«Батько» Харківського лялькового театру: як склалася доля Віктора Афанасьєва

20.01.2022 18:00 Хронограф
Коллаж "СК" Коллаж "СК"

2 січня виповнилось 105 років з дня народження художнього керівника Харківського державного академічного театру ляльок. Віктор Афанасьєв керував ним з 1952-го по 1983 рік і зробив його відомим у всьому світі.

У Показовому театрі

Він народився в родині чиновника у бурхливий час – 2 січня 1917 року в степовому місті Актюбінську – повітовому центрі тодішнього Тургайського краю (сучасного Західного Казахстану), на кордоні Азії та Європи. І життя його було доволі бурхливим – адже на його долю, як і усього його покоління, випали важкі випробування. Але Віктор Афанасьєв присвятив своє життя найдобрішій, найсвітлішій, сонячній справі, яка зачаровує і дорослих, і дітей, – ляльковому театру.

1934 рік став для Харкова роком позбавлення столичного статусу, але він зберігає столичні амбіції: тут водночас працюють відразу декілька лялькових театрів. Один з них – Показовий театр ляльок – з 1935 року працював у приміщенні Харківського палацу піонерів і під заступництвом голови його театрального сектора Петра Слоніма, який згодом став директором театру ляльок. Саме він «заманив» до театру 17-річного Віктора Афанасьєва – учасника художньої самодіяль­ності, який мріяв про сцену, але провалився на іспитах у Харківському театральному інституті. Слонім запросив юнака спочатку на спектакль, потім на репетиції – і не помилився: через чотири дні Віктор приніс заяву з проханням зарахувати його як ученика до театру ляльок. Перші ролі – Жучка та Паучка в «Мойдодирі», потім – зарахування до складу акторів, перші кроки режисерської роботи в самодіяльному театрі ляльок при Палаці піонерів, адміністративна робота в театрі – Афанасьєв набував досвіду, але не був упевнений, що він йому знадобиться.

У 1938 році Віктор повернувся «за сімейними обставинами» на схід і з 1938-го працював спочатку в тільки-но утвореному Алтайському театрі ляльок при Концертно-естрадному бюро у Барнаулі, а потім пробував свої сили як організатор Карагандинського театру ляльок.

Читайте також: Неповторний Маяцький: як хлопчик з Печенігів став видатним цирковим артистом

А Показовий театр на той час перебував «на гребіні» тодішнього театрального мистецт­ва, успішно конкурував із столичними за рівнем мистецтва і пізніше став еталоном для всіх інших театрів ляльок України, проіснувавши до початку німецько-радянської війни.

Від балагану до храму мистецтва

Наприкінці 40-х років від театру залишились уламки: відчувались і репресії 30-х років, і війна, в ході якої він не був евакуйованим, і злиття з іншим ляльковим театром, який був значно слабкішим. Фанерний балаган на Комунальному ринку, замерзла вода в діжці всередині приміщення, зарплата яйцями або хлібом – таке життя вела трупа театру.

А Віктор Афанасьєв, повернувшись після війни в Харків, вирішив робити партійну кар’єру: працював заступником парторга заводу «Світло шахтаря». Але в його життя знову ж таки втрутився Петро Слонім. Саме він відправився «на розмову» до Афанасьєва з пропозицією стати директором театру, який треба було відновлювати, бо він розвалювався на очах.

Керівництво міста й області вже зайнялось цим питанням і навіть виділило театру приміщення на вулиці Красіна, 3. Кандидатура Афанасьєва їх цілком влаштовувала – для них він був людиною «системи»; а актори театру знали його як «свого». Віктор Андрійович погодився – і почалося відродження театру.

«У мене був балаган на ринковій площі. Мої актори три місяці не отримували зарплати. Тоді я, нікого не спитавши, продав цей балаган і сплатив акторам. Поки скаржилися, намагалися розібратися, яке я мав право продавати балаган, театр розплатився з боргами та мав кошти на нові постановки. Потім я попросив Клуб пожежників дати театру одну кімнату в обмін на обіцянку поставити виставу на пожежну тему. І її дали. Ми завезли туди майно, а вранці я повісив на двері клубу свій замок. Тепер на мене стали скаржитися пожежники. А я в цей час ремонтував клуб, перетворюючи його на театр», – згадував пізніше Віктор Андрійович.

Він почав з відновлення театрів того Показового театру, в якому до війни працював сам – тільки в новій редакції, залучив до співробітництва талановитих художників, композиторів, драматургів. Усього через шість років після початку «директорства» Афанасьєва в репертуарі театру було більше 26 вистав.

І для дітей, і для дорослих

Віктор Афанасьєв розумів, якщо в театрі не буде вистав для дорослих – не вдасться привернути увагу широкої аудиторії глядачів. У грудні 1955 року після численних худрад, на які збиралися секретарі рай- та облрад, міськ- та облвиконкомів та інші чиновники, відбулася перша на професійній сцені в Україні прем’єра лялькової вистави для дорослих «Чортовий млин». Вона миттєво здобула захоплене визнання публіки. Віктор Афанасьєв практично відвоював для Харківського театру ляльок право на повноцінну естетичну працю. Вистава «Чортовий млин» є унікальною: вона – не тільки перша в Украї­ні постановка для дорослих, а й довгожитель у ляльковому середовищі; вона пережила дві реставрації та майже 50 років не сходить зі сцени, і має незмінний успіх у глядача.

Читайте також: «Народився драматургом»: три життя Зіновія Сагалова

Ще одне дітище Афанасьєва – Музей театральних ляльок. Він починався з невеликої виставки ще в 1954 році, а постійним став з 1968 року, коли театр отримав нове приміщення – те саме, яке ми звикли бачити сьогодні і яке харків’яни називали Палац казок. На той час та ще кілька десятків років воно вважалося найкращим приміщенням для лялькарів. А сам театр перетворився на успішного конкурента відомого театру Образцова; отримати запрошення на роботу туди вважалося престижним. Щоб поповнювати акторський склад, за ініціативою Афанасьєва в Харкові почали готувати акторів і режисерів театру ляльок, а в 1973 році була створена перша в Україні кафедра театру ляльок. Самому Віктору Афанасьєву в 1967 році було присвоєне звання народного артиста України. За своє життя він створив більш ніж 100 вистав, а головне – школу лялькових режисерів та акторів.

Віктор Андрійович не був «простою» людиною: амбіційний, вимогливий, він не визнавав «блату» і нікому не давав поблажок: навіть на прохання свого давнього друга взяти його сина до театрального інституту міг написати «на загальних умовах». Театр ляльок став останнім місцем роботи Афанасьєва. Йому було 67 років, коли «зверху» прийшла пропозиція звільнити місце художнього керівника театру і залишитися тільки директором. Він сказав: «Більше поріг цього дому я не переступлю» – і пішов. Назовсім. Без театру Віктор Анд­рійович зміг прожити всього три роки…

Р.S. У 1997 році Харківському театру ляльок було присвоє­но ім’я Віктора Афанасьєва, а на фасаді установлено мемо­ріальну дошку людині, яка зробила це місце  справжнім Будинком казки - і для дорослих, і для дітей.

Автор: Ірина Мнішек