо потрібно – молоко. Спочатку про допомогу попросила жінка, в якої там перебуває мати. Потім волонтери познайомилися з керівництвом, якому теж допомагають за необхідності. Наприклад, привозять джерельну воду, бо є проблема з криницею. Вона швидко осушується. Завезуть 100 літрів, на 3-4 дні цього вистачає.
До волонтерів звернулася Надія з Покотилівки Харківського району. У неї багато хворих сусідів, а в людей господарство – корови, кури. Жінка допомагає всім безкоштовно, але вже самотужки не справляється. Тож тепер двом пенсіонерам-ветеранам війни, в яких немає дітей, допомагає фонд. Приносять воду, продукти, прибирають у хаті.
Є підопічні й у Високому. Волонтери привозять медикаменти для хворих, які самі не можуть їх придбати. Наприклад, один препарат коштує близько 4,5 тисячі гривень. Його вистачає на 20 днів. Тож виставляють пости в соцмережах, знаходять спонсорів.
У Богодухові мешкають батьки та родини військових, туди волонтери теж відвозили допомогу. А ще вони годують тварин, яких покинули на вулиці власники. Розповідають, що завжди мають із собою корм. І коли бачать голодних собаку чи кота, обов’язково нагодують. Бо не лише люди потребують допомоги. Тварини ж не розуміють, що війна і через це їх залишили.
За порив душі гроші не платять
Зараз фонд Tetiana Lucky Foundation – це сама Тетяна Голополос, її чоловік Олексій Жирков, Максим Косіневський, Олександр Капацій, Микола Погорєлов, Станіслав Моршнєв, Сергій Волокітін.
До війни вони не були знайомі.
– Так, усім ми допомогти не можемо. І це дуже важка справа. Часом небезпечна, бо наші хлопці під обстрілами вивозили людей з будинків, які горіли. Але ми знаємо, для чого все це робимо, – розповідає Тетяна.
Питаю в Олексія Жиркова, чому він займається волонтерством?
– Я не військовий, навіть в армії не служив. Але маю чимось допомогти, поки військові нас захищають. Якщо не можеш тримати зброю, допомагай у тилу. Якщо, наприклад, я вмію фарбувати паркани і це потрібно армії, потрібно Харківщині, я їх фарбуватиму, – пояснює свою позицію Олексій.
Своїм обов’язком допомогу в тилу вважає і Максим Косіневський. Зараз він уже працює, робота пов’язана з виїздами по області. За потреби щось буває відвозить – наприклад, у Чугуїв. Продукти, дитяче харчування. За чотири з половиною місяці з початку війни проїхав власним авто 36 тисяч кілометрів. Зараз їздить менше, але за можливості підключається до спільної роботи.
До речі, слово «робота» стосовно волонтерства його дратує.
– Найбільше фраза: «Ви працюєте волонтером?». Своє бажання допомагати людям я роботою не вважаю. Робота – це там, де я заробляю гроші, а волонтерство – це якийсь порив душі, серця. А за це гроші не платять, – пояснює Максим.
P.S. Коли я запитала, що найбільше запам’ятовується у волонтерській роботі, Олексій Жирков замислився і відповів: «Ми їздили до Мерефи після того, як прилетіло в школу. Бачили, як там розтрощили сонячні батареї на станції. Моторошно. Найбільше запам’ятовуються саме такі моменти. Але я намагаюся їх швидше забути.
Війна – це страшно. Навіщо себе негативом насичувати? Краще пам’ятати позитив – як робили свята діткам, наприклад, на День захисту дітей. З нами приїхав військовий, діти від нього були в захваті. Сьогодні військовим ми передали фрукти. У себе в садку зібрали, сусідка принесла. Отакі моменти треба пам’ятати. Коли ми разом, підтримуємо одне одного і робимо щось корисне».