Музикант із Лозової підкорив музичну Італію (ФОТО)

Музикант із Лозової підкорив музичну Італію (ФОТО)

Фото героя публікації

Лозівчанин Іван Чурилов став одним із переможців найстарішого міжнародного конкурсу баяністів-акордеоністів в Італії.

Нашому земляку вдалося вибороти одну з п’яти медалей, які цьогоріч взяла Україна.

Не 100 %, що здобули перемогу

Місто Ланчано давніше за Рим на 300 років. І саме тут зародилося одне з найстаріших музичних випробувань для баяністів та акордеоністів з усіх куточків світу. Цього вересня до мальовничого містечка на березі Адріатики з’їхалося понад півсотні музикантів з Італії, Китаю, Росії, Білорусі... Розтягували міхи на конкурсі й українці, а серед них уперше й наш земляк Іван Чурилов. Для нього перший млинець виявився тріумфальним! Зіграв так, що викликав неймовірні овації не тільки глядачів, але й журі. А останнє, окрім першого місця у номінації, ще й нагородило українця спеціальним призом від журі «За наймузичніше та найтепліше виконання».

– Я хотів зіграти якомога краще, – згадує свій настрій перед тріумфальним виступом Іван. – Думки про невпевненість, звичайно, були, і вони заважали грати, а я вийшов, подумки попросив допомоги у Всевишнього і все.


Іван зізнається, що насправді не дуже задоволений тим, як зіграв. Не на всі 100 %. Міг би і краще. Однак реакція людей у залі свідчила протилежне.

– Після перемоги люди почали підходити, поздоровляти, казати: «Оце так зіграв!» А я все з недовірою до цього ставився, думав, чи блазнюють, чи ні? – зізнається Іван.
Музикант виступав у категорії «Вар’єте», у якій можна грати будь-яку естрадну музику, джаз тощо. Іван Чурилов побудував програму виступу так, аби розпочати з простішого, а потім вже перейти до складнішого. Адже перші переживання завжди з’їдають половину твого настрою і твоїх можливостей.

– Я вирішив розпочати з простих творів – із польки, яку сам переробив. Потім зіграв вальс «Осінній сон» в обробці Г. Шендерьова. Ці твори потрібні були мені, аби відчути зал, заспокоїтися, привести до ладу свої відчуття, налаштуватися на серйозніші твори далі, – розповідає музикант. – Потім, після вальсу, я зіграв концертну імпровізацію на тему Дунаєвського «Капітан», і в естрадній обробці Чернікова – «Отрада». Наприкінці зіграв в обробці А. Бизова «Ты одессит, Мишка» та блиснув технікою, граючи на завершення румунський весняний танок.

Після конкурсу до Івана почали підходити композитори. Вони надарували йому купу нот зі своїми творіннями, наказуючи: «У вашому виконанні вони звучатимуть краще за все». А один із членів журі, македонський баяніст Олександр Коловський, підійшов і сказав: «Зазвичай, коли сиджу в журі, шукаю в учасників недоліки, огріхи під час виконання. А від вашої гри просто отримував насолоду. Було тепло і спокійно».

Голова ж журі Володимир Зубицький, переможець міжнародного конкурсу баяністів-акордеоністів «Кубок Світу – 1975», який вже багато років живе в Ланчано, запросив Івана наступного року знову приїхати на конкурс та спробувати свої сили вже в іншій номінації – «концертисти класика».

Щаслива випадковість

А насправді ж Іван Чурилов навіть і гадки не мав брати участь у такому престижному змаганні. Звичайно, були спроби участі у подібних українських конкурсах, але вище сягнути якось не вдавалося. Іван працює у національній філармонії України та Ансамблі пісні й танцю Збройних Сил України. Однак завжди мріяв досягнути чогось більшого.
До конкурсу не готувався, про нього дізнався взагалі випадково, завдяки знайомому викладачу. Іван дізнався, що товариш зібрав команду українських музикантів на італійський конкурс, і залишилося вільним ще одне місце в автобусі, який мав їхати на конкурс. Наш герой зацікавився, з’ясував умови участі в ньому, і вирішив спробувати.
– Я кажу – це по мені! Тоді я їду. І хоч я здебільшого спеціалізуюся на класиці, вирішив спочатку взяти участь у категорії вар’єте, – згадує музикант.
А далі виснажлива дорога автобусом, забитим музичними інструментами і людьми, триденна втома і... переможний виступ.

Зараз у планах Івана Чурилова гастролі Україною, переважно музичними училищами, військовими шпиталями. Зірку вже чекають в Івано-Франківську. А ще Іванові запропонували гастролі у Китаї. Після удачі в Італії Іван планує змагатися на баяні і в інших конкурсах.

Вчителі, які не ламали

Зі слів Івана, у його житті не зустрічалися випадкові люди, зокрема, це стосується і його викладачів, які завжди із розумінням ставилися до свого учня. Звичайно, любов до музики Івану прищепив батько – Василь Іванович, заслужений працівник культури України, директор Лозівського училища культури та мистецтв. Першим же наставником цього таланта є учитель музичної школи в Лозовій Надія Орлова. Ніколи не забуде музикант і вчителя Миколу Васильєва та викладача в училищі Віктора Марченка, який відучив його грати безвідповідально. У консерваторії ж це – Ігор Снєдков, якому Іван вдячний за те, що він не став нав’язувати сучасний репертуар, а дозволяв грати те, що він любить, до чого в нього лежить душа. А серед найулюбленішого лозівського таланту – вітчизняна та старовинна класика: Бах, Моцарт, Скарлатті, Глінка, Лисенко, Рахманінов та ін.
– Це – моє, це я розумію, і це вдається грати. Це справжня музика, від якої волосся стає дибки, – говорить Іван.

Подарунок з умовою

Іван Чурилов розповів один зворушливий випадок, який стався під час гастролей разом із Ансамблем пісні і танцю ЗСУ. Цієї осені вони їздили під Слов’янськ. Грали у центрі управління штабом АТО.

– Перед тим як приїхали туди, на душі було важко, – зізнається Іван. – Я думав, що в нашій країні вже нічого ніколи не буде на краще. Суцільна несправедливість та безлад навіювали песимістичні настрої. Однак, коли ми приїхали туди, я побачив там людей з відкритими душами, світлі обличчя. Поспілкувавшись із ними, я зрозумів, що помилявся, усе ж таки є справжні щирі люди.

Після концерту музиканти ще дві години обіймалися і спілкувалися з нашими військовими. Це була надзвичайно тепла зустріч. Один із колег Івана, соліст ансамблю Сергій Юрченко, написав пісню, у якій є такі слова: «Мне трудно петь об этом, я там не был»... Вона була присвячена воїнам-інтернаціоналістам. І раніше в ансамблі їй надавали особливого значення. А цього разу, коли її зіграли й заспівали, вона набула нового сенсу.

– Ця пісня ожила. Раніше, коли її виконували, ми її в ансамблі так не сприймали, як зараз, під час теперішньої війни. – Ця пісня ожила і набула нової сили.І солдати, і всі ми слухали її з вологими очима. До автора цієї пісні після концерту підійшов солдат і попросив купити в нього гітару, бо їхня з товаришами згоріла в БТРі. Наш товариш віддав її безкоштовно, але з умовою, що, коли все це закінчиться, вони приїдуть і повернуть йому інструмент, – згадав Іван Чурилов.

Тетяна Василець, матеріал з газети "Слобідський край" №125 від 18.10.2014

За матеріалами:СЛОБIДСЬКИЙ КРАЙ