ТОП великодніх обрядів від прадідів

ТОП великодніх обрядів від прадідів

Головне весняне свято вже на порозі. І оскільки у Великодні переплітаються християнські та язичницькі традиції, цього дня можна і до церкви сходити, і нечисту силу побачити. Принаймні, у це вірили наші пращури.

Українці вже завершили тиждень підготування до найсвітлішого свята всього християнського світу. Протягом тижня готувалися духовно, займалися прибиранням домівок і подвір’їв, випікали паски та готували крашанки й писанки. Уже сьогодні ввечері люди підуть на головний обряд до церкви, щоб посвятити паску. Хтось вистоїть службу, а хтось прийде на освячення, що відбудеться біля церкви. Та вже вранці вся духовно оновлена країна розпочне святкову трапезу з освячених крашанок і пасок.

Повір’я, які слід знати кожному
Свого часу православні слов’яни приурочили до святкування Великодня безліч звичаїв, ритуалів, що збереглися з язичницьких часів. Так через поєднання церковних та народних традицій утворилися особливі вірування та обряди, які сьогодні часом здаються навіть чудасією і викликають подив.
В Україні святкування Великодня теж наповнювалось місцевим колоритом і чудернацькими звичаями. Існували загальноприйняті обряди, а також ті, які були притаманні тільки окремим регіонам. Про деякі великодні звичаї нам розповів харківський етнограф і фольклорист Михайло Красиков.
– За народними повір’ями, із суботи на неділю Христос разом з апостолами ходив і роздавав щастя. Тому цілу святкову ніч і наступного дня люди намагалися не спати, бо вважалося, що можна прогавити («проспати») своє щастя, – каже експерт.
Протягом ще 40 днів люди, зберігаючи святиню в серці, жертвували їжу бідним, не відмовляли у проханнях та прагнули до духовної рівноваги.
У народі вірили, що якщо людина помирала у Великдень, її душа слідувала просто в рай. Їй пробачались усі гріхи, неважливо, чи це був праведник, чи серійний вбивця. Існувало повір’я, що в цей день навіть грішників у пеклі не мучили.
У неділю будь-яка робота була заборонена, окрім ремонтування хрестів на могилах. Люди були впевнені, що тому, хто у Великдень поправить хрест на могилі, Господь простить гріхи.
В Україні цього дня після освяти прийнято було христосуватися, тримаючи в руках освячене яйце. При цьому тричі цілувалися, а потім обмінювалися крашанками, бажаючи щастя на рік. Чому саме на рік? Великдень вважався найзначнішим святом і тому був своєрідною точкою відліку часу. Раніше часто можна було почути від старих людей побажання: «Дай Бог до нової Пасхи дожити».
На Великдень заведено було приділяти увагу не тільки живим, а й мертвим. Обов’язково згадували і родичів, які залишили цей світ. Люди вірували, що у Великдень померлі перебували серед живих і прагнули поспілкуватися з ними.

Щоб свято на славу вдалося
Слобожанщина теж багата на всілякі обрядові дійства, які сьогодні вже втратилися або догорають в пам’яті стареньких бабусь і дідусів.
За словами Михайла Красикова, раніше все святкове дійство проходило цікавіше й колоритніше. Наприклад, звичним було те, що в кошиках людей, які освячували паску біля церкви, можна було побачити й порося із встромленим хроном у зубах.
Багато уваги люди приділяли повір’ям, які були пов’язані з освяченими речами. Так, кожна господиня знала, що порожнина всередині паски, зроблена її руками, може принести біду в родину.
– Моя сусідка спекла паску, яка всередині виявилася порожньою. Прийшла й сказала, що, мабуть, скоро помре. Так і сталося: до нового Великодня вона не дожила, – розповідає Михайло Красиков.
Але в народі вірили, що й цій поганій прикметі є протидія. Так з’явилася приповідка: «Бог полазив». Люди запевняли, що для тих, хто вимовить цей вислів, пустота в освяченій пасці не віщує нічого страшного.
Святили паску на спеціальному рушнику, який не використовували більше ні в побуті, ні на інші свята. Предки вірили, що він після освяти набуває лікувальних властивостей. І коли, наприклад, малюка «хапав родимчик», тоді діставали цей рушник, накривали ним дитину, аби заспокоїти.

Не їж несвячену крашанку, щоб не «тхнуло з рота»
Свячене яйце й зараз вважають головною стравою на святковому столі, адже з нього починають розговлятися. З ним пов’язано багато повір’їв, звичаїв і обрядів. За допомогою крашанки і пограти можна було, і красу прикликати, і перевірити, чи спокійно рідним на тому світі. А в того, хто нехтував правилами та куштував неосвячене яйце, як говорили в народі, «тхнуло з рота».
У ХІХ ст. на Слобожанщині вважалося, що освячені крашанки повинні бути тільки червоного кольору. Ще був звичай за кілька тижнів до Великодня в мисці засіювати зерна пшениці, а у свято викладати на зелені паростки освячені яйця. Миску з крашанками завжди ставили на почесне місце в домі.
Щоб перевірити, чи спокійно небіжчику на тому світі, проводили такий ритуал: напередодні Великодня в могилу закопували крашанку, а наступного дня викопували. Якщо душа похованого спокійна – то і крашанка не пошкоджена. А якщо навпаки, то за спокій душі молилися.
– Із крашанками люди були дуже обережними. Шкаралупу не викидали, бо вважалося, якщо мишка її з’їсть, то вона перетвориться на кажана, який був символом демонічного світу й вісником біди, – розповідає етнограф. – Тому шкаралупу зберігали, або згодовували курям, щоб краще неслися, або спалювали в печі.
Свячене яйце символізувало початок, а також уособлювало здоров’я, благополуччя та красу. Прокинувшись уранці, дівчата обов’язково умивалися водою, в якій була крашанка; іноді мати, вмиваючи дитину з посудини, в якій лежала крашанка, водила свяченим яйцем по обличчю. Причому ніколи не витиралися, щоб не стерти красу. В основу ритуалу покладено співзвуччя слів «краса» та «крашанка».
Відомою на території України була гра «навбитки». Двоє людей брали по крашанці і стукали однією по одній. Вигравав той, чиє яйце залишалося цілим, і йому діставався «трофей». Деякі хлопці, аби заробити багато крашанок, йшли на хитрість і робили крашанку з дерева. Виготовляли «підробну» крашанку переважно з груші й розмальовували, як усі інші.

Сільськогосподарська магія
Аби восени отримати добрий урожай, наші пращури святили на Великдень мак, ладан, пшоно, сіль, перець, навіть брус для точіння коси. Щоб до подвір’я не потрапила нечиста сила та зло обходило стороною, вхід посипали свяченою сіллю та маком.
На Слобожанщині деякі господарі біля двору або на вигоні облаштовували колиски. Гойдатися можна було не за просто так, а за крашанку. На перший погляд, це звичайна розвага, але в народній культурі все має свій підтекст.
– Річ у тому, що рух вгору означав зростання жита, пшениці, піднесення врожаю. Чим вище гойдання – тим кращий урожай, – зазначає Михайло Красиков.
Було також повір’я, що відьма разом з чортом могли красти в господині молоко. Тож, щоб захистити худобу від нечисті, у правому рогові корови просвердлювали отвір. Туди засипали свячений мак, пшоно та шкаралупу освячених яєць, а отвір закривали гілочкою осики. Вважалося, що тільки цей обряд допоможе, аби чорт не зміг взяти корову за роги, а відьма – здоїти.
Також, за словами етнографа, на Харківщині деякі завзяті голуб’ятники, аби примножити своє господарство, вдавалися до такого ритуалу. Біля церкви викрадали в якоїсь бабці палку і, щоб водилися голуби, кидали її в голуб’ятник.

Хто в селі відьма?
З давніх часів люди вірили в містичні прояви на землі, тому й на Великдень проводили велику кількість обрядів, пов’язаних із захистом від нечисті. Існувало повір’я, що у великодню ніч було легко виявити відьму. Достатньо було прийти в церкву в новому одязі. Той, хто виконав попередню умову, міг побачити серед юрби відьму та чорта.
Також у селах парубки робили засідки, щоб побачити відьомський магічний обряд. Вони чекали, коли закінчувалась всеношна служба, люди виходили з храму, і на двері церкви вішали замок. Тоді процесія обходила з хоругвами та іконами церкву, а відьми завжди відставали. Тільки «хвіст» процесії зникав за рогом, відьма відразу ж кидалася до дверей і цілувала замок. У такий спосіб вона набиралася сили відьмувати на цілий рік. Цікаво, що подібні випадки, за словами Михайла Красикова, фіксуються етнографами і зараз.


Свято, яке об’єднує
Великдень – свято, яке об’єднує багато країн. І хоча традиції в кожній місцевості відрізняються, спільною залишається віра у Воскресіння Христове.
Австралійці відзначають Пасху за католицьким календарем. Поряд з релігійними процесіями на святкові вихідні тут проходять величезні ярмарки, учасниками яких стають люди зі всієї країни. У Сіднеї відбувається найбільший щорічний ярмарок Австралії – Royal Easter Show (Королівське пасхальне шоу). На сільськогосподарській виставці можна побачити все: від історичних раритетів до сучасних мобільних винаходів. Пасхальні яйця австралійці виробляють із шоколаду або цукру. А ось символом цього свята є місцевий звір білбі – рідкісна тваринка з роду сімейства кролячих бандикутів.
У американців напередодні свята прийнято приносити в храм горщики з лілеями, які там є символом Великодня, ними прикрашають будинки.
Індійці взагалі не розфарбовують яєць. На Великдень у них прийнято обмінюватися різнокольоровими ліхтариками та пасхальним печивом.
В Африці люди надягають традиційні костюми та йдуть на нічну службу. Головною стравою вважається смажений рис із куркою, яка в багатьох африканських країнах коштує недешево, а тому є справжнім великоднім делікатесом.

Марина Проценко, позаштатний кореспондент