Як три людини зробили книгу, що зберегла харків’янам їх минуле

13.06.2021 13:00 Хронограф
Коллаж: "Слобідський край" Коллаж: "Слобідський край"

Мистецтвознавець, художник, краєзнавець Георгій Лукомський; Богодухівський повітовий предводитель дворянства граф Микола Клейнміхель; художник-графік, автор перших українських державних знаків Георгій Нарбут – доля розпорядилася звести їх разом, щоб на світ з’явилися «Старинные усадьбы Харьковской губернии».

Ця книга була видана у буремному 1917 роц, майже сто років була бібліографічною рідкістю  та  довгий час - чи не єдиним фундаментальним дослідженням старовинних «дворянських гнізд».  Чудове видання з детальними описами та великою кількість фотографій зафіксувало те, що незабаром почало зникати – і сьогодні майже зникло, – старовинні садиби Харківщини. Її поява в 1917 році – це справжнє диво, і «винні» в цьому три непересічні людини, які, до речі, були добре знайомі один з одним.

Мистецтвознавець

Фото: wikiwand.com

Правильно буде сказати, що в цьому тріо творців головну, провідну роль зіграв Георгій Лукомський. Він був нащадком старовинного роду Гедиміновичів; вотчина предків – місто і замок називалися Лукомль, звідси і прізвище, але його дід був скромним доглядачем поштової станції в маленькому містечку під Вінницею, а батько – скромний інженер, який на момент народження молодшого сина Георгія в 1884 році викладав у Калузькому залізничному училищі. Пізніше сім’я переїхала в Орел; хлопчика, якому пророкували кар’єру інженера, віддали в реальне училище. Але йому найбільше подобалося малювати, і його віддали в приватну школу малювання. Але цього виявилося недостатньо, щоб вступити в знамениту Петербурзьку Академію мистецтв, і юнак вчиться в Казані – на архітектурному відділенні художньої школи. Там уперше проявилася його захопленість старовиною – він займається описом і обмірами місцевих архітектурних пам’яток, ставши, по суті, піонером у цій галузі. Успішне закінчення школи давало право вступати без іспитів у Вище художнє училище при тій же Петербурзькій академії, і Георгій Лукомський цим правом скористався: в 1903 році він стає студентом архітектурного відділення академії. Навчався в ній Лукомський 10 років з перервами: після першого курсу відправився в закордонну подорож Європою; потім переривав навчання через хворобу легенів – і їхав до Москви. Але даремно юнак часу не марнував: у Москві вчився в майстерні Карла Юона, а за кордоном – у нього завжди був у руці олівець. Улітку 1909 року він влаштував в Академії виставку своїх закордонних робіт, у перебігу якої читав мистецтвознавчі доповіді. Це принесло йому популярність – і його статті почали брати великі журнали з мистецтва.

Читайте також: Як учениця Родена у Харкові його педагогічні традиції продовжувала

Він входить у коло художників об’єднання «Мир искусства» та вважається майстром архітектурного пейзажу, але суто художня діяльність його не задовольняє: Лукомський багато їздить по провінції – дивиться, вивчає, описує пам’ятки старовини. Одна за одною виходять його книги і статті, присвячені Кам’янець-Подільському, Чернігову, Києву, Львову, Курську, Костромі, Вологді. Мета, яку ставив перед собою дослідник, – урятувати від забуття старовинні собори й садиби.

Улітку 1914 року (а швидше за все – і раніше, оскільки за одне літо відвідати стільки садиб навряд чи було можливим) він починає планомірний «об’їзд» на автомобілі старовинних садиб Харківської губернії. Чому саме Харківської? Можливо, тому, що сім’я на той час переїхала з Петербурга в Україну: його батько ще в 1910 році був призначений на посаду помічника шосейного інспектора Орловської, Харківської, Курської та Воронезької губерній. А можливо, тому, що він знайшов тут однодумця – власника великого маєтку Лютівка графа Миколу Володимировича Клейнміхеля.

Граф і предводитель

Фото: hghstories.com

Микола Клейнміхель був на 7 років старший за Георгія Лукомського – і безмірно багатший.

Син ризького пастора Андрій Клейнміхель зробив ще у ХVIII столітті хорошу військову кар’єру; своєю чергою його син Петро був протеже самого Аракчеєва, отримав титул графа і вдало одружився. Саме його дружині Клеопатрі, яка була статс-дамою при імператорському дворі, і належала Лютівка.

На початку ХХ століття Лютівка, яка перейшла її онуку, графу Миколі Клейнміхелю, була великим господарством. Чималенькі угіддя – майже 5 тисяч гектарів, завод породистої великої рогатої худоби, кінний завод, де розводили елітних коней для верхової їзди, майстерні для ремонту сільгосптехніки – справа була поставлена серйозно. До того ж власники Лютівки не були байдужі до прекрасного: вони захоплювалися збиранням антикваріату, любили і цінували старовину. А сам господар, після служби в Кавалергардському полку, з 1903 по 1916 рік був Богодухівським повітовим предводителем дворянства, обирався гласним Богодухівського повіту і Харківського губернського земського зібрання – тобто був відомою і шанованою людиною.

Саме він і став супутником Георгія Лукомського в його «мандрах» по Харківщині. Без сумніву, людина, добре відома в губернії, була своєрідною «перепусткою» до багатьох родин, які володіли садибами.

Як писав Микола Володимирович: «Мені давно спало на думку особисто оглянути і будь-яким чином закарбувати ті художні поміщицькі садиби рідної мені Харківської губернії, які залишилися нам у спадок від давно минулих років. У наші дні нові власники цих садиб, серед яких зустрічаються і прості мужики, іноді не замислюючись, розбирають на «цеглини або на дрова» прекрасний старовинний будинок, павільйон або монумент, щоб спорудити на їх місці господарську споруду або житловий будинок «у стилі модерн»; те саме трапляється і з іншими видами скарбів давнини. Тому мені здавалося вкрай бажаним, щоб люди, які люблять художню старовину, спільними зусиллями почали труд повсюдної реєстрації і відтворення збережених пам’яток старовини в різних галузях мистецтва з вказівкою їх художнього значення. Цим, можливо, вдалося б багато чого врятувати від знищення».

Читайте також: Любов, голуби та троє чоловіків: як голубка Пікассо залетіла на Харківщину

Граф дуже добре розумів усю крихкість старовинних будівель – через рік з невеликим після їх експедиції в його маєтку Лютівка на Великдень спалахнула пожежа, і старовинна дерев’яна церква з чудовим іконостасом згоріла дотла. Так на титульному аркуші їх спільної з Лукомським праці з’явився напис: «Видано на користь згорілої церкви в с. Лютівка».

Художник