У село – не до бабусі
Замість зірок – соняшники
Як явище сільський туризм зародився на початку XVIII століття у французьких і швейцарських Альпах. Тоді в передгір’ях Монблану та інших найвищих альпійських піків Європи почали з’являтися перші гостьові будиночки-шале для обслуговування експедицій британських туристів-природолюбів. А в другій половині XX століття сільський зелений туризм набув уже масового розвитку. І тоді ж у Великій Британії поширюється концепція Bed & Breakfast (ліжко та сніданок). На початку XXI століття індустрія сільського туризму стає сектором світового туристичного господарства, що найбільш динамічно розвивається. Обсяги надання агро-туристичних послуг у постіндустріальних країнах нині практично у 2–4 рази перевищують обсяги зростання готельної бази і курортного сервісу в цих країнах.
Мода на туристичний відпочинок у селі в Україну прийшла на початку 90-х років минулого століття. Навіть на законодавчому рівні з’явилося таке поняття, як сільський зелений туризм (Закон України «Про туризм» № 324 від 15.09.1995). З’явилася і Спілка сприяння розвитку сільського зеленого туризму в Україні. Серед українців першопрохідцями в розвитку цього напряму стали західні області – Карпатський регіон. Більшість наявних садиб сільського туризму розташовані саме там.
Слобідський край на цій ниві робить тільки перші свої кроки. Харківщину в Україні й світі знають як науковий, промисловий і аграрний регіон. Та разом з цим слобожанська земля багата й на дивовижні краєвиди, чарівну природу, повна різних легенд і таємниць історії. Усе це зазвичай приваблює туристів.
Останнім часом в області взялися за розвиток сільського зеленого туризму. Вже є і перші результати. 37 садиб регіону увійшли до всеукраїнської мережі об’єктів зеленого туризму й отримали відповідні сертифікати та знаки «Українська гостинна садиба», які діють протягом трьох років. Визначало гідних Харківське регіональне відділення Спілки сприяння розвитку сільського зеленого туризму в Україні.
– Залежно від якості і кількості послуг садибам надавалися соняшники (як зірки готелям), – розповів «СК» начальник Управління культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації Олег Яцина. – Звичайно, у нас показник не найвищий по Україні, але достатньо хороший для Харківщини, яка асоціюється в пам’яті багатьох українців, як промисловий регіон.
В агросадибах гостей зазвичай приймають на вихідні та у свята. Переважна більшість туристів – харків’яни або жителі прилеглих районів.
– Чому іноземці не їдуть? У деяких країнах нас узагалі занесено до списку країн, які небезпечно відвідувати. Крім того, туризм вимагає потужної реклами, – пояснює Олег Яцина. – Вперше з 2012 року областю виділено 150 тисяч гривень на проведення великого туристичного ярмарку. 2 червня у «Радмір Еспохолі» відбудеться виставка «Харківщина туристична». Один з великих її блоків буде присвячено зеленим садибам.
Простий старт
Потужної реклами зелених садиб та інших місць сільського відпочинку на Харківщині поки що немає. Про місця відпочинку туристи дізнаються переважно за допомогою сарафанного радіо. Не всі селяни, що приймають відпочивальників у себе вдома, хочуть це афішувати. Страх всіляких перевірок переважає. А хтось боїться братися за зелений туризм, думаючи, що це дуже дорого. Насправді ж, щоб почати приймати в себе відпочивальників, багато не потрібно, головне – бажання.
– У рамках Закону «Про особисте селянське господарство» кожний охочий може приймати в себе на постій до десятьох відпочивальників. Для цього не потрібно реєструватися як підприємцю, потрібно тільки довести до відома органів місцевого самоврядування. Людину не перевірятимуть санстанція, пожежники та інші служби, – пояснює доцент кафедри соціальної і гуманітарної політики Харківського регіонального інституту Національної академії державного управління при Президентові України, керівник проектів ГО «Інститут соціальної політики регіону» Олег Кулініч.
Якщо у випадку класичного сільського зеленого туризму дуже просто стартувати, то тим, хто хоче займатися цією справою серйозніше, потрібно за реєструвати ФОП, а це вже відповідні податки.
– Найбільша проблема в тому, що багато сільських жителів не знають, що можна займатися сільським туризмом, наскільки це нескладно. З іншого боку, велика частина нинішнього сільського зеленого туризму – у тіні. Про всяк випадок люди бояться. Діють через знайомих і широко себе не популяризують, тому й не розвиваються. Сьогодні існує безліч інтернет-ресурсів, де дано перелік туристичних маршрутів, садиб та інше, але ті, хто в тіні, там зазвичай не з’являються, – зазначає Олег Кулініч.
За словами фахівця, до недавнього часу розвитком сільського зеленого туризму на Харківщині серйозно не займалися. Раніше дуже багато харківських селян годувалися за допомогою російського трафіку. Три роки тому ситуація у країні змінилася, тому потрібно було шукати інші варіанти, і виявилося, що сільський туризм може бути цікавим видом розвитку, який допоможе не одиницям, а стане у пригоді в цілому громаді.
Для розвитку «зеленого напряму» можна залучати й сторонні фінанси. Свого часу так було в Карпатському регіоні, селяни отримували від західних донорів гранти на розвиток бізнесу.
– Суто на розвиток зеленого туризму не пам’ятаю грантів на Харківщині. Але можна отримати гроші на інтеграцію переселенців, даються кредити на початок своєї справи й інше. А сільський туризм – це саме один з небагатьох видів діяльності, в якому можна стартувати з невеликою сумою, – переконаний Олег Кулініч. – Кілька років тому ми були в Полтавській області і оглядали одну садибу. Її власники – молода сім’я, яка кілька років тому переїхала з Полтави в сільський будиночок, який їм дістався від батьків. По суті, вони починали зелений туризм з двох-трьох ліжок у прибудові. Через рік вони зрозуміли, що справа пішла, побудували для гостей будиночок поряд. Якщо спочатку в них не було можливості організувати навіть харчування, вони залучали когось із сусідів, то за кілька років вони змогли побудувати симпатичну садибу й добре її облаштувати. Сьогодні вона дуже популярна.
ДОТАЦІЇ ДЛЯ АГРАРІЇВ: СКІЛЬКИ ОТРИМАЛИ ХАРКІВСЬКІ ПІДПРИЄМСТВА
Водночас фахівець підкреслює, що тільки будиночком туристів у село дуже не заманиш, потрібна й організація дозвілля (походи, майстер-класи з виготовлення автентичної продукції тощо). Не зайвим буде і повчитися у більш досвідчених колег.
– Минулого року в рамках одного з проектів для переймання успішного досвіду розвитку сільського зеленого туризму групи з Ізюмського, Балаклійського і Барвінківського районів відправляли в Тернопільську, Івано-Франківську, Чернівецьку області. Там це вже досить серйозний бізнес. Своїм досвідом активно діляться й поляки. Одна з наших партнерських організацій, Польсько-українська аграрна асоціація, допомагала вивозити кілька груп органів місцевого самоврядування в Польщу. Цієї осені також плануємо вивезти туди групу з представників Харківської області, які хочуть займатися сільським туризмом, – розповів керівник проектів ГО «Інститут соціальної політики регіону» Олег Кулініч.
Як хобі
Перша зелена садиба – «Родинна хата» – з’явилася на Харківщині у 2003 році в селі Мечниковому (Дворічанський район). Розташована вона в дуже мальовничому куточку – між ставом та лісом. У 2003-му садибу презентували в Києві на виставці «Українське село запрошує», там представники Харківщини отримали диплом за кращу презентацію традицій і обрядів українського села.
Фото надано Оленою Мешковою.
«Родинна хата» – це дубовий будинок, обмазаний глиною, в якому влітку прохолодно, а взимку він добре тримає тепло. Хату прикрашено петриківським розписом. Інтер’єр будинку повністю виконано в українських традиціях: рушники, домоткані доріжки, лежак, образи, красний кут та інше. Меблі всі екологічно чисті – зроблені з дерева місцевими
майстрами. Матраци з лугового сіна, а подушки набиті різними травами та гречаним лушпинням. Також відпочивальникам пропонують ознайомитися з місцевою природою – є екскурсії зі збирання трав, а потім проводяться майстер-класи з виготовлення трав’яних ляльок, коників, оберегів та чаїв.
– Ми раніше жили в Харкові. Але одного разу прийшло усвідомлення: щоб бути здоровим, потрібно жити ближче до природи. Ми кинули все, переїхали у Дворічанський район і почали організовувати сільський туризм. Для того щоб зелений туризм розвивався, потрібна підтримка від місцевого населення. Нам вдалося знайти однодумців, хоча спочатку було важко, до нас ставилися просто як до роботодавця, – розповідає власниця садиби Олена Мешкова.
Жінка каже, що майже відразу їх починання підтримала сільська та районна влада. А згодом і місцеве населення зрозуміло переваги зеленого туризму.
– На мій погляд, сільський туризм не можна перетворювати на готельний бізнес. Обов’язково повинна бути ідея. Від сільського туризму має вигравати й село. Турист приїжджає і купує в когось молоко, у когось – яблука або ще щось, – переконана пані Олена.
Для власників садиби сільський зелений туризм – це швидше хобі, а не спосіб заробітку. Бо на підтримку будинку в належному стані іноді йде більше, ніж вдається заробити. Викручуються завдяки бартеру.
– Приїжджала до нас худож ниця, допомогла розписати будинок, натомість вона в нас безкоштовно жила. Безкоштовно в нас жили і професори з харківських вишів, які провели цікаві лекції з літератури, історії для нашої сільської громади. Так само співпрацювали з харківськими лялькарками, – розповідає власниця «Родинної хати».
Садиба приймає гостей зазвичай у вихідні. Будинок розрахований на п’ять постояльців. Одне місце коштує близько 70–80 грн на добу.
У селі Мелихівка, що в Нововодолазькому районі, вже кілька років гостей приймає хутір зеленого туризму «Вороння слобідка».
Фото з соцмережі.
Власники цієї садиби свою справу також розцінюють як хобі.
– Для нас це хобі. Приїхали люди, ми їх поселили. Не приїхали – займаємося своїм господарством. У нас родинна ферма, яка займається органічним землеробством, – розповідає власник хутора Віктор Ворона. – Тому туристи в нас можуть куштувати органічні продукти, які мають сертифікат якості. Це великий плюс нашій слобідці, тому що ніхто з інших представників зеленого туризму в нашому районі не займається органічним землеробством і тваринництвом.
На території зеленого хутора є будиночки, де на кілька днів можуть зупинитися відпочивальники. У 1000 гривень обійдеться великий будинок «мисливця», там три спальні та, як то кажуть, «повний фарш». За 600 гривень на добу можна зняти будинок «колгоспника» з двома окремими спальнями, а за 300 гривень – будинок-караван. Дерев’яний зруб наразі на реконструкції.
Гості хутора можуть погодувати тварин, порибалити, покататися на конях або відправитися на екскурсію в орнітологічний заказник «Чаплі».
Унікальний етнохутір
Екосадиба «Ордівська слобода» (так само Нововодолазький район) – унікальний проект сільського зеленого туризму не тільки
для Харківщини, а й для України. Тут одразу об’єдналися три складові: соціальна, культурологічна та енергетична.
У проекті максимально задіяно місцеве населення. Хутір будується з використанням старих технологій з місцевого будівельного матеріалу, а тоді, коли це зробити неможливо, по мінімуму використовують сучасні будівельні матеріали. Завдяки цьому відбувається відродження культури будівництва та відродження різних технологій. А ще, за задумом власників «Ордівської слободи», хутір має стати повністю енергоавтономним.
– Маю плани з переведення об’єктів нашого етнохутора на альтернативні джерела енергії, – зазначив власник екосадиби «Ордівська слобода» Володимир Косенко.
Фото з соцмережі.
Минулого сезону етнохутір приймав друзів і знайомих господарів, а також активних туристів і велосипедистів зі своїми наметами. Цього року, на початок літнього сезону, «Ордівська слобода» матиме змогу прийняти в будиночках одночасно понад 50 гостей. На фінішну пряму виходить будівництво європейського сучасного табору на 12 дерев’яних хатинок (наметів). Вісім будинків будуть розраховані на чотирьох осіб, а чотири – на дві. До початку сезону обіцяють доробити й лазню.
Уже повністю готовий зустріти гостей екологічний автентичний будинок, він розрахований на 12 осіб. На території «Ордівської слободи» є затишна альтанка, з якої відкривається чарівний краєвид на ставок, зелений гай, духмяне квіткове поле.
З цінами на сезон на хуторі ще не визначилися, але обіцяють, що вони будуть демократичними.
Узагалі «Ордівська слобода» передбачає багато цікавих об’єктів, серед яких і спуск на канаті, і романтичні спальні плоти на воді. А ще там планують створити кузню, гончарню, майстерню з плетіння лози, стайню, столярну майстерню, церкву, кілька вітряків, шинок. Згодом пла нується організація натурального сільгоспвиробництва для якісного натурального харчування.
Повністю завершити будівництво «Ордівської слободи» планують через кілька років.
– У нас конструктивна співпраця з місцевою владою, маємо однакові погляди на шляхи розвитку селищної громади, усі сторони зацікавлені в розвитку зеленого туризму як сучасного інструменту відродження і розвитку села, – зазначають в «Ордівській слободі».
Зелений коворкінг
Минулого року в мальовничому куточку Ізюмського району, у селі Іванівка, з’явилася екологічна база відпочинку – Фазенда «Виноград». Поруч з нею – зона відпочинку «Іванівський Шум» з найбільшим (20 на 12 метрів) Гербом України в Харківській області, розташованим на березі Сіверського Дінця. Серед «фішок» Фазенди – потужна арт-складова. Тут постійно відбуваються яскраві культурні заходи – концерти та різні івенти. Минулого року це місце було базовим табором харківських пластунів.
– У нас проходили три вишколи пластунів. На один з таких вишколів приїжджав Сергій Жадан, читав дітям вірші, подарував книги. У нього є проект «Лінія Менергейма», його перша презентація відбулася саме в Ізюмі. Ізюм обрано як буферну зону для української культури. У нас також є домовленість із Сергієм Жаданом на 19–20 серпня, – розповідає власник Фазенди «Виноград» Вадим Співак.
Фото з соцмережі.
А цьогорічний великий сезон заклад відкрив музичним фестивалем «Гуляй-май». Також цієї весни Фазенда запрошувала гостей подивитися на долину мускариків (місцеві первоцвіти).
– За привабливістю туристичних маршрутів хочемо вивести нашу долину мускариків, як на заході України є долина нарцисів. Але єдиний нюанс – долина нарцисів розташована в національному природному парку, тому там усе охороняється. А в нас це ландшафтний природний парк, нічого не охороняється. Ми рекламу запустили, а долину мускариків витоптали, – зазначає пан Вадим.
За задумом власника, його заклад – це зелений коворкінг. В альтанці на 350 «квадратів» можна проводити різні семінари, тренінги та майстер-класи. Нещодавно тут проходили навчання співробітники природних парків Донецької області, фахівці з Дворічанського природного парку навчали їх складати електронні карти парків, прокладати туристичні маршрути.
На Фазенді «Виноград» можна залишитися на кілька днів. Тут працює кілька двомісних (600 грн за добу) і тримісних (700 грн за добу) будинків і хостел (120 грн з людини). Особ ливої уваги на екобазі заслуговує кухня. Тут працює сільський локаворський ресторан, тобто го тують і їдять тільки те, що виросло поблизу.
– На відміну від Західної України, у Харківській області доволі складно розвивати зелений туризм. У нас близько Росія, сам Ізюм завжди був під Донецьк «заточений». Ми зараз наш район «прокачуємо» під Харків. Позаминулу зиму я витратив на те, щоб створити Ізюмський клуб зеленого туризму – такий собі регіональний туристичний кластер. Поки справа не доходила до математики, усі були за, а коли дійшли до математики – працювати нема з ким. На рівні області разом з іншими активістами зеленого туризму хочемо написати програму розвитку на десять років, – ділиться планами на майбутнє Вадим Співак.
Юлія Шматченко